Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.09.2023 року у справі №509/2517/20
Постанова КЦС ВП від 07.09.2023 року у справі №509/2517/20

Постанова

Іменем України

07 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 509/2517/20

провадження № 61-1349св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - адвоката Питомця Артема Валерійовича на постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2020 року ОСОБА_1 через представника звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним шлюбного договору.

Позовна заява мотивована тим, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження № 12019160480003160 від 02 вересня 2019 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України щодо обвинувачення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .

Згідно з обвинуваченням, 01 вересня 2019 року ОСОБА_2 разом з

ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ще однією невстановленою особою, спричинили потерпілому ОСОБА_7 матеріальний збиток в особливо великих розмірах.

Під час досудового розслідування з боку ОСОБА_7 було подано цивільний позов до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 про відшкодування йому шкоди, завданої злочином.

З метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, сторона обвинувачення звернулась до суду з клопотанням про арешт майна, у якому була заявлена вимога про накладання арешту на все майно, яке належало як підозрюваному ОСОБА_2 , так і на майно яке було зареєстрована на його дружину - ОСОБА_3 , яке було придбано під час шлюбу.

18 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т. А., та зареєстрований за №3473.

На думку позивача, даний шлюбний договір є фіктивним та підлягає визнанню недійсним, оскільки подружжя, уклавши шлюбний договір, змінило правовий режим спільного майна подружжя з рівності часток на інший, внаслідок чого суттєво зменшилася частка ОСОБА_2 .

Крім того, на думку позивача, метою укладання шлюбного договору

від 18 вересня 2019 року було не врегулювання майнових відносин, а намагання уникнути відповідальності та приховати майно від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення шкоди, завданої ОСОБА_7 внаслідок вчинення злочину, оскільки останній набув статусу кредитора по відношенню до ОСОБА_2 .

Також позивач вказував про недійсність спірного шлюбного договору з тих підстав, що він суперечить положенням статті 97 СК України та статті 13 ЦК України, оскільки ставить у скрутне становище одного з подружжя та призводить до зловживання правом одного з подружжя.

З огляду на вказане просив суд визнати недійсним шлюбний договір, укладений 18 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т. А., та зареєстрований за №3473.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області

від 05 листопада 2020 року у складі судді Бочарова А. І. в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладання шлюбного договору ОСОБА_2 не було вручено повідомлення про підозру, в розшуку він не перебував, отже посилання позивача на фіктивність правочину та намагання уникнути майнової відповідальності носять бездоказовий характер та ґрунтуються лише на припущеннях.

Крім того, вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення по кримінальному провадженню №12019160480003160, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 вересня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України, не була встановлена жодним судовим рішення, у зв`язкуз чим суд виходив з презумпції невинуватості особи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким визнано недійсним шлюбний договір, укладений 18 вересня 2019 року між

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т. А., зареєстрований за № 3473.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що внаслідок укладення даного шлюбного договору суттєво зменшився обсяг майнових прав ОСОБА_2 , що в свою чергу вплинуло на можливість належного та повного відшкодування шкоди, завданої позивачу.

Враховуючи, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після реєстрації кримінального правопорушення, яким завдано шкоду потерпілому (кредитору), діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, тому будь-який правочин вчинений боржником за наведених обставин, внаслідок якого зменшується платоспроможність боржника, набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката

Питомця А. В. на постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня

2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Питомця А. В., витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 , надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційних скаргах представник ОСОБА_2 - адвокат Питомець А. В. та ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявники зазначають порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, провадження № 61-1300св18, від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, провадження № 61-835св17, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, від 13 березня

2019 року у справі № 757/12646/16, провадження № 61-6360св18,

від 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18436/16, у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги, які є аналогічними за змістом, мотивовані тим, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів фіктивності укладеного між відповідачами шлюбного договору.

Пунктом 1 спірного шлюбного договору сторони врегулювали майнові відносини подружжя під час перебування у шлюбі і на випадок його розірвання, що не суперечить нормам діючого законодавства та свідчить про реальність договору та наміри сторін по договору.

Крім того, на час укладання шлюбного договору ОСОБА_2 не було вручено повідомлення про підозру, в розшуку він не перебував, отже посилання позивача на фіктивність правочину та намагання уникнути майнової відповідальності носять бездоказовий характер та ґрунтуються лише на припущеннях. Також вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення по кримінальному провадженню №12019160480003160, не встановлена жодним судовим рішенням.

Наголошували, що судом апеляційної інстанції не надано представнику

ОСОБА_2 - Питомцю А. В. можливості для ознайомлення з матеріалами справи, проігноровано клопотання про відкладення розгляду справи та не надано представнику можливості для надання відзиву на позов.

Відзив на касаційні скарги до Верховного Суду не поданий

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій установлено, що 08 листопада 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 08 листопада 2008 року міським відділом РАЦС Головного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 1701.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2016 року визнано мирову угоду між ОСОБА_10 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до якої ОСОБА_10 та ОСОБА_2 передають ОСОБА_3 свої частки у праві власності на будинок АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 сплачує ОСОБА_10 та ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості їх часток. За ОСОБА_3 визнається право власності на будинок АДРЕСА_1 .

Щодо ОСОБА_1 було вчинено кримінальний злочин, відомості по якому були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під

№ 12019160480003160 від 02 вересня 2019 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України.

За даним кримінальним провадженням ОСОБА_1 було визнано потерпілим, що вбачається з Витягу з ЄРДР від 23 вересня 2019 року та Пам`ятки про процесуальні права та обов`язки потерпілого від 02 вересня 2019 року.

Зі змісту Витягу з ЄРДР від 23 вересня 2019 року також вбачається, що в межах кримінального провадження було повідомлено про підозру таких осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_11 та ОСОБА_5

09 вересня 2019 року у кримінальному провадженні №12019160480003160 від 02 вересня 2019 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України, ОСОБА_2 було допитано у якості свідка, що підтверджується Протоколом допиту свідка - ОСОБА_2 від 09 вересня 2019 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2019 року у справі №947/21616/19 було обрано запобіжний захід ОСОБА_5 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2019 року у справі №947/21616/19 було обрано запобіжний захід ОСОБА_11 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2019 року у справі №947/21616/19 було обрано запобіжний захід ОСОБА_2 .

В межах кримінального провадженні №12019160480003160 від 02 вересня 2019 року, 18 вересня 2019 року було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Протоколом про обшук від 18 вересня 2019 року.

18 вересня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюбний договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т. А. та зареєстрований в реєстрі за № 3473.

Пунктом 1 шлюбного договору врегульовано майнові відносини подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі і на випадок його розірвання, встановлення особливого режиму майнових відносин між подружжям.

Пунктом 3 шлюбного договору передбачено: «Ми, ПОДРУЖЖЯ, домовилися про непоширення на майно, набуте у шлюбі, вимог статті 60 Сімейного кодексу України, тобто домовились, що майно, яке придбано нами під час шлюбу, а також майно, яке буде придбано після укладання цього договору, в тому числі і те, право власності на яке підлягає державній реєстрації, буде особистою приватною власністю того із ПОДРУЖЖЯ, на чиє ім`я воно придбано (зареєстровано, нараховано, тощо). До складу такого майна ми відносимо:

- будь-яке нерухоме та рухоме майно;

- майнові права, в тому числі корпоративні, а також доходи від підприємницької діяльності, - інші доходи, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінні папери;

- грошові кошти (заробітна плата, гонорар, виграш, дохід від відчуження нерухомого та рухомого майна, тощо);

- речі, в тому числі індивідуального користування, коштовності, тощо, незалежно від часу їх придбання;

- страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням;

- дохід, що приноситиме особисте приватне майно та майнові права.

Пунктом 4 шлюбного договору передбачено: «Своєю особистою приватною власністю кожен із ПОДРУЖЖЯ володіє, користується і розпоряджається на власний розсуд, вчиняє будь-які дії щодо неї, не узгоджуючи питання з іншим із ПОДРУЖЖЯ навіть за умови, якщо за час шлюбу таке майно значно збільшиться у своїй вартості внаслідок спільних чи грошових затрат одного із ПОДРУЖЖЯ або обох».

Пунктом 5 шлюбного договору передбачено: «Ми, ПОДРУЖЖЯ, домовились, що у разі відчуження майна у будь-який спосіб, згода другого з ПОДРУЖЖЯ, надання якої передбачено статтею 65 Сімейного кодексу України, не потрібна. В цьому разі, якщо договір, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, нотаріусу подається цей шлюбний договір».

Пунктом 7 шлюбного договору передбачено «Ми, ПОДРУЖЖЯ, домовилися, що умови цього договору щодо правового режиму належного ПОДРУЖЖЮ майна, зберігаються в разі розірвання шлюбу».

Під час укладання зазначеного шлюбного договору сторонам нотаріусом роз`яснено зміст статей 203 215-218 228-236 Цивільного кодексу України та статей 57-74 92-103 Сімейного кодексу України.

Під час шлюбу з ОСОБА_2 за ОСОБА_3 було зареєстровано наступне нерухоме майно: 1) квартира загальною площею 47.4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 ; 2) житловий будинок загальною площею 416.7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) будинок відпочинку сімейного типу загальною площею 141.3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2019 року у справі № 947/21616/19 було обрано запобіжний захід ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2019 року у справі №947/23505/19 було накладено арешт на майно

ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у справі №947/23505/19 було скасовано ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2019 року, якою накладено арешт на майно в рамках кримінального провадження №12019160480003160, та клопотання повернуто прокурору для усунення недоліків.

Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2019 року накладено арешт на майно підозрюваних ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , а також дружини підозрюваного ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та майно дружини підозрюваного ОСОБА_11 - ОСОБА_12 . Своє рішення про накладення арешту на зазначене майно слідчий суддя мотивував тим, що у кримінальному провадженні заявлено до підозрюваних уточнений цивільний позов на загальну суму 77 333 555,00 грн, що становить матеріальну шкоду, та 500 000,00 грн, що складає моральну шкоду. Щодо накладення арешту на майно, що належить на праві власності дружинам підозрюваних, слідчий суддя обґрунтував тим, що зазначене у клопотанні майно було набуте в період перебування вказаних осіб у шлюбних відносинах та може свідчити про те, що таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того послався на ту обставину, що санкція частини п`ятої статті 185 КК України передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна.

Однією з підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про накладання арешту апеляційний суд зазначив те, що частина об`єктів нерухомого майна, на які слідчий просив накласти арешт, належать на праві особистої приватної власності дружинам підозрюваного, оскільки частина майна була набута до укладення шлюбу або на підставі договору дарування.

В подальшому, ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2019 року за результатами розгляду клопотання прокурора Одеської місцевої прокуратури № 1 про накладення арешту в межах кримінального провадження №12019160480003160, було накладено арешт виключно на майно підозрюваних по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , а в іншій частині клопотання про накладення арешту - відмовлено.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 лютого 2020 року справа №506/5649/19 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано.

Станом на дату ухвалення рішення по цій справі кримінальна справа №947/6642/20 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ОСОБА_11 та

ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України, яке зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12019160480003160 від 02 вересня 2019 року, перебуває на розгляді у Київському районному суді міста Одеси.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним

Частиною другої статті 7 СК України передбачено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Статтею 97 СК України визначено, що у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (стаття 103 СК України).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15ц, в яких зазначено про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 203 215 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 зазначено, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою, якій боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 зазначено, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.

У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі

№ 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16,

від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Апеляційний суд встановив, що після внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення у відношенні

ОСОБА_1 кримінального правопорушення з внесенням до реєстру відомостей про ОСОБА_2 , як особи щодо якої здійснюється досудове розслідування, відповідач ОСОБА_2 18 вересня 2019 року уклав зі своєю дружиною ОСОБА_3 шлюбний договір, яким подружжям врегулювало майнові відносини під час перебування у шлюбі і на випадок його розірвання, встановивши особливий режим майнових відносин між подружжям, зокрема, що майно (рухоме та нерухоме, майнові права та гроші), яке придбано під час шлюбу, а також майно, яке буде придбано після укладання цього договору, в тому числі і те, право власності на яке підлягає державній реєстрації, буде особистою приватною власністю того із подружжя, на чиє ім`я воно придбано (зареєстровано, нараховано, тощо).

При цьому, судом враховано, що внаслідок укладення даного шлюбного договору суттєво зменшився обсяг майнових прав ОСОБА_2 , що в свою чергу вплинуло на і можливість належного та повного відшкодування шкоди, завданої позивачу.

З урахуванням встановлених у справі обставин апеляційний суд дійшов висновку, що така поведінка відповідачів не може розцінюватися, як добросовісна.

Недобросовісність поведінки відповідачів супроводжувалася зловживанням правами і була направлена на ухилення від звернення стягнення на спірне майно, що шкодить інтересам потерпілого та цивільного позивача (кредитора) ОСОБА_1 .

Отже враховуючи, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після реєстрації кримінального правопорушення, яким завдано шкоду потерпілому (кредитору), діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, тому будь-який правочин вчинений боржником за наведених обставин, внаслідок якого зменшується платоспроможність боржника набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

При цьому та обставина, що правочин між відповідачами, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, провадження № 61-1300св18, від 08 лютого 2018 року у справі

№ 756/9955/16-ц, провадження № 61-835св17, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, від 13 березня 2019 року у справі № 757/12646/16, провадження № 61-6360св18, від 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18436/16, у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі

№ 6-197цс14, на які посилалися заявники у касаційних скаргах.

Доводи касаційних скарг стосовно того, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів фіктивності укладеного між відповідачами шлюбного договору не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду, оскільки задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції врахував відсутність доказів на підтвердження фіктивності оспорюваного шлюбного договору, проте виходив з того, що позивач обґрунтовував заявлені вимоги про визнання шлюбного договору недійсним не лише фіктивністю, а й недобросовісністю відповідачів, зловживанням своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, що підтвердилось під час розгляду справи.

Верховним Судом також враховано, що зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Також необґрунтованими є й доводи касаційної скарги стосовно того, що судом апеляційної інстанції не надано представнику ОСОБА_2 -

Питомцю А. В. можливості для ознайомлення з матеріалами справи, проігноровано клопотання про відкладення розгляду справи.

Апеляційний суд врахував, що від представника ОСОБА_2 - адвоката Питомця А. В. електронною поштою надійшла заява, без електронного підпису, про відкладення судового засідання через не ознайомлення адвоката з матеріалами справи і необхідністю у зв`язку з цим додаткового часу для його підготовки до справи.

Відповідач ОСОБА_2 був повідомлений про час і місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання судовою повісткою, яка доставлена

02 грудня 2022 року, і крім того, виходячи з матеріалів справи, Одеським апеляційним судом до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» спрямовані ухвала суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ганчева І. В., копія самої апеляційної скарги, а також судова повістка про судове засідання на 16-00 год. 20 грудня 2022 року, які адміністрацією Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» вручені ОСОБА_2 особисто 18 листопада 2022 року.

З огляду на вказане апеляційний суд дійшов висвноку, що адвокат

Питомець А. В., здійснюючи представництво інтересів ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 25 липня 2022 року, з огляду на отримання ОСОБА_2 копії апеляційної скарги на рішення суду і судової повістки на 20 грудня 2022 року вже 18 листопада 2022 року - взагалі не навів поважних причин, що перешкоджали йому в інтересах клієнта ознайомитися з матеріалами справи і бути готовим здійснювати представництво на дату призначення судового засідання 20 грудня 2022 року на 16-00 год. поданням відзиву на апеляційну скаргу або усних заперечень, в тому числі шляхом участі у розгляді справи в режимі відео-конференції.

Не заявив мотивованого клопотання про відкладення розгляду справи або про розгляд справи в режимі відео-конференції чи клопотання про приєднання до справи його власних заперечень проти позову та апеляційної скарги і сам відповідач ОСОБА_2 , який отримав копію апеляційної скарги та судову повістку на 20 грудня 2022 року - 18 листопада 2022 року, тобто за 32 дні до судового засідання.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки поважність причин неможливості взяти участь у розгляді справи на 20 грудня 2022 року судом апеляційної інстанції не встановлена, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку, що розгляд справи у відсутності сторін при таких обставинах не є порушенням прав сторін щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя, у зв`язку із чим суд обґрунтовано не знайшов підстав для відкладення розгляду справи.

Проаналізувавши зміст рішення суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідачів та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - адвоката Питомця Артема Валерійовича залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян