Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.11.2024 року у справі №521/16346/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада2024 року

м. Київ

справа № 521/16346/21

провадження № 61-2816св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи:Центр соціальних служб Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка подана їхнім представником - адвокатом Смирновим Андрієм Ігоровичем, та ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2022 року у складі судді Гуревського В. К. і постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Центр соціальних служб Одеської міської ради, Органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням, реєстрацію місця проживання, повернення безпідставно набутого майна та коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 11 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було складено договір позики, іпотечний договір та договір про задоволення вимог іпотекодержателя строком на шість місяців, тобто до 11 травня 2014 року, за яким вона, як позичальник, передала останній в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язання ОСОБА_1 виконала частково.

ОСОБА_6 , скориставшись її скрутним становищем, виписав її та нині покійного її чоловіка, доньку зі вказаної квартири, виселив їх, продав квартиру ОСОБА_3 у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки без їх на та відома, порушивши їх права.

Вказане житло було єдиним у їх родині, іншого житла немає.

З лютого 2015 року до 01 грудня 2016 року Малиновським районним судом м. Одеси розглядалась позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення (справа № 521/3074/15-ц).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Рішення суду першої інстанції, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року залишено без змін.

Отримавши відмову у задоволенні апеляційної скарги, у травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою.

Чоловік позивача - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, її з донькою та з її маленьким сином примусили покинути житло.

Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси за 01 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення скасовано і у задоволенні зустрічного позову у цій частині відмовлено.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року у частині вирішення зустрічних позовних вимог до ОСОБА_7 скасовано, провадження у справі у цій частині закрито.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними залишено без змін (провадження № 61-26907св18).

У січні 2021 року стало відомо, що змінився власник спірної квартири. За договором купівлі-продажу власниками житла стали: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

До цього в квартирі ОСОБА_3 демонтувала всі мережі життєдіяльності: газ, воду, тепло, каналізацію. Нова господарка вивезла в невідомому напрямку всі речі (меблі, посуд, побутову техніку, одяг), зроблено це без повідомлення, й у решті без акту та опису речей. Ці дії були виконані, коли вона була на роботі. Замки квартири були зламані без її відому та дозволу, вивезли усе майно. Серед майна були документи, гроші у сумі 3 740 доларів США, 1 400 грн та інші дорогоцінні особисті речі, свідками цих дій є сусіди.

Вважають, що їх не мали права знімати з реєстрації місця проживання без їх відома.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд: вселити їх та малолітню ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартиру АДРЕСА_1 ; визначити порядок користування спірною квартирою між сторонами спору; зареєструвати їх у цій квартирі; зобов`язати ОСОБА_3 повернути належні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особисті речі, документи, гроші у сумі 3 740 доларів США та 1 400 грн;

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2022 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Вселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартиру АДРЕСА_1 .

Встановлено порядок виконання рішення, відповідно до якого, після набрання законної сили рішення суду, воно є підставою для реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в квартирі АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 521/3074/15-ц житлові права ОСОБА_1 було поновлено. Доказів її непроживання у квартирі до суду не надано.

Згідно з талонами повідомленнями від 18 липня 2020 року № 017956 та від 13 серпня 2020 року № 017988 ОСОБА_1 зверталася до Хмельницького відділу поліції за захистом своїх житлових прав, тому суд вважав, що строки позовної давності при зверненні до суду нею пропущені не були.

Суд вважав, що строки позовної давності при звернення до суду позивачем не пропущено.

Решту позовних вимог суд вважав недоведеними.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2022 року змінено та доповнено в мотивувальній частині.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що районний суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для вселення позивачів, оскільки таких було виселено без належної правової підстави.

При цьому, апеляційний суд доповнив мотиви задоволення вказаних позовних вимог тим, що позивачі не були виселені зі спірного житла, згідно з постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, тобто їх матеріально-правовий зв`язок у вигляді речового права користування спірною квартирою не припинився, оскільки його припинення законодавець пов`язує з наданням іншого речового права користування - іншим житлом, яке надається боржнику, у зв`язку із застосуванням статті 109 ЖК України. Оскільки інше житло не було надано, то і речово-правовий зв`язок зі спірною квартирою не припинився. Таке обтяження права власності слідує з вимог закону та не суперечить загальним положенням про захист права власності.

Відхиляючи доводи відповідачів щодо пропуску позивачами строку позовної давності, апеляційний суд виходив із того, що позивач визначав свій статус щодо спірного майна шляхом подачі відповідного позову після завершення спору щодо права власності на спірне майно, а тому суд вважав, що строк позовної давності пропущено не було.

В іншій частині рішення районного суду в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у березні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвокат Смирнов А. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2022 року, постанову Одеського апеляційного суду в ід 14 грудня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Отже, судові рішення у частині відмови у задоволення позовних вимог не оскаржуються, а тому Верховним Судом відповідно до статті 400 ЦПК України не перевіряються.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвоката Смирнова А. І., мотивована тим, що позивачами пропущено трирічний строк позовної давності, оскільки не доведено, що їм не було відмово про порушення своїх прав. Доводів про поважність пропуску строку ними не наведено. При цьому, суди не встановили часу початку відліку строку позовної давності.

Вказує, що ОСОБА_1 була учасником розгляду справи № 521/3074/15-ц, тому достовірно знала про те, що вже незареєстрована у спірній квартирі, а з позовом у цій справі звернулася через 6 років.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що судами не враховано практику Верховного Суду щодо застосування норм права про позовну давність. Вказівка позивачів про те, що вони не знали про порушення свого права не достатня, суд повинен також встановити обставини, чим могли позивачі дізнатися про порушення своїх прав раніше, що зроблено не було.

Крім того, вважає, що суди не залучили до розгляду справи всіх зацікавлених осіб, зокрема, на її думку, участь у справі повинен був приймати ОСОБА_6 , як іпотекодержатель спірного майна, в якого вона придбала квартиру.

Щодо відзиву на касаційні скарги

Відзиви на касаційні скарги, подані до Верховного Суду представником позивачів - адвокатом Козирєвою Н. В., у квітні та травні 2024 року, до уваги судом не беруться, оскільки заявник не надала належних доказів надіслання копії відзивів всім іншим учасникам справи відповідно до частини четвертої статті 395 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвоката Смирнова А. І., та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

25 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було складено договір позики, іпотечний договір, та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, строком на шість місяців, тобто до 11 травня 2014 року, за яким ОСОБА_1 передала останній в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .

За різних обставин свої зобов`язання, як позичальник, ОСОБА_1 виконала частково, що не заперечується сторонами.

10 лютого 2015 року ОСОБА_6 , який набув право власності на іпотечне майно за договором про задоволення вимог іпотекодержателя і на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . При укладенні цього договору ОСОБА_6 діяв як продавець на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 листопада 2013 року і статті 38 Закону України «Про іпотеку».

З лютого 2015 року до 01 грудня 2016 року Малиновським районним судом м. Одеси розглядалась справа № 521/3074/15-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та ОСОБА_3 про визнання договорів недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Вказане рішення суду першої інстанції, апеляційним судом Одеської області залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси за 01 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 скасовано, у задоволенні зустрічного позову у цій частині відмовлено.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року у частині вирішення зустрічних позовних вимог до ОСОБА_7 скасовано, провадження у справі у цій частині закрито.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними залишено без змін (провадження № 61-26907св18).

08 грудня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого державним нотаріусом, Арабаджи К. Г. , Приморської нотаріальної контори у місті Одеса, зареєстрованого в реєстрі за № 3397.

У відзивах на позовну заяву представник ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвокат Смирнов А. І. (том 1, а. с. 111) та представник ОСОБА_3 , -- адвокат Сіліщан І. С. (том 1, а. с. 155), заявили про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вказують неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) та постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 334/10409/14-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вказують неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_3 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 522/13611/18, від 03 листопада 2019 року у справі № 641/5484/18, від 04 серпня 2021 року у справі № 334/10409/14, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/10864/19, від 08 березня 2023 року у справі № 522/16163/18, від 27 липня 2023 року у справі № 201/290/16, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_3 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України, оскільки суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги представника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвоката Смирнова А. І., та ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині не відповідають.

Відповідно до статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. У такому разі виселення є підставою для надання відповідним особам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Встановивши, що позивачів не було виселено зі спірної квартири, а вони втратили фактичне право користування нею не у встановленому законом порядку, суд першої інстанції, з яким, по суті, погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягають вселенню до спірної квартири.

Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_1 була власником квартири АДРЕСА_1 , в яку позивачі просять їх вселити у межах цієї справи, проте втратила право власності на неї у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань за договором позики.

Звертаючись до суду з позовом про вселення їх до вказаної квартири, позивачі посилалися на те, що судове рішення у справі № 521/3074/15-ц, яким їх виселено з квартири було скасоване Верховним Судом через порушення процедури їх виселення, а саме не надання іншого житлового приміщення, що передбачено статтею 109 ЖК України, статтею 40 Закону України «Про іпотеку».

Проте, колегія суддів зазначає, що для задоволення позовних вимог про вселення та реєстрації права проживання осіб у квартирі, суд повинен передусім встановити, чи існує у позивача відповідне речове право, тобто право проживати у такій квартирі.

Конструкція статті 109 ЖК України встановлює виключно порядок виселення із жилих приміщень та не передбачає підстав набуття тих чи інших речових прав.

Відтак, порушення порядку виселення особи із жилого приміщення не породжує у неї прав на проживання у ньому.

Позивачі у позові не вказували, а суди не встановили, які саме речові права на проживання у квартирі АДРЕСА_1 вони мають, враховуючи, що вона не належить ні їм, ні членам їх сімей.

Посилання на недотримання процедури виселення із жилого приміщення саме по собі не може бути підставою для вселення особи у приміщенні у межах окремого цивільного спору.

З аналізу норми статті 109 ЖК Україниможна дійти висновку, що у разі ненадання іншого жилого приміщення при виселенні особа може вимагати саме надання такого, а не набуття права проживання на житло, з якого вона виселяється.

У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року зазначено, що підстав для визнання недійсними договору позики, іпотечного договору та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 листопада 2013 року немає.

Верховний Суд зазначив, що ОСОБА_1 була повідомлена ОСОБА_6 про намір укладення договору купівлі-продажу іпотечної квартири, проте ОСОБА_1 не виконала позикове зобов`язання і такий договір купівлі-продажу було укладено. Отже, саме ОСОБА_1 порушила свої зобов`язання і власником спірної квартири є ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Отже, вселення до квартири, яка не є власністю позивачів і які не мають речових прав на квартиру є порушенням права власності власників квартири.

Більш того, Верховний Суд у цій постанові відмовив у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення не з підстав того, що вони мають право на проживання у спірній квартирі, а у зв`язку з тим, що, пред`являючи позов, позивач не забезпечив відповідачів іншим житлом (стаття 109 ЖК України, стаття 40 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, саме такий спосіб судового захисту можуть обрати позивачі, так як він відповідає правовідносинам, які виникли між сторонами.

Верховний Суд вважає, що позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у частині позовних вимог про вселення, реєстрацію місця проживання є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Відтак, доводи касаційних скарг з посилання на пропуск ними строку позовної давності колегією суддів не перевіряються та їм не надається правова оцінка, оскільки у позові відмовлено за необґрунтованістю. Крім того, вимоги про вселення є вимогами негаторного характеру і позовна давність на ці вимоги не поширюється.

Судові рішення у частині позовних вимог про визначення порядку користування житловим приміщенням, повернення безпідставно набутого майна та коштів, у задоволенні яких судами було відмовлено, позивачами не оскаржуються, а тому Верховним Судом у порядку статті 400 ЦПК України не перевіряються.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у частині позовних вимог про вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням, реєстрацію місця проживання немає необхідності встановлювати додаткові обставини справи, при цьому суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення в цій частині з порушенням норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій в цій частині та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні наведених позовних вимог.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання апеляційних скарг у частині, яку скасовує Верховний Суд, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було сплачено по 2 724 грн кожною. За подання касаційної скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було сплачено по 2 724 грн кожною. За подання касаційної скарги ОСОБА_3 підлягало сплаті 3 632 грн.

Оскільки Верховний Суд задовольняє касаційні скарги заявників, скасовує судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваних частинах та відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у цій частині, то вказані судові витрати покладаються на останніх в рівних частинах.

Керуючись статтями 400 402 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка подана їхнім представником - адвокатом Смирновим Андрієм Ігоровичем, та касаційну скаргу ОСОБА_3 ,задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про вселення, реєстрацію місця проживання скасувати.

У задоволенні позову у цій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 362 грн, а всього 2 724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривні.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_3 ) судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 362 грн, а всього 2 724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривні.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_4 ) судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 816 грн, а всього 3 178 (три тисячі сто сімдесят вісім) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 362 грн, а всього 2 724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривні.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_3 ) судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 362 грн, а всього 2 724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривні.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_4 ) судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 816 грн, а всього 3 178 (три тисячі сто сімдесят вісім) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець