Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.03.2023 року у справі №570/4129/20
Ухвала КЦС ВП від 16.09.2021 року у справі №570/4129/20

Постанова

Іменем України

08 березня 2023 року

м. Київ

справа № 570/4129/20

провадження № 61-14586св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О.,Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - Пенсійний фонд), Головного управління державної казначейської Служби України в Рівненській області (далі - Казначейська служба) про стягнення коштів.

Позов обґрунтований тим, що у зв`язку з невиконанням Пенсійним фондом України рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року у справі №570/3704/14-а він має право на виплату інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Просив стягнути з Пенсійного фонду інфляційні витрати у зв`язку з невиконанням судового рішення у розмірі 26 136,26 грн, три проценти річних - 5 554,34 грн, 3 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 18 лютого 2021 року позов задоволено. Стягнено з Пенсійного фонду на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у зв`язку з невиконанням судового рішення у розмірі 26 136,26 грн, три проценти річних - 5 554,34 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з невиконанням Пенсійним фондом рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року у справі №570/3704/14-а права позивача порушені, тому він має право на виплату інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу Пенсійного фонду задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 лютого 2021 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 право звернутися з позовом до суду адміністративної юрисдикції. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Закривши провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вимоги ОСОБА_1 про компенсацію відсотків, інфляційних втрат, трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, та відшкодування моральної шкоди пов`язані з несвоєчасним виконанням судового рішення у адміністративній справі, яким зобов`язано Пенсійний фонд поновити нарахування та виплату пенсії з виплатою заборгованості, яке було ухвалено адміністративним судом, тому спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 26 липня 2021 року виправлено описку допущену у постанові Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року вказавши замість помилково зазначених ініціалів судді Ковальчук «Л. В.», правильно - « Н. М. ».

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 30 грудня 2021 року заяву Пенсійного фонду про виправлення описки постанові Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року залишено без задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особа, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що Пенсійний фонд прострочив виконання грошового зобов`язання з виплати пенсії, внаслідок чого у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Відповідний правовий висновок викадений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, провадження № 14-68цс18.

Постанова суду апеляційної інстанції суперечить вказаному висновку Великої Палати Верховного Суду.

Рівненський апеляційний суд ухвалив два протилежних рішення у справі № 570/5756/18 та у справі, яка переглядається.

Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме пункт 1 частини першої статті 255, частину другу статті 377 ЦПК України та не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, провадження № 14-68цс18.

Аргументи інших учасників справи

Відзив Пенсійного фонду на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зобов`язано Пенсійний фонд здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсію відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 6 (шести) мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду завдану здоров`ю в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року до 02 серпня 2014 року.

У листопаді 2019 року на виконання рішення суду Пенсійний фонд здійснив перерахунок державної та додаткової пенсії в загальній сумі 30 857,45 грн, виплату якої проведено відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 (далі - Порядок).

У постанові від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16, провадження № 14-556цс19, Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок, що суди помилково визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що спір щодо недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачене статтею 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, провадження № 14-158цс20, від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16, провадження № 14-556цс19, Верховного суду від 28 травня 2021 року у справі № 638/1620/20, провадження № 61-3182св21.

Відзив Казначейської служби на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, просила відмовити в позові.

Позивач не порушує питання про оскарження рішень, дій чи бездіяльності Пенсійного фонду, Казначейства, тому суд апеляційної інстанції необгрунтовано та безпідставно дійшов висновку про необхідність розгляду справи у порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин статтю 625 ЦК України, яка не підлягає застосування у цій справі.

Нарахування компенсації за прострочення виконання судових рішень передбачено Законом України «Про виконавче провадження», а рішення про стягнення коштів, відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права - правил юрисдикції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Суд першої інстанції встановив, що 10 грудня 2014 року постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 08 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 частково задоволено; зобов`язано управління Пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком з урахуванням проведених виплат за період з 01 січня 2014 року до 02 серпня 2014 року.

16 січня 2015 року Рівненський районний суд видав виконавчий лист зі встановленим строком пред`явлення до виконання до 10 грудня 2015 року.

25 листопада 2019 року на виконання вищевказаних рішень суду Пенсійний фонд здійснив позивачу виплату коштів у розмірі 30 857,45 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього відповідно до закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду (пункти 1, 2, 8 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Верховний Суд керується тим, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Предметом цього позову є стягнення процентів за безпідставне збереження коштів, три відсотки річних та інфляційні витрати за невиконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Отже, на правовідносини щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат поширються юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачене статтею 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, провадження № 14-158цс20, дійшла висновку про те, що ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

За результатом аналізу частини п`ятої статті 21, частини першої статті 19 КАС України у їх поєднані можна дійти висновку, що юрисдикція спору про відшкодування моральної шкоди із суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про відшкодування моральної шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

Ураховуючи те, що спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, спір за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України з одночасним відшкодуванням моральної шкоди також підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, провадження № 14-435цс18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Отже, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених вказаною статтею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди у зв`язку із порушенням порядку здійснення повноважень органом влади визначається за правовою природою правовідносин, а також виходячи з того, чи пред`явлена вимога про відшкодування моральної шкоди в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

Зазначені правові висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, провадження № 14-158цс20, від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16, провадження № 14-556цс19.

Європейський суд з прав людини у справі «Дія 97» проти України» (заява № 19164/04, рішення від 21 жовтня 2010 року, пункт 47) вказував, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Каньєте де Хоньї проти Іспанії» (), заява № 55782/00, п. 36, ECHR 2002-VIII; «Гору проти Греції» (№ 3) (Gorou v. Greece (no. 3)), заява № 21845/03, п. 27, від 22 червня 2006 року; «Михолапа проти Латвії» (Miholapa v. Latvia), зава № 61655/00, п. 24, від 31 травня 2007 року, та «Андрєєва проти Латвії» (Andrejeva v. Latvia) [ВП], заява № 55707/00, п. 99, ECHR 2009-...).

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України та усталену практику щодо їх застосування, що відповідає принципу юридичної визначеності.

Встановивши, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди у зв`язку з невиконанням рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року у справі № 570/3704/14-а, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір за вимогами ОСОБА_1 про компенсацію відсотків, інфляційних втрат, трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України, а також відшкодування моральної шкоди виник внаслідок несвоєчасного виконання судового рішення у адміністративній справі, яким зобов`язано орган Пенсійного фонду поновити нарахування та виплату пенсії й виплатити заборгованість, яке було ухвалено адміністративним судом, тому вимоги позивача підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, провадження № 14-68цс18, підлягають відхиленню з огляду на те, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вказаному вище правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.

Твердження ОСОБА_1 про належність спору до цивільної юрисдикції зводяться до помилкового тлумачення ним норм процесуального права та змісту окремих постанов касаційного суду.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко