Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.02.2019 року у справі №761/17111/17

Постанова

Іменем України

03 липня 2020 року

м. Київ

справа № 761/17111/17

провадження № 61-49016св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р.

А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Невкритим Володимиром Юрійовичем, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2018 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Невкритого В. Ю. звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") про визнання договору поруки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 22 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "Надра" укладено кредитний договір № 58/П/22/2008/840, відповідно до умов якого позичальнику надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у розмірі 50 900 доларів США.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище кредитним договором 26 серпня 2009 року між ПАТ КБ "Надра" та нею укладено договір поруки № б/н.

Зазначала, що згідно із заявою на видачу готівки від 22 лютого 2008 року за № 498 ОСОБА_2 було видано лише 50 000 доларів США.

Оскільки позичальник фактично не отримував кредитні кошти в сумі 50 900 доларів США, то наявні правові підстави для визнання договору поруки від 26 серпня 2009 року недійсним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Невкритого В. Ю. просила суд визнати договір поруки від 26 серпня 2009 року недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачка була ознайомлена з умовами як кредитного договору, так і договору поруки, їй було відомо про відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, про що свідчить її підпис у договорі поруки. Підстави для визнання договору поруки недійсним, передбачені статтями 203, 215, 229, 230 ЦК України, відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Невкритого В. Ю. залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2018 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при розгляді справи суд першої інстанції належним чином з'ясував та перевірив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам та обґрунтував висновки, викладені в рішенні, дотримався норм процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Невкритого В. Ю. просила суд скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що невиконання кредитором умов кредитного договору у повному обсязі вказує на наявність правових підстав для визнання недійсним договору поруки, укладеного на виконання кредитного договору. Зазначений висновок ґрунтується на системному аналізі положень статей 203, 215, 227, 228, 229, 230 ЦК України. Надані позивачем копії меморіальних ордерів не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу № 761/17111/17 із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 15 квітня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі судді-доповідача Черняк Ю. В. та суддів: Воробйової І. А., Лідовця Р. А.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ КБ "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ "Надра" заперечувало проти доводів ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Невкритого В. Ю., зазначивши про відсутність підстав для визнання договору поруки недійсним.

У поясненнях на відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Невкритого В. Ю. підтримала доводи своєї касаційної скарги.

Фактичні обставини, встановлені судами

22 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "Надра" було укладено кредитний договір № 58/П/22/2008/840, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у розмірі 50 900 доларів США (а. с. 4-8).

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище кредитним договором 26 серпня 2009 року між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № б/н (а. с. 10-11).

На підставі заяви на видачу готівки від 22 лютого 2008 року № 498 ОСОБА_2 було видано 50 000 доларів США (а. с. 9).

Відповідно до меморіального валютного ордера від 22 лютого 2008 року № 1 сплаті підлягала комісія за розрахунками в розмірі 900 доларів США згідно з умовами кредитного договору (а. с. 85).

Пунктом 1.2 кредитного договору передбачено цільове використання кредиту - проведення розрахунків за попереднім договором купівлі-продажу від 04 грудня 2007 року № СМ-5, укладеним між позичальником та ВАТ "Постійно-діючий будівельний поїзд № 2", згідно з яким позичальник набуває у власність нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, та сплатить комісію за розрахунки за цим договором.

Відповідно до пункту 1.5 кредитного договору комісія за розрахунки за цим договором складає 1,8 % від суми виданих коштів, зазначених у пункті 1.2, за винятком суми, виданої на оплату цієї комісії.

Згідно з пунктом 1.1 договору поруки ОСОБА_1 поручається за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 22 лютого 2008 року № 58/П/22/2008/840 та додаткових умов до нього, у тому числі щодо повернення до 21 лютого 2023 року кредиту у сумі 50 900 доларів США, сплати відсотків за користування кредитними коштами із розрахунку 12,59 % річних, сплати інших платежів, передбачених кредитним договором, сплати можливих штрафних санкцій.

Пунктом 1.2 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1.5 договору поруки поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами кредитного договору.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина 1 статті 554 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до Статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Статтею 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

За змістом частин 1 -3 , 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частин 1 -3 , 5 та 6 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частини 1 статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (частина 1 статті 230 ЦК України).

Відповідно до ~law36~ правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Нормами цивільного законодавства України передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсними окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним вцілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

Вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій виходили з необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками.

Встановлено, що договір поруки, укладений між сторонами, підписаний позивачкою, що вказує на те, що вона ознайомлена з умовами договору та про відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Покладаючи в основу свого позову доводи про те, що на порушення умов кредитного договору про видачу позичальнику 50 900 доларів США він отримав лише 50 000
доларів США, ОСОБА_1 вважала, що наявні правові підстави для визнання договору поруки від 26 серпня 2009 року недійсним.

Водночас, судами встановлено, що видача банком кредиту в розмірі 50 900 доларів США передбачає цільове використання цих коштів для проведення розрахунків за попереднім договором купівлі-продажу від 04 грудня 2007 року № СМ-5, укладеним між позичальником та ВАТ "Постійно-діючий будівельний поїзд № 2" щодо купівлі квартири АДРЕСА_1, а також сплати комісії за розрахунки за цим договором.

На підставі заяви позичальника від 22 лютого 2008 року № 498 йому було видано 50
000 доларів США. Згідно з умовами кредитного договору за видачу вказаної суми на користь банку підлягала сплата комісія за розрахунками, що відповідно до меморіального валютного ордера від 22 лютого 2008 року № 1 склало 900 доларів США.

Такі умови кредитування були визначені між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "Надра" під час укладення кредитного договору від 22 лютого 2008 року № 58/П/22/2008/840, погоджені ОСОБА_1 як поручителем.

Предметом розгляду у цій справі є встановлення невідповідності вимогам цивільного законодавства України умов договору поруки, укладеного на виконання основного зобов'язання згідно з умовами кредитного договору.

Дійсність кредитного договору чи окремих його положень позивачкою не оскаржується.

Встановивши виконання банком перед ОСОБА_2 як позичальником істотних умов кредитного договору від 22 лютого 2008 року № 58/П/22/2008/840, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки, укладеного між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2, недійсним на підставі положень статей 203, 215 ЦК України.

Також правильними є висновки про недоведеність позивачкою обставин, передбачених статтями 229, 230 ЦК України, для визнання договору поруки недійсним.

Установлені судами обставини не дають підстав для висновку про те, що дії відповідача при укладанні кредитного договору суперечили волевиявленню позичальника ОСОБА_2 або під час укладення договору поруки - інтересам позивачки, а також для висновку про наявність у діях банку умислу, спрямованого на введення в оману позичальника та поручителя.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення цього спору.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Невкритим Володимиром Юрійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець