Історія справи

Постанова

Іменем України

08 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 185/1821/20

провадження № 61-16986св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 від імені якого діє законний представник ОСОБА_3 ,

третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2021 року у складі судді Головіна В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , від імені якого діє законний представник ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради, про усунення перешкод в користуванні майном.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована за цією ж адресою.

21 липня 2011 року у вказаному будинку зареєстрований її онук ОСОБА_2 , а 19 грудня 2017 року - правнук ОСОБА_4 , 2017 року народження.

Вказувала, що у листопаді 2012 року отримала будівельний паспорт на будівництво двоповерхового житлового будинку з гаражем на АДРЕСА_1 й під час проведення будівельних робіт старий будинок та господарські будівлі були знесені як непридатні для використання.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 та його малолітня дитина ОСОБА_4 , 2017 року народження, на теперішній час зареєстровані в будівлі, яка знесена в 2012 році, а нова будівля недобудована та не введена в експлуатацію, просила їй усунути перешкоди у користуванні житловим будинком на АДРЕСА_1 шляхом зняття відповідачів з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем обставин, на які вона посилалась як на підставу для задоволення своїх вимог.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.

Суди не звернули увагу на те, що відповідач ОСОБА_2 не може зберігати за собою право на житлове приміщення, яке зруйноване у 2012 році, а нове приміщення за вказаною адресою не набуло статусу житлового на теперішній час. ОСОБА_4 , 2017 року народження, зареєстрований у домовій книжці у зруйнованому в 2012 році будинку без її, як власника, відома.

Доводи інших осіб у справі

ОСОБА_2 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09ь грудня 2021 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 185/1821/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 від імені якого діє законний представник ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради, про усунення перешкод в користуванні майном.

Обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, площею 0,1 га, що розташована за вказаною адресою, для його обслуговування.

Згідно з даними домової книжки в цьому будинку зареєстровані ОСОБА_2 - 22 липня 2011 року та ОСОБА_4 , 2017 року народження, - 19 грудня 2017 року (онук та правнук відповідно позивачки).

21 лютого 2020 року Колективне підприємство «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації» провело технічну інвентаризацію, згідно з якою вказаний житловий будинок та належні до нього господарські будівлі і споруди повністю знесені, залишились лише трубчаті колодязі № № 1 та 2. На підставі будівельного паспорту від 22 листопада 2012 року, виданого відділом містобудування та архітектури Павлоградської міської ради, розпочато будівництво двоповерхового дерев`яного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в стадії незавершеного будівництва. Після зносу будинку, господарських будівель та споруд право власності згідно вказаних правовстановлюючих документів не анульовано.

У листі від 07 травня 2019 року акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електричні мережі» повідомило, що з заявою про відключення електропостачання ОСОБА_1 , як власник будинку,звернулась у 2019 році.

Також установлено, що на даний час у відповідачів відсутні ключі від житлового будинку АДРЕСА_1 й останні не мають доступудо нього.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставою касаційного оскарження рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2021 року в справі № 206/5355/18 (провадження № 61-6714св20) зазначено, що: відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожній особі гарантується окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року).

Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть(стаття 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Отже, аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Із такого тлумачення положень статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» та пункту 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207, якими визначений Порядок проведення реєстрації та зняття з реєстрації, виходив Верховний Суд у постановах від 10 лютого 2021 року в справі № 755/14304/19, від 02 червня 2021 року в справі № 615/1011/19, від 15 липня 2021 року в справі № 757/36194/19, від 23 жовтня 2021 року у справі № 638/11233/20.

Таким чином відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права, проте відповідних вимог позивачкою не заявлено.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 755/14304/19, від 02 червня 2021 року в справі № 615/1011/19, від 15 липня 2021 року в справі № 757/36194/19, від 23 жовтня 2021 року у справі № 638/11233/20, від 29 листопада 2021 року у справі № 947/30277/19.

Висновки судів попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях відповідають вказаній судовій практиці Верховного Суду.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допущено порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень.

Наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, ґрунтуються на власному тлумаченні ним норм матеріального права та зводиться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун