Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.12.2021 року у справі №2-206/08

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

місто Київ

справа № 2-206/08

провадження № 61-17158св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2021 року у складі судді Якименко М. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Якименко М. М.,Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у січні 2008 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, визнання права власності у порядку спадкування на земельну частку (пай).

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина на земельну частку (пай), розміром 2,69 га, яка перебуває в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства "Чапаєва" (далі - КСП "Чапаєва") (реорганізованого в Сільськогосподарський виробничий кооператив "Снивода ", далі - СВК "Снивода") с.

Жигалівка Калинівського району Вінницької області, яка належала померлому на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) від 17 грудня 2007 року, серія ВН № 042528.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є дочки ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка на спадщину не претендує, оскільки відмовилася від неї, подавши відповідну заяву.

Позивач зазначила, що після смерті батька спадщину вона фактично прийняла, вступивши у володіння спадковим майном. Сертифікат на право на земельну частку (пай), оформлений на ім'я ОСОБА_4 та інші документи знаходяться у неї. Однак вона не може отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки в установлений законом строк не подала заяву до нотаріальної контори.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 13 лютого 2008 року позов задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 прийняла спадщину, яка відкрилася після смерті її батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай), площею 2,69 умовних кадастрових гектарів, вартістю 27 107,00 грн, яка перебуває в колективній власності КСП "Чапаєва" (реорганізованого у СВК "Снивода"), у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_4.

Суд першої інстанції врахував, що відповідач визнала позов, а тому, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про задоволення позову.

ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі, не була залучена до участі у справі, 29 червня 2021 року звернулася із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. Обґрунтовуючи дотримання строків звернення до суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_3 зазначила, що отримала копію рішення суду першої інстанції 31 травня 2021 року.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, ОСОБА_3 зазначила, що є спадкоємцем за заповітом, а тому суд першої інстанції ухвалив рішення про права особи, яка не була залучена до участі у справі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2021 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 13 лютого 2008 року та залишено апеляційну скаргу без руху з підстав ненадання документів на підтвердження повноважень представника заявника.

Поновлюючи ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, об'єктивно була позбавлена можливості на своєчасне оскарження судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що зазначені заявником причини пропуску строку на апеляційне оскарження є поважними, а тому клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 13 лютого 2008 року.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 13 лютого 2008 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги за законом відмовилася від спадщини на користь сестри, тобто вчинила дії щодо спадщини від свого імені, а доказів того, що вона в той час одночасно представляла інтереси своєї неповнолітньої дочки в суді першої інстанції матеріали справи не містять. Апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач діяла в своїх інтересах як спадкоємець за законом, а не як законний представник неповнолітнього спадкоємця.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що на час ухвалення оскаржуваного судового рішення була наявна спадкоємиця за заповітом ОСОБА_3, якій виповнилося 11 років. Про те, що на момент вирішення спору існував заповіт, яким ОСОБА_4 заповів земельну частку (пай) онуці ОСОБА_3, позивач та відповідач суду не повідомили, хоча про це їм достеменно було відомо.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 19 жовтня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2021 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 13 лютого 2008 року залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначила, що:

- рішення суду апеляційної інстанції ухвалено без врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 203/642/14-ц (провадження № 61-10226св18) та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), щодо наявності підстав для поновлення судом апеляційної інстанції процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції;

- суд апеляційної інстанції поновив ОСОБА_3 строк на подання апеляційної скарги за відсутності доказів на підтвердження того, коли саме заявник отримала копію оскаржуваного рішення, відповідно, процесуальний строк поновлено на підставі припущень;

- постанову суду апеляційної інстанції мотивовано наявністю заповіту, складеного на користь заявника ОСОБА_3, однак зазначений заповіт не містить відомостей про дату народження заповідача та відомостей про обов'язкову реєстрацію заповіту у Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ, тож суд апеляційної інстанції встановив обставини на підставі недопустимих доказів (нікчемного заповіту);

- суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що на час розгляду справи ОСОБА_3 виповнилося 11 років. На час розгляду справи інтереси такої особи представляли її законні представники (батьки), зокрема відповідач ОСОБА_2, яка, визнаючи позов, діяла не тільки від свого імені, а й від імені своєї доньки ОСОБА_3.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 24 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4.

Після його смерті відкрилася спадщина на земельну частку (пай), розміром 2,69 га, яка перебуває в колективній власності КСП "Чапаєва" (реорганізованого в СВК "Снивода") с. Жигалівка Калинівського району Вінницької області, згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 17 грудня 2007 року, серія ВН № 042528.

За заявою від 24 січня 2003 року, засвідченою секретарем виконавчого комітету Жигалівської сільської ради Калинівського району, яка була адресована Калинівській державній нотаріальній конторі Вінницької області, ОСОБА_5 спадкове майно, яке залишилося після смерті його батька ОСОБА_4 не прийняв і повідомив, що не претендує на нього. Зміст статті 550 ЦК УРСР йому роз'яснено.

Заявою від 16 жовтня 2007 року, засвідченою секретарем виконавчого комітету Жигалівської сільської ради Калинівського району, ОСОБА_2 відмовилася від спадкового майна - земельної частки (паю), яке залишилося після смерті її батька, за законом на користь ОСОБА_1. Позивач підтвердила, що в дієздатності не обмежена, під опікою та піклуванням, а також патронажем не перебуває та не знаходиться у стані алкогольного, токсичного, наркотичного сп'яніння.

Заявою від 23 червня 2008 року, засвідченою секретарем виконавчого комітету Жигалівської сільської ради Калинівського району, ОСОБА_1 також відмовилася від спадкового майна, яке залишилося після смерті її батька, за законом на користь ОСОБА_2. Зазначила, що на майно не претендує і звертатися до суду за продовженням строку прийняття спадщини не буде. Позивач підтвердила, що в дієздатності не обмежена, під опікою та піклуванням, а також патронажем не перебуває та не знаходиться у стані алкогольного, токсичного, наркотичного сп'яніння.

Апеляційний суд також встановив, що 27 серпня 2002 року ОСОБА_4 за життя склав заповіт, яким заповів земельну частку (пай) ОСОБА_3.

Оцінка аргументів касаційної скарги

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що заявник оскаржує як постанову апеляційного суду по суті спору, так і процесуальне рішення суду апеляційної інстанції про поновлення ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ~law28~), судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У підпункті 9 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції ~law29~, зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Поновлюючи ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що заявник як особа, яка не брала участі у справі, була позбавлена об'єктивної можливості на своєчасне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що:

"вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження" (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року);

"одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

У цій справі національне законодавство на час подій не обмежувало дискреційні повноваження судів щодо часу або підстав для поновлення пропущеного строку. Сама концепція "поважних причин", згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою. За таких обставин для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника." (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46-48, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року);

"саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими.

Національні суди зобов'язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків.

Повертаючись до цих заяв, Суд зазначає, що національні суди або посилались на "поважні підстави" (заява № 2075/13) в обґрунтування поновлення строку, без надання будь-якого пояснення чи оцінки цих підстав, або обмежувались встановленням того, що апеляційні скарги були подані з дотриманням процесуальних формальностей, без наведення будь-яких підстав.

У більшості заяв підставою, за її наявності, на яку посилались відповідачі, управління Пенсійного фонду, у своїх заявах про поновлення строку було пізнє вручення постанови суду першої інстанції. Однак у матеріалах справ немає доказів (таких як супровідні листи, поштові записи тощо) цих тверджень, що особливо дивно для справ, у яких апеляційні скарги були подані зі значною затримкою (більше 3 років у заяві пані ОСОБА_6 ( № 56107/14) та 2 років і 5 місяців у заяві пані ОСОБА_4 ( № 21478/14)). Також немає жодних ознак того, що такі докази були надані національним судам" (OSOVSKA AND OTHERS v. UKRAINE, № 2075/13,19306/13,28131/13,21478/14,56107/14, § 27-29, ЄСПЛ, від 28 червня 2018 року);

"у декількох попередніх справах, у яких порушувалися доволі схожі процесуальні питання, Суд встановив, що коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Тоді як вирішення питання про будь-яке поновлення строку на оскарження відноситься саме до повноважень національних судів, такі повноваження не є необмеженими. У кожній справі національні суди мають перевірити, чи є підстави для поновлення строку на оскарження виправданими, а також обґрунтувати своє рішення про поновлення строку. У цій справі провадження було відновлено після затримки у шість місяців, що є суттєво меншим періодом, аніж затримки у понад два роки та один рік відповідно у згаданих справах "Пономарьов проти України" та "Устименко проти України". Проте, це не означає, що у цій справі для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції ВССУ користувався необмеженою свободою розсуду, розглядаючи питання про відновлення провадження за поданою із запізненням касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області. ВССУ повинен був застосовувати відповідні процесуальні норми згідно з принципом юридичної визначеності. З цього випливає, що ВССУ просто погодився з аргументом заступника прокурора про порушення строку з "поважних причин", оскільки про рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року він дізнався зі звернення одного з опонентів заявника, поданого до прокуратури 04 квітня 2012 року, і задовольнив його клопотання про поновлення строку. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю належного обґрунтування щодо відновлення провадження у справі заявника" (SABADASH v.
UKRAINE № 28052/13, § 31-34, ЄСПЛ, від 23 липня 2019 року).

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначив, що "апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наведене процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження".

Верховний Суд врахував, що, вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження судового рішення, апеляційний суд не дослідив матеріалів справи, не надав оцінку тим обставинам, що у матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_3 копії рішення суду першої інстанції 31 травня 2021 року, про що вона стверджувала у апеляційній скарзі, а тому висновки про поновлення строку на апеляційне оскарження є передчасними та ґрунтуються лише на поясненнях заявника, тобто на припущеннях.

Безумовно, враховуючи, що ОСОБА_3 не брала участі у справі під час її розгляду судом першої інстанції, то з об'єктивних причин не могла у строки, встановлені статтею 294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції), звернутися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, проте такі обставини не дають підстав заявнику звертатися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою у будь-який момент. У такому разі процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду починає перебіг з моменту, коли особа отримала копію рішення суду першої інстанції, відомості про що у матеріалах справи, яка переглядається, відсутні.

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 203/642/14-ц (провадження № 61-10226св18) зроблено висновок, що:

"поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не мотивував прийняття такого рішення, не зазначив підстав та мотивів відхилення тих чи інших доказів, а отже, ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2014 року є необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору на етапі відкриття апеляційного провадження у справі.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, апеляційний суд, усупереч зазначеним вимогам процесуального закону, необґрунтовано відкрив апеляційне оскарження після спливу значного періоду часу (майже 2 роки з дня ухвалення заочного рішення у справі, яке оскаржено до апеляційного суду) без наведення відповідних підстав та обґрунтувань, чим порушив принцип правової визначеності.

Констатовані судом процесуальні порушення можуть бути усунуті в спосіб скасування рішень апеляційного суду, постановлених на етапі поновлення строку на апеляційне оскарження й ухвалення рішення за наслідками апеляційного провадження з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення процесуальних питань, пов'язаних з прийняттям апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та постановлення рішень відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства".

За таких обставин, поновлюючи строк на апеляційне оскарження судового рішення, суд апеляційної інстанції мав дослідити зібрані у справі докази, надати їм належну правову оцінку та за результатами наданої оцінки вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для поновлення такого процесуального строку.

При цьому суд має враховувати, що доводи заявника про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення мають бути підтверджені належними та допустимими доказами, висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд, здійснюючи правосуддя, наділений повноваженнями, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, надати оцінку наведеним стороною обставинам на предмет підтвердження поважності причин пропуску строку, оцінити, чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності та, враховуючи баланс суспільного та приватного інтересу, дійти висновку про можливість (неможливість) відновлення строку на апеляційне оскарження.

Згідно з частиною 2 статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

У касаційній скарзі містяться доводи про необґрунтованість ухвали Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2021 року в частині поновлення ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Також касаційна скарга містить заперечення щодо відкриття апеляційного провадження, зокрема з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, вважає обґрунтованими аргументи касаційної скарги в цій частині.

Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зокрема невідповідність висновків суду апеляційної інстанцій правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 203/642/14-ц (провадження № 61-10226св18) та від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), підтвердилися, оскільки за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час постановлення оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції, усупереч положенням частини 4 статті 263 ЦПК України, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, зокрема про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про направлення справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, то не підлягають оцінці доводи касаційної скарги по суті спору, таке порушення норм процесуального права, як безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження, є самостійною підставою для направлення справи на новий розгляд.

Взявши до уваги те, що відповідно до вимог статей 389, 406 ЦПК України ухвали суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень, про відкриття апеляційного провадження підлягають касаційному оскарженню разом із рішенням суду, скарги на такі ухвали розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на судові рішення.

Врахувавши, що ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2021 року порушено вимоги статті 294 ЦПК України 2004 року під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ухвалою від 26 липня 2021 року необґрунтовано відкрито апеляційне провадження у справі, а постановою Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року переглянуте судове рішення, яке набрало законної сили, за скаргою, поданою з пропуском строку на апеляційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до статті 411 ЦПК України це є підставою для скасування судових рішень, ухвалених на стадії відкриття апеляційного провадження, з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених

Пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК України.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження із урахуванням принципу res judicata, з наведенням обґрунтованих мотивів наявності підстав для відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

У разі відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції має дослідити питання, чи є ОСОБА_3 учасником досліджуваних спадкових відносин, чи прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, чи зверталася із позовною заявою про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини тощо.

У таких висновках Верховний Суд враховує правову позицію, сформовану у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 641/2646/17 (провадження № 61-45946св18), відповідно до якої неприйняття спадщини або недоведення того, що особа є спадкоємцем за законом або за заповітом, позбавляє суд права робити висновок, що така особа є належним відповідачем у справі за позовом іншої особи, яка претендує на таку спадщину.

Отже, відповідачем у справі такої категорії може бути учасник відповідних спадкових правовідносин, що виникли з приводу вирішення правового питання про коло заінтересованих в отриманні спадщини осіб, які обґрунтовано мають правомірний інтерес щодо визначення юридичної долі спадщини.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) викладено правовий висновок, що "суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного нотаріуса, а у разі з'ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України".

За таких обставин у разі відкриття апеляційного провадження у справі першим питанням, яке має дослідити суд, є з'ясування обставин, чи є ОСОБА_3 учасником спадкових правовідносин та, як наслідок, чи порушено її права рішенням суду першої інстанції. У разі якщо особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, не є учасником спадкових правовідносин, відповідно, за апеляційною скаргою такої особи апеляційний суд не вправі здійснювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, скасовувати таке рішення суду першої інстанції тощо.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2021 року про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ухвалу Вінницького апеляційного суду від 26 липня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко