Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.12.2022 року у справі №753/8902/20
Ухвала КЦС ВП від 03.06.2021 року у справі №753/8902/20

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 753/8902/20-ц

провадження № 61-8021св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» Київтеплоенерго»,

третя особа - комунальний концерн «Центр комунального сервісу»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2020 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго»), третя особа - комунальний концерн «Центр комунального сервісу», про скасування заборгованості за житлово-комунальні послуги та зобов`язання вчинити дії.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності від 31 липня 2003 року позивач є власником квартири АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що користувався послугами з центрального опалення вказаної квартири, що надавалися відповідачем. Вчасно сплачував нараховану плату за централізоване опалення, проте у рахунку, що надійшов йому у жовтні 2019 року у графі перерахунок та у графі борг було зазначено, що у споживача наявна заборгованість за централізоване опалення у розмірі 34 829,39 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати його заборгованість перед КП «Київтеплоенерго» за центральне опалення у розмірі 34 829,39 грн безпідставною та такою, яка підлягає скасуванню й зобов`язати КП «Київтеплоенерго» видати йому довідку про відсутність заборгованості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг є різновидом претензії, і чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, тому споживач у випадку пред`явлення до нього вимог про стягнення таких нарахувань вправі заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки обраний позивачем спосіб захисту у виді скасування заборгованості перед КП «Київтеплоенерго» за центральне опалення у розмірі 34 829,39 грн є безпідставним, у зв`язку із тим, що відповідачем лише заявлено про існування такого боргу, але право позивача ще не порушено, оскільки відповідачем не було заявлено вимоги про стягнення зазначеної суми.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 209/4456/16.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що відповідачем було здійснено перерахунок послуг з централізованого опалення, про що зазначено у графі перерахунок та у графі борг. У зв`язку із здійсненням перерахунку позивачу було нараховано заборгованість у розмірі 34 829,39 грн, разом із цим, на його думку, такі дії відповідача є неправомірними.

Виходячи зі змісту позовних вимог, наданих позивачем доказів у їх обґрунтування та визначених законом способів захисту порушених прав, заявник вважає, що його позов спрямований на припинення дій, пов`язаних з їх виконанням.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Дарницького районного суду міста Києва.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника КП «Київтеплоенерго» - Ральчук Н. В. на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Згідно із частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Поданий представником КП «Київтеплоенерго» - Ральчук Н. В. відзив на касаційну скаргу не підписаний, тому він підлягає поверненню заявнику без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 31 липня 2003 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що користувався послугами з центрального опалення зазначеної квартири, що надавалися КП «Київтеплоенерго», та вчасно виконував свої обов`язки зі сплати за надані послуги, проте у рахунку-повідомленні у графі перерахунок та у графі борг було зазначено, що у споживача наявна заборгованість за централізоване опалення у розмірі 34 829,39 грн.

Згідно із розрахунком заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води станом на вересень 2019 року у споживача за адресою: квартира АДРЕСА_1 , наявна заборгованість за централізоване опалення у розмірі 34 829,39 грн (а. с. 49).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодися суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оспорювання правильності нарахування розміру плати за житлово-комунальні послуги чинним законодавством, як спосіб захисту не передбачений.

З вказаним висновком суду, колегія суддів Верховного Суду погодитись не може, виходячи з наступного.

Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV, у редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Частинами другою - четвертою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV передбачено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.

Разом із цим, за змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3)).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі та припинення правовідношення (пункти 1, 5 і 7 частини другої статті 16 ЦК України).

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)).

Споживач має право одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (пункт 2 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV).

Виконавець, тобто суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, зобов`язаний надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (абзац 5 частини першої статті 1, пункт 4 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV).

Норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (абзац 13 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV).

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У платіжному документі мають бути передбачені графи для зазначення поточних та попередніх показань засобів обліку споживання комунальних послуг, різниці цих показань або затверджених норм, ціни/тарифу на даний вид комунальних послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу (частини друга та четверта статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що споживач має право знати, які норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника існують станом на час надання йому послуги з постачання природного газу. Таке право постачальник (виконавець) забезпечує, зокрема, вказуючи відповідну норму у платіжному документі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (провадження № 14-137цс20) зроблено висновок, що вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності права відповідача донарахувати обсяг спожитого природного газу та відсутності обов`язку позивачки, який кореспондує вказаному праву, з оплати боргу, що виник унаслідок донарахування. Така вимога є ефективним способом захисту інтересу позивачки в юридичній визначеності у спірних правовідносинах. Крім того, ефективним способом захисту прав є і вимога зобов`язати відповідача списати з особового рахунку донараховану заборгованість за спожитий природний газ. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо.

Задоволення вимоги зобов`язати постачальника списати з особового рахунку донараховану заборгованість може бути способом захисту права споживача на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Якщо споживач не має наміру сплачувати борг (тому, що не згоден із його існуванням; тому, що постачальник пропустив позовну давність для стягнення боргу у судовому порядку, тощо), а постачальник і не списує борг з особового рахунку на вимогу споживача, і не звертається до суду за його стягненням, то споживач буде надалі одержувати від постачальника рахунки із зазначенням боргу. Таке відображення спірного боргу в особовому рахунку може спровокувати споживача на помилкову сплату коштів всупереч його волі.

Задоволення вимоги зобов`язати постачальника природного газу списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість унеможливить виставлення цим постачальником рахунків на суму боргу. Тоді як списання постачальником суми боргу з особового рахунку споживача на письмову вимогу останнього (у позасудовому порядку) не позбавляє постачальника права звернутися до суду з вимогою про стягнення боргу, якщо суд не визнав цей борг безпідставним.

Вимога про скасування боргу по суті є вимогою про припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України): якщо особа вважає, що її борг існує (тобто існує і правовідношення, змістом якого є право кредитора вимагати сплати боргу та кореспондуючий обов`язок боржника), вона може просити суд цей борг скасувати (тобто припинити зазначене правовідношення) з підстав, передбачених законом. Водночас у цій справі позивачка вважає, що борг відсутній.

Близький за змістом висновок Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц. Згідно з цим висновком у випадку порушення юридичною особою законодавства під час нарахування плати за централізоване постачання опалення споживач має право оскаржити у суді такі дії та вимагати провести відповідний перерахунок.

Звертаючись із позовом, позивач просив визнати заборгованість за центральне опалення у розмірі 34 829,39 грн безпідставною та такою, яка підлягає скасуванню та зобов`язати КП «Київтеплоенерго» видати довідку йому про відсутність заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку з невірно обраним способом захисту права, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не звернув уваги на те, що позов про скасування боргу узгоджується із частиною другою статті 16 ЦК України, яка передбачає можливість захисту цивільного права або інтересу іншим способом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за постачання централізованого опалення споживач має право оскаржити у судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі № 6-32цс13.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позову з підстав невірно обраного способу захисту цивільного права, у порушення вимог статей 89 263-265 367 382 ЦПК України на зазначені норми матеріального права уваги не звернув, не визначився у достатній мірі із характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до них, не перевірив доводів позивача та не встановив, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, а, отже, не перевірив по суті законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та його висновків щодо відсутності порушеного права позивача, яке просив захистити позивач.

При цьому, Верховний Суд приймає до уваги зазначені вимоги закону про те, що право обрати спосіб захисту, який позивач вважає ефективним, надано позивачу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за постачання централізованого опалення споживач має право оскаржити у судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку. Отже, зазначені позивачем у позові обставини про безпідставність нарахованих йому сум за надані йому послуги з централізованого опалення, та за наявності підстав для задоволення позовних вимог про необхідність здійснення постачальником послуг відповідного перерахунку і надання споживачу відповідної довідки може вплинути на права споживача щодо надання йому відповідних пільг по оплаті наданих послуг, чи, за наявності правових підстав, звільнити його від відповідних обов`язків по безпідставно, як він вважає, нарахованих сум у наданому розрахунку вартості за фактично надані йому послуги, і такий, обраний позивачем спосіб судового захисту при наведених обставинах цієї справи позивач вважає правильним та єдиним, на його думку, ефективним способом судово захисту, який узгоджується з судовою практикою, на час пред`явлення цього позову та на час вирішення указаного спору.

Тому висновки суду апеляційної інстанції про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з посиланням на те, що заявлені позивачем позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, і чинним законодавством такий спосіб судового захисту, який обрав позивач, не передбачений, є передчасними.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводами і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович