Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.12.2023 року у справі №357/13822/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 357/13822/21

провадження № 61-12786св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - відділ державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

треті особи: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», державне підприємство «Сетам», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2022 року у складі судді Орєхова О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 рокуу складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - ВДВС у м. Біла Церква), у якому просила суд:

- поновити строк звернення до суду з цією позовною заявою;

- визнати рішення, дії ВДВС у м. Біла Церква незаконними;

- зупинити вчинення виконавчих дій ВДВС у м. Біла Церква з реалізації арештованого майна ОСОБА_1 , а саме: житлової квартири АДРЕСА_1 .

2. Позов мотивовано тим, що 21 лютого 2008 року між нею та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір KICVGA00000004, на забезпечення зобов`язань за яким було надано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

3. Наразі у ВДВС у м. Біла Церква Київської області на примусовому виконанні знаходиться виконавчий лист № 2/357/604/16 від 21 квітня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») заборгованості за кредитним договором № KICVGA00000004 від 21 лютого 2008 року у сумі 98 774, 67 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 2 213 540,35 грн; 35 646,02 грн пені та комісії, всього 2 249 186,37 та судовий збір у сумі 33 737,80 грн (ВП 51234704).

4. ВДВС у м. Біла Церква розпочато процедуру з примусової реалізації єдиного житла боржника ОСОБА_1 - житлової квартири АДРЕСА_1 , яка є постійним місцем проживання позивача та її неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продаж якої відбудеться 25 листопада 2021 року на аукціоні.

5. З метою реалізації квартири на аукціоні 06 липня 2021 року відповідачем проведено оцінку майна боржника суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Аванті-Груп», яким було складено звіт про оцінку майна.

6. Зазначає, що 27 липня 2021 року вона зверталась до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання зупинити вчинення виконавчих дій (зупинення реалізації арештованого майна), проте ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі №320/9413/21, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2022 року та постановою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року, відмовлено у відкритті провадження по справі, оскільки розгляд зазначених позовних вимог має здійснюватися в порядку, встановленому ЦПК України.

7. Посилаючись на те, що рішення органу державної виконавчої служби є незаконним, відсутні правові підстави для реалізації квартири ДП «СЕТАМ» на аукціоні, дії державної виконавчої служби є такими, що суперечать нормам статей 48, 50, 51 Закону України «Про виконавче провадження», статей 33, 38, 39, 40, 41 Закону України «Про іпотеку», частині 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» із внесеними змінами, та нормам статті 47 Конституції України, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

8. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 23 листопада 2021 року вжито заходи по забезпеченню позову шляхом накладення арешту, а саме: встановлення заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 .

9. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

10. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 15 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року, провадження у справі закрито.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2021 року шляхом накладення арешту, а саме: встановлення заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 .

Роз`яснено позивачу його право на звернення з аналогічними вимогами шляхом подання відповідного позову в порядку адміністративного судочинства.

11. Проаналізувавши зміст та підставу позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом, посилається на неправомірність дій, що були вчиненні державним виконавцем в ході примусового виконання рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист про стягнення з позивача заборгованості, а тому дія державного виконавця, що спрямована на реалізацію арештованого нерухомого майна, не породжує для останнього жодних цивільних прав, а є його безпосереднім обов`язком під час виконання ним своїх посадових обов`язків, тому позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

12. Разом з тим, позивач як сторона виконавчого провадження має право в порядку цивільного судочинства звернутися зі скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Такі рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

13. Апеляційний суд погодився з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначив, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, тому вона не може пред`являти позов про визнання незаконними рішення та дій відділу державної виконавчої служби та про зупинення вчинення виконавчих дій з реалізації арештованого майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14. У серпні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року.

15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд для продовження розгляду судом першої інстанції.

18. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

19. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було враховано всіх заявлених позивачем по справі вагомих аргументів щодо застосування наведених скаржником норм права та заявлених аргументів, за наявності яких в даній справі та за даних обставин є можливим належний спосіб захисту порушеного права виключно шляхом реалізації права на судовий захист в рамках загального позовного провадження, в рамках якого передбачена процедура забезпечення позову, що має істотне значення.

20. Також суди не врахували, що дії державної виконавчої служби є такими, що суперечать нормам статей 48, 50, 51 Закону України «Про виконавче провадження», статей 33, 38, 39, 40, 41 Закону України «Про іпотеку», частині 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» із внесеними змінами.

21. Вважає, що зроблений апеляційним судом у даній справі висновок щодо неможливості звернення за захистом свого права в рамках загального позовного провадження, як єдиного належного ефективного способу захисту своїх прав, тільки в межах якого передбачена процедура реалізації права на звернення із заявою про забезпечення позову, а також враховуючи дані обставини справи, не містить такого підтвердження у інших зроблених Верховним Судом за ідентичними обставинами справи.

22. Виходячи із критеріїв ефективного захисту порушених прав позивача під час розгляду справи, за даних обставин справи, є звернення до суду з позовною заявою, а не зі скаргою в порядку розгляду, передбаченого за нормами статей 447-453 Розділу VII Судового контролю за виконанням судових рішень ЦПК України, так як у разі звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, вона фактично позбавлена процесуальної можливості вжити заходи забезпечення.

23. Також зазначає, що у даній справі має місце взаємосуперечлива позиція цивільного та адміністративного судів з одних і тих самих підстав, з того ж самого предмету спору.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

24. У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник Білоцерківського ВДВС просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

25. Також у жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу, в якому банк просить касаційну скаргу відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Зазначає, що згідно сталої практики Верховного Суду юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання. Порядок оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця був роз`яснений боржнику судом, зокрема, в порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Вважає, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у ВДВС у м. Біла Церква Київської області на примусовому виконанні знаходиться виконавчий лист

№ 2/357/604/16 від 21 квітня 2016 року, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № KICVGA00000004

від 21 лютого 2008 року у сумі 98 774, 67 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 2 213 540,35 грн; 35 646,02 грн пені та комісії, всього 2 249 186,37 та судовий збір у сумі 33 737,80 грн (ВП 51234704).

27. Позов мотивовано тим, що позивач є боржником за виконавчим провадженням № 51234704 з примусового виконання виконавчого листа

№ 2/357/604/16, у межах якого виконавцем розпочато процедуру з примусової реалізації належної ОСОБА_1 квартири за адресою:

АДРЕСА_2 . Позивач вважає рішення державного виконавця про реалізацію указаної квартири на аукціоні незаконним, оскільки відсутні правові підстави для реалізації квартири ДП «Сетам» на аукціоні.

29. З матеріалів справи вбачається, що у липні 2019 року ОСОБА_1 вже зверталась до суду з позовом до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, посилаючись на неправомірність дій державного виконавця під час примусового виконання судового рішення, та просила суд зобов`язати відповідача не передавати нерухоме майно на реалізацію. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, було відмовлено у відкритті провадження у справі № 357/7593/19, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

30. В подальшому, позивачка звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, треті особи: ПАТ КБ «ПриватБанк», ДП «СЕТАМ», ТОВ «Приватна експертна служба», про зобов`язання вчинити або утриматися від вчинення певних дій, ухвалою якого

від 03 серпня 2021 року по справі № 320/9413/21 було відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

31. Постановою Верховного Суду від 08 лютого 2023 рокуу справі №320/9413/21 (адміністративне провадження №К/990/24361/22) ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2022 року залишено без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

32. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

33. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

34. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

35. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

36. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

37. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

38. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

39. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

40. Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій в повній мірі не відповідають.

41. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

42. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

43. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

44. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

45. Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання.

46. Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження ОСОБА_1 у цьому позові є дії, зокрема, які виразилися у початку процедури примусової реалізації житла боржника, що були вчиненні державним виконавцем в ході примусового виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, на підставі якого було видано виконавчий лист про стягнення з позивача кредитної заборгованості.

47. Тобто в даному випадку вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

48. Разом з тим, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

49. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

50. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

51. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

52. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження

№ 61-4726сво19) погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

53. Боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

54. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19) зазначала, що сторони, інші учасники та особи можуть звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу (посадових осіб), та/або за умови перебування його у зведеному виконавчому провадженні, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

55. При цьому Верховний Суд зауважує, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав як сторона виконавчого провадження, між учасниками справи не виникло цивільно-правового спору, який підлягав би вирішенню в порядку позовного провадження, а постало питання щодо правомірності дій та рішень державного виконавця під час виконання судового рішення.

56. У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі

№ 758/8416/15-ц (провадження № 61-35св18) зазначено, що скарги на дії (бездіяльність), рішення державних виконавців (приватних виконавців) мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за належним виконанням судових рішень. Здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження в цивільному судочинстві, що є відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням судових рішень полягає, насамперед, у реалізації основних завдань судочинства при здійсненні судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення спору і набрання судовим рішенням законної сили суд здійснює контроль за його виконанням, а також захист прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження.

57. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

58. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про закриття провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, проте помилково послалися на те, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

59. В даному випадку ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, а тому не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

60. При цьому заявник не позбавлений права звернення до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК України.

61. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 642/4263/21, від 26 січня 2022 року у справі № 534/1762/18, від 07 вересня 2022 року у справі № 523/19204/19 (провадження № 61-3844св22).

62. З огляду на вказане, доводи касаційної скарги щодо належного в даному випадку способу захисту порушеного права виключно шляхом реалізації права на судовий захист в рамках загального позовного провадження є безпідставними та зводяться до трактування норм процесуального права на власний розсуд.

63. Суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги щодо обрання позивачкою належного та ефективного способу захисту своїх прав через існування можливості забезпечення позову, оскільки хоча забезпечення позову і можливе тільки в позовному провадженні, проте це не є самостійним способом захисту порушених прав, а є способом забезпечення виконання в майбутньому рішення суду в разі задоволення позову.

64. Доводи касаційної скарги щодо відсутності висновків судів попередніх інстанцій про неправомірні дії державної виконавчої служби також є безпідставними, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 судами попередніх інстанцій не перевірялися у зв`язку із тим, що справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

65. Також суди попередніх інстанцій правомірно скасували заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 23 листопада 2021 року шляхом встановлення заборони на відчуження квартири.

66. Суд враховує, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного судувід 18 квітня 2022 року у справі № 705/4132/19 (провадження № 61-317сво21), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, розтлумачено положення частини дев`ятої статті 158, пункту 1 частини першої статті 255 і частини четвертої статті 414 ЦПК України у їх системному зв`язку і призначенням, та зазначено, що підстави для скасування заходів забезпечення позову у разі закриття провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України відсутні з огляду на те, що розгляд справи не завершений.

67. Разом з цим, у справі № 705/4132/19 (провадження № 61-317сво21)Верховний Суд виходив з того, що розгляд даної справи не закінчений, справа передана для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи (передана для продовження розгляду до Господарського суду м. Києва), судове рішення по суті не ухвалено, а отже й потреба у забезпеченні позову не відпала.

68. В той час як у цій справі, яка є предметом перегляду, підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК Україниє неможливість її розгляду в позовному провадженні, оскільки сторона виконавчого провадження має право оскаржити дії державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

69. Отже висновки судів попередніх інстанцій щодо скасування заходів забезпечення позову не суперечать висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного судувід 18 квітня 2022 року у справі № 705/4132/19 (провадження № 61-317сво21), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки зроблені з урахуванням встановлених обставин у зазначеній справі.

70. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

71. Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

72. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення судів попередніх інстанцій змінити шляхом викладення їх мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

73. Виключити з резолютивної частини ухвали суду першої інстанції роз`яснення позивачу його права на звернення з аналогічними вимогами шляхом подання відповідного позову в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 рокузмінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

3. Виключити з резолютивної частини ухвали суду першої інстанції роз`яснення позивачу його права на звернення з аналогічними вимогами шляхом подання відповідного позову в порядку адміністративного судочинства.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович