Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.06.2023 року у справі №336/9119/21
Постанова КЦС ВП від 07.06.2023 року у справі №336/9119/21

Постанова

Іменем України

07 червня 2023 року

м. Київ

справа № 336/9119/21

провадження № 61-2038 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Вишняков Дмитро Олександрович,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Підприємство з експлуатації електричних мереж «Центральна енергетична компанія»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича, на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2022 року

у складі судді Дмитрюк О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2023 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В.,

Гончар М. С., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до приватного акціонерного товариства «Підприємство з експлуатації електричних мереж «Центральна енергетична компанія» (далі -

ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК») про визнання протиправним та скасування наказу

про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку

за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з 10 жовтня 2013 року працював у ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК» на посаді начальника Запорізьких розподільних електричних мереж (далі - ЗпРЕМ).

Наказом виконуючого обов`язки Генерального директора - голови правління ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК» від 07 жовтня 2021 року № 574-К (далі - наказ від 07 жовтня 2021 року № 574-К) його було звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором, на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

У наказі зазначено, що під час перевірки ЗпРЕМ було виявлено 12 порушень вимог нормативно-правових документів із охорони праці, пожежної безпеки, інструкцій з охорони праці, які відображені в протоколі Дня охорони праці від 09 вересня 2021 року. Підставами винесення наказу вказані: записка ОСОБА_2 від 20 вересня 2021 року № 3493/010.01-08; протокол проведення Дня охорони праці від 09 вересня 2021 року; пояснювальна записка ОСОБА_1 від 17 вересня 2021 року № 3464/010.01-08; накази від 26 квітня 2021 року № 136/010.02-02 та від 05 серпня 2021 року № 274/010.02-02; згода Первинної профспілкової організації незалежної профспілки енергетиків України ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК» від 06 жовтня 2021 року № 4.

Позивач уважав, що вказаний наказ прийнято роботодавцем із порушенням норм міжнародно-правових актів Конституції України КЗпП України

та інших нормативно-правових актів у сфері праці. Зокрема, роботодавець порушив частину третю статті 40 КЗпП України, так як його звільнено

із займаної посади під час перебування на лікарняному. Крім того, у наказі

про звільнення не зазначено, коли мало місце і в чому конкретно полягає порушення працівником трудових обов`язків. Разом із іншими підставами звільнення, у наказі про його звільнення зазначені накази про оголошення йому догани від 26 квітня 2021 року та від 05 серпня 2021 року. При цьому наказ не містить конкретних посилань на пункти його посадової інструкції, якими прямо передбачені його трудові обов`язки щодо перелічених у наказі трудових проступків, сплинув термін його притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У змісті уточненої позовної заяви зазначав, що наказом Генерального директора - Голови Правління ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК» від 17 лютого 2022 року

№ 59-К (далі - наказ від 17 лютого 2022 року № 59-К) змінено дату його звільнення з 07 жовтня 2021 року на 09 жовтня 2021 року. Проте, сторони перебували у трудових відносинах із 10 жовтня 2013 року по 07 жовтня

2021 року, а тому винесення роботодавцем трудових наказів відносно нього поза межами вказаного періоду не відповідає нормам КЗпП України.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконними та скасувати вищевказані накази

від 07 жовтня 2021 року № 574-К та від 17 лютого 2022 року № 59-К; поновити його на посаді начальника ЗпРЕМ ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК»; стягнути

з роботодавця на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 08 жовтня 2021 року по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня

2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спірних правовідносинах звільнення позивача з роботи на підставі пункту 3

частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

Районний суд надав відповідну правову оцінку поданим сторонам доказам, урахував норми КЗпП України, судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних справах, роз`яснення, викладені судам

у пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику застосування судами трудових спорів»,

й виходив із того, що у наказі від 07 жовтня 2021 року № 574-К

про звільнення ОСОБА_1 зазначено, за які систематичні порушення працівника було звільнено, які заходи дисциплінарних стягнень до нього застосовувалися, викладено пункти його посадової інструкції та Правил внутрішнього трудового розпорядку роботодавця, які порушені працівником.

При цьому роботодавець, отримавши всю необхідну інформацію

про перебування позивача на лікарняному й належне оформлення електронного листка непрацездатності, вірно змінив дату звільнення позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня

2022 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку положенням оскаржуваних позивачем наказів, його посадовій інструкції, положенням інших нормативно-правових документів відповідача, у тому числі, які стали підставою для винесення роботодавцем наказу про звільнення позивача, погодився з висновками суду першої інстанції про законність звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження власних доводів та заперечень проти порушень, які викладені у протоколі проведення Дня охорони праці, а також щодо відсутності факту систематичного порушення ним трудових обов`язків, що доведено роботодавцем.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача про порушення відповідачем положень колективного договору, так як вони не стосуються предмета спору.

При цьому районний суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення

у спірних правовідносинах Порядку формування медичних висновків

про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків

в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства здоров`я України 01 червня 2021 року № 1066 (далі -

Порядок № 1066), та необізнаність відповідача про тимчасову непрацездатність позивача. Роботодавець станом на 07 жовтня 2021 року не мав змогу перевірити наявність законних підстав для перебування позивача на лікарняному.

На виконання припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області

від 29 грудня 2021 року № 399/4.1-1004/П-126, після отримання інформації про створення електронного лікарняного листа та електронного листка непрацездатності № 1354360-2002447140-1, виданого ОСОБА_1 , наказом від 17 лютого 2022 року № 59-К відповідачем обґрунтовано внесено зміни до пункту 1 наказу ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК» від 07 жовтня

2021 року № 574-К, яким було звільнено позивача, а саме дату звільнення - 07 жовтня 2021 року, змінено на 09 жовтня 2021 року. Тобто роботодавець, змінивши дату звільнення працівника, усунув порушення частини третьої статті 40 КЗпП України, за якою не допускається звільнення працівника

у період його тимчасової непрацездатності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2023 року до Верховного Суду,

представник ОСОБА_1 - адвокат Вишняков Д. О., просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2023 року вищевказану касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк заявником надіслано матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу

із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували правові висновки Верховного Суду у подібних справах. Позивач не міг бути звільнений на підставі пункту 3 частини першої

статті 40 КЗпП України, так як у день звільнення він перебував

на лікарняному. Роботодавець не перевірив інформацію щодо можливого перебування працівника на лікарняному.

При цьому суди не надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, у тому числі: постанові Запорізького апеляційного суду

від 22 листопада 2022 року у справі № 336/8303/21, листу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 30 грудня 2021 року

№ К-1816-ДС-11/04 та відповідному припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 29 грудня 2021 року

№ 339/74.1-1004/П-126, наказу роботодавця про зняття дисциплінарного стягнення.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували всі обставини даного спору у їх сукупності, не надали оцінку наслідкам вчиненого працівником правопорушення. У спірних правовідносинах відсутня систематичність порушень трудових обов`язків позивачем, а у наказі

про його звільнення не зазначено, у чому саме полягало порушення трудових обов`язків, чи стосуються такі порушення його трудових обов`язків, відсутні посилання на посадову інструкцію. При цьому наказ

про його звільнення містить посилання на інший наказ, який скасовано

у судовому порядку.

Роботодавець не мав права видавати наказ від 17 лютого 2022 року № 59-К, яким змінено дату його звільнення, оскільки сторони уже не перебували

у трудових відносинах.

При цьому суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з позивача судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

Крім того, у касаційній скарзі позивач просить стягнути з відповідача

на його користь витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в судах усіх інстанцій, орієнтовний розмір яких складає

42 000,00 грн, докази на підтвердження чого будуть надані ним

у встановленому законом порядку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК», в якому вказується, що судові рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, тому їх слід залишити

без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Вишнякова Д. О., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право

на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової

і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40 41 КЗпП України.

За передбаченою пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставою працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

До таких видів стягнень згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України належать догана та звільнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібна сукупність таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами

і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного

або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, працівника може бути звільнено за пунктом 3 частини першої

статті 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни

чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю). При звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібно встановити, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.

На вказаному судам наголошено також у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Водночас систематичним невиконанням обов`язків вважається таке,

що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених

на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного

чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові

від 09 грудня 2021 року у справі № 489/58/20 (провадження

№ 61-11862св20).

Тому для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40

КЗпП України потрібне існування факту не першого, а повторного

(тобто вдруге чи більше разів) вчинення працівником винного невиконання

чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення

за вчинення таких дій раніше і на момент повторного невиконання ним

без поважних причин трудових обов`язків їх не знято і не погашено.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

При цьому роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП України),

тому відмова працівника від виконання роботи, що не входить до кола його обов`язків, не є порушенням трудової дисципліни і, відповідно, такі дії

не дають підстав для його звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , надали відповідну правову оцінку поданим сторонам і витребуваним судом доказам

у їх сукупності, у тому числі оскаржуваним працівником наказам роботодавця і посадовій інструкції працівника, й зробили обґрунтовані висновки по суті вирішення спору.

Судами вірно встановлено, що оспорюваний позивачем наказ від 07 жовтня 2021 року № 574-К містить посилання, у тому числі на положення посадової інструкції позивача, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Крім того, судами попередніх інстанцій надано оцінку доводам працівника, які стосуються відсутності повторності вчинення ним порушень трудових обов`язків, та правовим підставам винесення роботодавцем наказу

про звільнення працівника, у тому числі фактам вчинення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того,

як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Цим самим судами враховано роз`яснення, викладені у пункті 22 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно

до яких у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення,

чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору

за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим

ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила

і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Зокрема, оспорюваний наказ про звільнення містить посилання, що позивач притягався до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани наказами від 26 квітня 2021 року та від 05 серпня 2021 року, які на час ухвалення рішення судом першої інстанції були чинні. Судами попередніх інстанцій надано оцінку вказаним наказам, порушенням трудових обов`язків,

за які працівника притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Указане підтверджує факт систематичності порушення працівником своїх трудових обов`язків.

Таким чином, суди зробили вірний висновок про наявність у роботодавця правових підстав для звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, на підставі пункту 3 частини першої статті 40

КЗпП України.

При цьому позивач не надав суду належних і допустимих доказів

на підтвердження власних доводів, а законність його звільнення доведено роботодавцем.

Касаційна скарга у цій частині містить посилання, що наказ роботодавця, який став підставою для винесення наказу про звільнення позивача, скасовано у судовому порядку.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку правомірність наказу роботодавця від 05 серпня 2021 року № 274/010.02-02 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, який, у разом із іншим, став підставою для винесення роботодавцем наказу про його звільнення, що є предметом спору у справі, яка переглядається Верховним Судом.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року

у справі № 336/8303/21 (а. с. 28-40, т. 2) за позовом ОСОБА_1

до ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК» про часткове скасування наказу про притягнення

до дисциплінарної відповідальності апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції у цій справі скасовано

та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено й скасовано оскаржуваний ним наказ у частині оголошення йому догани.

Разом із цим, підставою винесення роботодавцем оспорюваного працівником наказу про звільнення від 07 жовтня 2021 року № 574-К

(а. с. 25-27, т. 1) були: службова записка від 20 вересня 2021 року; протокол проведення Дня охорони праці від 09 вересня 2021 року; пояснювальна записка працівника від 17 вересня 2021 року; накази роботодавця

від 26 квітня 2021 року та від 05 серпня 2021 року, згода профспілкового органу на звільнення працівника.

Указані документи витребувано апеляційним судом від роботодавця ухвалою від 16 серпня 2022 року (а. с. 200-202, 212-255, т. 1), їх досліджено судом апеляційної інстанції, їм надано відповідну правову оцінку.

Тобто наказ від 05 серпня 2021 року № 274/010.02-02, яким працівнику було оголошено догану та який в подальшому був скасований у судовому порядку, не був єдиною підставою для винесення роботодавцем наказу

про звільнення працівника та не є єдиною підставою повторного неналежного виконання працівником трудових обов`язків після того,

як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Крім того, з цієї підстави ОСОБА_1 звернувся також до суду

із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

(а. с. 94-99, т. 2).

Ухвалою Шевченківського районного суду від 30 березня 2023 року у справі № 336/9119/21 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами відмовлено з тих підстав, що системність невиконання працівником своїх трудових обов`язків підтверджено роботодавцем не лише наказом від 05 серпня

2021 року № 274/010.02-02.

У касаційній скарзі позивач також указує про те, що його було незаконно звільнено у період його тимчасової непрацездатності, а роботодавець безпідставно змінив дату його звільнення наказом від 17 лютого 2022 року № 59-К.

Згідно зі статтею 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника

з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті),

а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року

№ 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення частини третьої

статті 40 КЗпП України та зазначено, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника

від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства.

Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним

або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно

з працівниками інших категорій.

Положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими,

що поширюються на всі трудові правовідносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року

у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) зроблено правовий висновок про те, що у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, урахували вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду, чим виконали вимогу частини четвертої статті 263 ЦПК України, за якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суди попередніх інстанцій, надавши правову оцінку поданим сторонам доказам у цій частині, встановивши конкретні обставини даного спору, зокрема, які стосуються формування електронного листка непрацездатності працівника й необізнаність роботодавця про його тимчасову непрацездатність, зробили правильні висновки про те, що роботодавцем обґрунтовано внесено зміни до пункту 1 наказу від 07 жовтня 2021 року

№ 574-К, яким було звільнено позивача, а саме дату звільнення - 07 жовтня 2021 року, змінено на 09 жовтня 2021 року.

Таким чином, роботодавець, змінивши дату звільнення працівника, усунув порушення частини третьої статті 40 КЗпП України, за якою не допускається звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права

та незгоди позивача з ухваленими судовими рішеннями по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Верховний Суд наголошує, що питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Водночас, у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права

та встановлено всі фактичні обставини справи й враховано доводи сторін.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються

з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263

ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.

У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги

на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду.

У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази

з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Крім того, безпідставними є посилання касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, так як ухвала суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги позивача без руху від 12 липня 2022 року мотивована, вона була виконана позивачем.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться

до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог

статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані

судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

При цьому у касаційній скарзі позивач просить стягнути з відповідача

на його користь витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в судах усіх інстанцій, орієнтовний розмір яких складає

42 000,00 грн, указуючи, що докази на підтвердження цих витрат будуть надані суду у встановленому законом порядку.

Із цього приводу Верховний Суд зазначає про безпідставність посилань позивача про наявність правових підстав для стягнення на його користь

з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

У процесі реалізації свого права на правничу допомогу учасники судового розгляду, як правило, несуть відповідні витрати на послуги професійних представників - адвокатів. За змістом положень статей 133, 137, 141

ЦПК України цивільне процесуальне законодавство України передбачає право учасників справи на відшкодування витрат на правничу допомогу

за рахунок сторони, яка програла судовий спір.

Колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку, питання відшкодування понесених витрат на правничу допомогу порушено особою, яка фактично програла судовий спір.

Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня

2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 січня

2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць