Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.11.2020 року у справі №761/7028/19

Постанова

Іменем України

03 червня 2021 року

м. Київ

справа № 761/7028/19

провадження № 61-15719св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В.

В.,

учасники справи:

позивачі: Київське квартирно-експлуатаційне управління, Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 13 квітня 2020 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Писаної Т.

О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року Київське квартирно-експлуатаційне управління та Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України звернулися до суду із позовом до

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку без надання іншого житла.

Позовну заяву мотивовано тим, що будинок

АДРЕСА_1 має статус гуртожитку, відноситься до відомчого житлового фонду Міністерства оборони України та відповідно до акта приймання (передачі) будинків, споруд і територій військового містечка перебуває на балансі Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України і обліковується в Київському квартирно-експлуатаційному управлінні.

При цьому, станом на день звернення до суду з позовом в кімнаті № 1 квартири АДРЕСА_2 гуртожитку проживають ОСОБА_3 та його мати ОСОБА_2. Зазначали, що останні безпідставно користуються зазначеною кімнатою, оскільки згідно з листом начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління від 11 жовтня 2006 року № 303/25/6-1141, адресованим начальнику Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, на виконання протокольного рішення від 07 серпня 2006 року, прийнятого на особистому прийомі громадян з особистих питань першим заступником міністра оборони України Поляковим Л. І., вказану кімнату було надано старшому лейтенанту ОСОБА_1 та його матері на період навчання на курсах по вивченню англійської мови при посольстві Великобританії в Україні.

Вказували, що відповідно до корінця ордера на жиле приміщення № 019066 від 27 лютого 2018 року, виданого Солом'янською районною в м. Києві державною адміністрацією, ОСОБА_1 отримав ордер на право зайняття жилого приміщення разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 жилою площею 35,30 кв. м, яке складається із двох кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_3.

Посилаючись на викладене, Київське квартирно-експлуатаційне управління та Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України просили суд виселети

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з гуртожитку, а саме з кімнати № 1, квартири

АДРЕСА_4, без надання іншого житла.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 квітня 2020 року у задоволенні позову Київського квартирно-експлуатаційного управління та Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що жодних доказів, зокрема відповідного витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, які б підтверджували наявність у відповідачів права власності на будь-яке житло, матеріали справи не містять. При цьому не встановлено, що відповідачі вселились до спірної кімнати гуртожитку з порушенням встановленого законом порядку, відповідачі тривалий час користуються цим житлом. Право користування відповідачами зазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), при цьому виселення відповідачів із спірної житлової кімнати є невиправданим втручанням у їхнє право на повагу до житла.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду

м. Києва від 13 квітня 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідачі тривалий час користуються цим житлом, а доводи сторони позивачів про те, що відповідачі забезпечені іншим житлом, не підтверджуються матеріалами справи. Також суд керувався тим, що виселення відповідачів буде суперечити положенням статті 8 Конвенції, яка є частиною національного законодавства, оскільки відповідачі постійно проживають і зареєстровані там тривалий час. Матеріали справи не містять доказів, які свідчать, що відповідачі використали своє право на вселення в надане їм постійне житло, немає доказів того, що ордер був зданий до житлово-експлуатаційної організації, а також, що у паспортах відповідачів наявна відмітка про виписку з попереднього місця проживання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Київського квартирно-експлуатаційного управління, в якій заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити судове рішення про задоволення позовних вимог Київського квартирно-експлуатаційного управління у повному обсязі, посилаючись на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та суди першої та апеляційної інстанції не дослідили зібрані у справі докази (пункти 3 та 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої

статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач забезпечений іншим житлом за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України, а саме: двокімнатною постійною квартирою у м. Києві, яку він отримав на підставі ордеру на право зайняття жилого приміщення, тому його проживання у гуртожитку є безпідставним.

Вказує, що отримання жилого приміщення для постійного проживання є безумовною підставою виникнення у відповідачів обов'язку звільнити займане ними жиле приміщення в гуртожитку, яке відповідачі ігнорують та не виконують. Окрім того, відповідачі мають заборгованість зі сплати комунальних послуг.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із суду першої інстанції матеріали указаної цивільної справи.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 29 травня 2008 року ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у кімнаті № 1 квартири

АДРЕСА_4, який має статус гуртожитку та відноситься до відомчого житлового фонду Міністерства оборони України, а

ОСОБА_4 - з 12 серпня 2008 року.

Відповідно до акта приймання (передачі) будинків, споруд і територій військового містечка, затвердженого начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України від 31 березня

2017 року, указаний будинок перебуває на балансі Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України і обліковується в Київському квартирно-експлуатаційному управлінні.

Згідно з листом начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління від 11 жовтня 2006 року № 303/25/6-1141, адресованого начальнику Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, на виконання протокольного рішення від 07 серпня 2006 року, прийнятого на особистому прийомі громадян з особистих питань першим заступником Міністра оборони України на період навчання на курсах по вивченню англійської мови при посольстві Великобританії в України, ОСОБА_1 та

ОСОБА_4 було заселено до спірного приміщення.

На підставі листа Київського квартирно-експлуатаційного управління

від 21 травня 2008 року № 303/25/6-686 ОСОБА_1 зареєстровано

з 29 травня 2008 року за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі листа Київського квартирно-експлуатаційного управління

від 07 липня 2008 року № 303/25/6-881 ОСОБА_2 зареєстровано

з 12 серпня 2008 року за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки про перевірку житлових умов від 25 жовтня

2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживають у гуртожитку за адресою: квартира АДРЕСА_5, АДРЕСА_1.

Згідно із відповіддю Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 20 грудня 2018 року № 109/05/50-11605 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані за зазначеною адресою.

Рішенням заступника Міністра оборони України від 06 грудня 2016 року № 303/4/446 погоджено розглянути питання забезпечення ОСОБА_1 двокімнатною квартирою для постійного проживання після надходження на розподіл до гарнізону

АДРЕСА_6.

Рішенням Міністра оборони України від 19 серпня 2017 року № 12485/з/2 запропоновано розподілити сім'ї інваліда війни І групи ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_7.

Відповідно до витягу із протоколу засідання житлової комісії Київського квартирно-експлуатаційного управління від 26 жовтня 2017 року № 8 погоджено надання постійного житла старшому лейтенанту у відставці, що має посвідчення інваліда війни І групи, ОСОБА_1 постійної двокімнатної квартири за адресою: квартира АДРЕСА_7, на склад сім'ї 2 особи: він, мати - ОСОБА_2,1949 року народження, зі зняттям з квартирного обліку у гарнізоні м. Київ.

Згідно із витягом із розпорядження Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації від 23 лютого 2018 року № 120 затверджено список розподілу та надання житлової площі від 01 лютого 2018 року військовослужбовцю гарнізону м.

Києва ОСОБА_1 двокімнатної квартири

АДРЕСА_8, на родину з двох осіб: він, мати - ОСОБА_2, із зняттям з квартирного обліку. Відповідно до тексту цього розпорядження, ОСОБА_1, військовослужбовець у відставці, на квартирному обліку перебуває з 2005 року на загальних підставах, з 2006 року в пільгових списках позачергового отримання житлової площі по категорії "інваліди війни 1 групи", проживає в гуртожитку на АДРЕСА_1 родиною з двох осіб (він, мати).

Відповідно до корінця ордера на жиле приміщення від 27 лютого 2018 року № 019066, виданого Солом'янською районною в м. Києві державною адміністрацією, ОСОБА_1 з сім'єю із двох осіб, а саме з матір'ю - ОСОБА_2, отримали ордер на право зайняття жилого приміщення, жилою площею 35,30 кв. м, яке складається із двох кімнат в ізольованій квартирі за адресою:

АДРЕСА_3.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у

пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга Київського квартирно-експлуатаційного управління задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 3 статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 15 ЖК УРСР до компетенції виконавчих комітетів районних, містких, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством, на території району, міста, району в місті, належить, зокрема, право: здійснювати облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, а також контроль за станом цього обліку на підприємствах, в установах, організаціях, затверджують рішення про взяття громадян за місцем роботи на облік потребуючих поліпшення житлових умов; прийняття рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради, затверджують спільні рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації про надання жилих приміщень у будинках відомчого жилого фонду; видають ордери на жилі приміщення.

Згідно із статті 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Правила, які регулюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання, визначені у постанові ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 "Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР" (далі - Правила).

Відповідно до пункту 64 Правил (у редакції, чинній на час розгляду справи та на час виникнення правовідносин) громадяни (в тому числі тимчасово відсутні), відносно яких прийнято рішення про надання жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жиле приміщення належить на праві приватної власності).

У надане жиле приміщення переселяються члени сім'ї, які включені в ордер і дали письмове зобов'язання про переселення в це приміщення, що передбачено у пункті 66 Правил.

Ордер на житлове приміщення дійсний протягом 30 днів. Після закінчення цього строку ордер автоматично втрачає свою силу. Однак при наявності поважних причин пропуску 30-денного строку він може бути продовжений виконкомом органу місцевого самоврядування, що його видав.

Відповідно до виданого ордера в передбачене в ньому житлове приміщення вселяються як громадянин, що одержав ордер, так і члени його сім'ї, зазначені в ордері.

Згідно із пунктом 72 Правил (у редакції, чинній на час розгляду справи та на час виникнення спірних правовідносин) при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Згідно із частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 3 статті 12 ЦПК України.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що відповідачі тривалий час користуються спірним житлом, а доводи сторони позивачів про те, що відповідачі забезпечені іншим житлом, не підтверджуються матеріалами справи. Також суд обґрунтовано керувався тим, що виселення відповідачів буде суперечити положенням статті 8 Конвенції, яка є частиною національного законодавства, оскільки відповідачі постійно проживають і зареєстровані там тривалий час.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач забезпечений іншим житлом за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України, а саме, двокімнатною постійною квартирою у м. Києві, яку він отримав на підставі ордеру на право зайняття жилого приміщення, тому його проживання у гуртожитку є безпідставним, є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідачі використали своє право на вселення до зазначеної квартири протягом 30-денного строку чинності ордера.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають у

кімнаті № 1 квартири АДРЕСА_2 гуртожитку. Разом з тим, жодних доказів, зокрема відповідного витягу з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, які б підтверджували наявність у відповідачів права власності на будь-яке житло, матеріали справи не містять.

Матеріали справи не містять доказів, які свідчать, що відповідачі використали своє право на вселення в надане їм постійне житло, немає доказів того, що ордер був зданий до житлово-експлуатаційної організації, а також, що у паспортах відповідачів наявна відмітка про виписку з попереднього місця проживання.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович