Правова позиція : Щодо підстав виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення

Систематичне порушення відповідачем правил спільного проживання, що робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі чи в одному будинку, є достатньою підставою для його виселення без надання іншого житлового приміщення

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.11.2024 року у справі №445/1824/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 445/1824/21

провадження № 61-16705св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крета Олега Івановича на постанову Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім неї в цьому житловому будинку зареєстрована її матір - ОСОБА_3 , її син - ОСОБА_4 та рідний брат - відповідач ОСОБА_2 , який був зареєстрований у будинку із згоди попереднього власника - її матері ОСОБА_3 .

Починаючи з середини 2019 року ОСОБА_2 , зловживаючи спиртними напоями, постійно вчиняє психологічне та фізичне насильство відносно неї та інших членів сім`ї, ображає нецензурною лайкою, погрожує заподіянням шкоди життю та здоров`ю як їй так і всім членам сім`ї, нищить майно в будинку, не дає можливості обслуговувати будинок, агресивно ставиться до інших людей, які її навідують.

Внаслідок такої неадекватної поведінки відповідача та вчинення домашнього насильства вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів із заявами про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності. За результатами розгляду її заяв ОСОБА_2 притягувався до відповідальності за частинами першою, другою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Крім того, з 06 березня 2020 року вона перебуває на обліку Золочівського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, як постраждала внаслідок домашнього насильства.

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 29 листопада 2021 року відносно ОСОБА_2 видано обмежувальний припис та встановлено відповідні обмеження і покладено відповідні обов`язки строком на шість місяців. З відповідачем неодноразово проводилися профілактичні бесіди щодо його поведінки по відношенню до членів сім`ї, однак ніхто і ніщо не може вплинути на зміну поведінки відповідача.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди в користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з будинку ОСОБА_2 , без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 03 серпня 2022 року у складі судді Сивака В. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з цього будинку ОСОБА_2 , без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач систематично порушує правила співжиття з позивачем та членами її сім`ї, що підтверджується доказами, належних висновків після вжиття кожного із заходів - накладення адміністративного стягнення, профілактичної бесіди, попередження про недопустимість вчинення насильства в сім`ї, не зробив та свою поведінку не змінив в кращу сторону, тобто такі не дали позитивного результату.

Таким чином, систематичне порушення відповідачем правил спільного проживання є достатньою підставою для того, щоб усунути позивачці перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_2 з цього будинку без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 08 травня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що твердження сторони відповідача, викладені в заяві про перегляд заочного рішення, щодо поважності неявки відповідача в судові засідання не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, однак не з`явився в судові засідання та не повідомив про причини неявки. Також, у заяві про перегляд заочного рішення відсутні посилання на докази, які в розумінні статті 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лукащука Я. М. задоволено. Заочне рішення Золочівського районного суду Львівської області від 03 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні її позову про виселення із житла ОСОБА_2 . Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 620 грн судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що приймаючи в дарунок спірний житловий будинок, позивачка ОСОБА_1 знала, що з 1976 року у ньому на правах члена сім`ї зареєстрований та постійно проживає її брат -відповідач ОСОБА_2 та продовжує проживати їх матір ОСОБА_3 .

Позивачка ОСОБА_1 неодноразово зверталася до правоохоронних органів з приводу вчинення щодо неї психологічного насильства та вважається постраждалою від кривдника ОСОБА_2 , однак згідно пояснень ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції, він також вважає себе ображеним внаслідок вимог позивачки ОСОБА_1 про його виселення, обмеження у правах щодо користування житлом, в якому він проживає з 1976 року, до цього часу підтримує його своєю фізичною працею у належному стані. Неподалік від спірного будинку позивачка ОСОБА_1 має інший будинок, в якому проживала та користується ним. Саме поведінка позивачки змушує відповідача до неправомірних дій.

За таких обставин, враховуючи родинні відносини між сторонами, беручи до уваги наявні у справі докази, якими встановлено, що між сторонами має місце побутовий конфлікт, зважаючи на гарантоване державою конституційне право кожної особи на житло, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Крет О. І. подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд»касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 679/1657/18, від 18 січня 2023 року у справі № 442/810/22.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 листопада 2023 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_5, судді, які входять до складу колегії: Дундар І. О., Краснощоков Є. В.

На підставі службової записки судді ОСОБА_5 розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 13 грудня 2023 року призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи в частині заміни судді, який не входить до складу постійної колегії суддів.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 грудня 2023 року визначено суддів, які входять до складу колегії: Русинчук М. М. (суддя-доповідач), Гудима Д. А., Краснощоков Є. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_5 (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. від 13 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Золочівського районного суду Львівської області.

28 грудня 2023 року справа № 445/1824/21 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 23 квітня 2024 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_5 , на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Червинської М. Є., призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Крета О. І. мотивована тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки систематичне порушення відповідачем правил спільного проживання є достатньою підставою для того, щоб усунути позивачці перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом його виселення з цього будинку без надання іншого жилого приміщення.

Натомість апеляційний суд виходив лише із родинних відносин між сторонами та вважав, що між ними має місце побутовий конфлікт, однак не дав оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві, не проаналізував чи виселення особи відповідає нагальній суспільній необхідності та чи є виселення співрозмірним із переслідуваною законною метою. Наведене призвело до помилкового скасування законного рішення про виселення, оскільки наявними в матеріалах справи доказами доведено численні факти вчинення відповідачем домашнього насильства, порушення ним правил співжиття, нищення майна, а також створення загрози життю своєї матері.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

За договором дарування від 16 жовтня 2018 року № 2685 матір сторін у справі - ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7-9).

Право приватної власності ОСОБА_1 на вищевказаний житловий будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.6).

З довідки Словітського старостинського округу Глинянської міської ради Львівського району Львівської області від 13 липня 2021 року № 318 та копії будинкової книги вбачається, що ОСОБА_2 , зареєстрований та проживає у вищевказаному житловому будинку з часу свого народження ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10-20, 23).

Довідкою Золочівського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Золочівської районної державної адміністрації Львівської області від 10 грудня 2020 року № 245 підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як постраждала внаслідок домашнього насильства з 06 березня 2020 року, кривдник ОСОБА_2 (брат), ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.24).

Постановою Золочівського районного суду Львівської області від 13 травня 2021 року у справі № 445/514/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 173-2 КУпАП, і з врахуванням статті 36 КУпАП остаточно призначено адміністративне стягнення у виді штрафу - 170 грн.

Вказаним судовим рішенням було встановлено, що 24 лютого 2021 року ОСОБА_2 за місцем свого проживання, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, вчинив сімейний конфлікт по відношенню до своєї сестри ОСОБА_1 , а 22 березня 2021 року близько 20-00 год - по відношенню до своєї сестри ОСОБА_1 та племінника ОСОБА_6 , ображав їх нецензурними словами, чим вчинив правопорушення, передбачені частиною першою статті 173-2 КУпАП (а.с.39).

Листом відділення поліції № 2 Львівського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції у Львівській області від 30 липня 2021 року № К-11/аз/46/01/08-21 підтверджено, що 11 та 13 серпня 2020 року, 06 жовтня 2020 року, 25 лютого 2021 року, 02, 22 та 25 березня 2021 року, 07 квітня 2021 року, а також двічі 20 липня 2021 року ОСОБА_1 зверталася у відділення поліції за фактами вчинення відносно неї домашнього насильства з боку її брата ОСОБА_2 (а.с.43)

Постановою начальника СД Золочівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 30 вересня 2020 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020145210000047 від 13 серпня 2020 року, по факту вчинення кримінального проступку 03 серпня 2020 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с.30).

Як вбачається із характеристики, виданої старостою Словітського старостинського округу Лемішкою О., ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання характеризується негативно, не працює. Впродовж 2021 року від його рідної сестри ОСОБА_1 неодноразово надходили скарги та заяви про систематичне вчинення ним щодо неї та інших членів сім`ї домашнього насильства та порушення ним правил співжиття. З ним проводилися бесіди громадського впливу, попереджено його про недопустимість домашнього насильства, однак до позитивних результатів це не привело (а.с.45).

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 29 листопада 2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 червня 2022 року, у справі № 445/1821/21 за заявою ОСОБА_1 видано обмежувальний припис, яким вжито заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та покладено на нього наступні обов`язки строком на 6 місяців:

- заборонено перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонено наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_1 та членів її сім`ї, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонено вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 , або контактувати з нею та з членами її сім`ї через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

- заборонено наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до місця роботи ОСОБА_1 - Словітський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Глинянської міської ради Львівської області за адресою: Львівська область, Львівський район, село Словіта, вулиця Львівська, 9а;

- заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.

Про видачу обмежувального припису повідомлено Золочівський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік (а.с.161-166).

В суді першої інстанції в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 надав покази, що він є сином позивачки у справі, а відповідач ОСОБА_2 є його дядьком, який зловживає алкогольними напоями, вчиняє скандали, застосовує фізичне насильство щодо його баби - ОСОБА_3 , яка проживає з ними в одному будинку. ОСОБА_1 неодноразово здійснювала виклик поліції з приводу поведінки відповідача, однак ОСОБА_2 не реагує на зауваження та профілактичні розмови з працівниками поліції.

В суді першої інстанції в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 підтвердила, що вона є матір`ю сторін у справі. Її син - ОСОБА_2 зловживає алкоголем, вчиняє скандали, виганяє їх з будинку, застосовує щодо неї та її дочки психологічне та фізичне насильство, що загрожує не тільки їх здоров`ю, а й життю. Зазначила, що одного разу, прийшовши додому в станіалкогольного сп`яніння, він почавїї душити.

Допитана в суді першої інстанції в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надала покази, що часто приїжджає навідувати свою маму - ОСОБА_3 та сестру - ОСОБА_1 в селі Словіта, разом зі своєю неповнолітньою дочкою. Однак, її брат ОСОБА_2 , незважаючи на п`ятирічну дитину, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, виганяв її з будинку, тягав за волосся, при цьому виражаючись нецензурними словами та погрожуючи фізичною розправою. Внаслідок такої поведінки, її малолітня дочка дуже перелякалася.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Крета О. І. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 379 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них..

Відповідно до пункту 1 частини другої, частини четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами другою, третьою статті 64 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Відповідно до статті 157 ЖК України членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі статтею 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Отже, стаття 116 ЖК України вказує на те, що виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення можливе лише в разі: а) систематичного руйнування чи псування житлового приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку.

В усіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатися заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, застосовані на зборах жильців будинку чи членів житлово-будівельних кооперативів, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

В постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 679/1657/18, на яку послався заявник в касаційній скарзі, вказано, що для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК України» судам роз`яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

В постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 442/810/22, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що при вирішенні справи про виселення особи суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенцію), та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України» («Levchuk v. Uкrаіnе», заява № 17496/19) зазначено, що там, де особа достовірно стверджує про те, що вона зазнавала неодноразових актів домашнього насильства, якими б незначними поодинокі випадки не були, національні органи влади повинні оцінити ситуацію у всіх аспектах, включно з ризиком повторення подібних інцидентів (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» («Irina Smirnova v. Ukrainе») від 13 жовтня 2016 року № 1870/05, пункти 71 та 89). Зокрема, при такому оцінюванні повинно належним чином бути враховано особливу вразливість жертв, які часто емоційно, фінансово чи іншим чином залежать від своїх кривдників, а також психологічний вплив можливого повторного знущання, залякування та насильства на їхнє повсякденне життя. Якщо встановлено, що на конкретну особу націлені систематичні дії, й за ними ймовірно йтимуть подальші випадки насильства, окрім реагування на конкретні випадки, органам влади може бути запропоновано вжити відповідних заходів загального характеру для боротьби з основною проблемою та запобігання жорстокому поводженню в майбутньому.

ЄСПЛ у вказаному рішенні резюмував, що суди не забезпечили справедливого балансу між усіма відповідними конкуруючими приватними інтересами. Реакція цивільних судів на позов заявниці не відповідала позитивному обов`язку держави забезпечити заявниці ефективний захист від домашнього насильства. При цьому ЄСПЛ зазначив, що втручання національних органів влади в особисті права, передбачені статтею 8 Конвенції, може бути необхідним для захисту здоров`я та прав інших. У контексті статті 2 Конвенції у справах про домашнє насильство права кривдників не можуть переважати над правами жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканність.

З обставин, встановлених місцевим судом в цій справі, вбачається, що відповідач упродовж тривалого часу систематично порушує правила співжиття з позивачем, вчиняє сварки, ображає її нецензурною лайкою, погрожує заподіянням шкоди життю та здоров`ю як їй так і всім членам сім`ї, тобто вчиняє психологічне та фізичне насильство відносно позивача та її членів сім`ї.

За вчинення вказаних протиправних дій ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, а рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 29 листопада 2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 червня 2022 року, у справі № 445/1821/21 за заявою ОСОБА_1 видано обмежувальний припис, яким вжито заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладено на нього відповідні обов`язки строком на 6 місяців.

Крім того, з встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_2 за місцем проживання характеризується негативно, не працює, з ним проводилися бесіди громадського впливу, попереджено його про недопустимість домашнього насильства, однак до позитивних результатів це не привело і допитані місцевим судом свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 підтвердили, що ОСОБА_2 не реагує на зауваження та профілактичні розмови з працівниками поліції, продовжує вчиняти вчиняє скандали, застосовує фізичне насильство та погрожує фізичною розправою як позивачу, так і іншим членам сім`ї, що робить неможливим проживання відповідача у належному позивачу на праві приватної власності житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для задоволення позову та виселення відповідача з метою запобігання подальшим випадкам вчинення домашнього насильства щодо позивача та вирішення конфліктної ситуації, яка склалася між сторонами.

Оцінюючи виселення ОСОБА_2 з належного позивачу на праві власності житлового будинку на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, Верховний Суд, ураховуючи обставини справи, вважає, що припинення права відповідача на користування спірним житлом шляхом його виселення відповідає зазначеному критерію та переслідує легітимну мету.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, зробленими в постановах Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 524/6094/19, від 02 серпня 2023 року у справі № 686/24929/21.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послався заявник у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

В касаційній скарзі, поданій до Верховного Судучерез підсистему «Електронний суд», представник ОСОБА_1 - адвокат Крет О. І.просить покласти на сторону відповідача судові витрати.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня становить 2 270 грн.

Підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В позовній заяві, поданій до суду у серпні 2021 року, ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди в користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з будинку ОСОБА_2 , без надання іншого жилого приміщення. Тому позивач сплатила за вказану одну вимогу немайнового характеру судовий збір у розмірі 908 грн (2 270 грн х 0,4).

Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено ставку судового збору за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

За таких обставин, оскільки касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року була подана до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд», то заявнику слід було сплатити судовий збір у розмірі 1 452,80 грн (908 грн х 200% х 0,8), натомість ОСОБА_1 сплатила 1 994,80 грн.

Отже, з огляду на вищенаведені положення процесуального законодавства, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом касаційної інстанції у розмірі 1 452,80 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крета Олега Івановича задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року скасувати, а рішення Золочівського районного суду Львівської області від 03 серпня 2022 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 452 (одну тисячу чотириста п`ятдесят дві) грн 80 коп. судового збору за розгляд справи судом касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович