Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.07.2023 року у справі №359/5488/20
Постанова КЦС ВП від 06.07.2023 року у справі №359/5488/20

Постанова

Іменем України

06 липня 2023 року

м. Київ

справа № 359/5488/20

провадження № 61-7094 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Райффайзен Банк»;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко Інна Володимирівна;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Гуля В. В., Оніщука М. І.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якогоє акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко І. В., про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 23 вересня 2015 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», звернулося до Селидівського міського суду Донецької області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Стар» (далі - ТОВ «Енерджі Стар»), товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело 2006» (далі - ТОВ «Джерело 2006»), ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року у справі № 242/4382/15-ц вказаний вище позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ТОВ «Енерджі Стар» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість: за кредитним договором про овердрафт «Гнучкий» для корпоративних клієнтів № 015/01-03-3/00628 від 14 травня 2014 року та додатковими угодами до нього станом на 10 серпня 2015 року у розмірі 343 134 грн 33 коп.; за кредитним договором № 010/01-03-3/0545 про відновлювальну кредитну лінію на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів від 03 червня 2013 року та додатковими угодами до нього станом на 10 серпня 2015 року у розмірі 8 508 181 грн 17 коп.

Банк вказував, що 21 березня 2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області) Шмаковим Р. С. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 220/4382/15-ц від 25 грудня 2015 року, виданого на виконання вказаного вище заочного рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року. У той же день ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області винесено постанову про арешт всього майна боржника - ОСОБА_1 .

Зазначав, що в ході здійснення виконавчих дій було встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 23 вересня 2011 року Процівською сільською радою Бориспільського району Київської області, з 06 жовтня 2011 року належав житловий будинок АДРЕСА_1 .

Постановою ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області від 25 жовтня 2016 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_2 у зв`язку із скасуванням ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 29 вересня 2016 року вказаного вище заочного рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року.

Вказував, що в подальшому рішенням апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2017 року, залишеного без змін постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, скасовано рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2016 року про відмову у задоволенні позову АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ухвалено нове рішення, яким позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ТОВ «Енерджі Стар» на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 010/01-03-3/0545 про відновлювальну кредитну лінію на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів від 03 червня 2013 року та додатковими угодами до нього станом на 10 серпня 2015 року у розмірі 7 239 620 грн 23 коп. за тілом кредиту, у розмірі 1 109 042 грн 93 коп. за відсотками, а всього - 8 348 663 грн16 коп. Цим же рішенням стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ТОВ «Енерджі Стар» на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором про овердрафт «Гнучкий» для корпоративних клієнтів № 015/01-03-3/00628 від 14 травня 2014 року та додатковими угодами до нього станом на 10 серпня 2015 року у розмірі 300 557 грн 56 коп. за тілом кредиту, у розмірі 41 499 грн 01 коп. за відсотками, а всього - 342 056 грн 57 коп.

31 січня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Івановим А. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61125587 з примусового виконання виконавчого листа № 242/4382/15-ц від 20 січня 2020 року про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 згідно з рішенням апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2017 року.

Вказував, що 09 липня 2020 року приватний виконавець Іванов А.В. листом №1009-61125587/20 повідомив стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль» про те, що 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 відчужив житлові будинки, в тому числі, житловий будинок АДРЕСА_1 на користь свого батька - ОСОБА_2 на підставі договору дарування житлового будинку від 20 грудня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського нотаріального округу Марченко І. В. та зареєстрованого в реєстрі за №2719.

Вважав вказаний договір дарування фіктивним та таким, що порушує його законні права, оскільки на час його укладення ОСОБА_1 було достеменно відомо про перебування на розгляді у Селидівському міському суді Донецької області цивільної справи № 242/4382/15-ц про стягнення солідарно із нього та ТОВ «Енерджі Стар» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитними договорами, а тому з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань та приховання житлового будинку від наступного звернення стягнення у рахунок виконання рішення суду про стягнення з нього грошових коштів, здійснив відчуження житлового будинку на підставі договору дарування житлового будинку від 20 грудня 2016 року на користь свого батька - ОСОБА_2 , що є підставою для визнання цього договору дарування житлового будинку недійсним на підставі статті 234 ЦК України.

З урахування наведеного, АТ «Райффайзен Банк Аваль» просило суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 20 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського нотаріального округу Марченко І. В. та зареєстрований в реєстрі за №2719; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Сумського нотаріального округу Марченко І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33044945 від 20 грудня 2016 року, номер запису про право власності/довірчої власності: 18159458.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2021 року у складі судді Борця Є. О. у задоволенні позову АТ «Райффайзен Банк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний правочин був укладений 20 грудня 2016 року, тоді як рішення апеляційного суду Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку боргу за кредитними договорами було ухвалено 05 квітня 2017 року, а тому укладення оспорюваного правочину під час розгляду цивільної справи саме по собі не свідчить про те, що ОСОБА_1 відчужив житловий будинок саме з метою уникнення звернення стягнення на цей об`єкт нерухомого майна. Також суд зазначив, що позивачем не надано доказів того, що укладаючи спірний договір дарування ОСОБА_2 також керувався умислом, спрямованим на уникнення звернення стягнення на цей об`єкт нерухомого майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 20 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського нотаріального округу Марченко І. В., зареєстрований в реєстрі за № 2719. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Сумського нотаріального округу Марченко І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33044945 від 20 грудня 2016 року, номер запису про право власності/довірчої власності 18159458. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, майно відчужене на підставі безвідплатного договору; майно відчужене на користь близького родича батька - ОСОБА_2 ; обдаровуваний ОСОБА_2 з 11 листопада 2002 року і по час розгляду даної справи зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , а не за адресою спірного домоволодіння.

Відтак, ОСОБА_1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішеня заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 161/20362/18, від 04 вересня 2019 року у справі № 760/10691/18, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 359/5488/20 з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що факт реєстрації проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_3 , не відноситься до цивільно правових відносин, не свідчить про фіктивність угоди, не пов`язане з питаннями втрати чи набуття права власності.

Судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки: довідці з СК «Природи» Бориспільського району, про те, що ОСОБА_2 особисто купив земельні ділянки на території кооперативу, побудував будинки на об`єднаній земельній ділянці та оформив їх на сина, який з батьками не мешкав, а мешкав на той час у м. Донецьку; а також акту житлово-експлуатаційної організації про непроживання ОСОБА_2 за місцем своєї реєстрації: по АДРЕСА_3 , з березня 2005 року.

Зазначав, що постановами приватного виконавця Іванова А. В. накладено арешт на належні ОСОБА_1 корпоративних прав, грошових коштів, вартісного нерухомого та рухомого майна, транспортних засобів, земельних ділянок тощо, які значно перевищують суму його боргу перед позивачем.

Вважав, що ОСОБА_1 не є боржником за кредитним договором, укладеним між банком і ТОВ «Енерджі Стар», а виступає лише поручителем за цим договором, виконання якого з незалежних від нього причин стало неможливим.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року АТ «Райффайзен Банк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначало, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Крім того, просило закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ТОВ «Енерджі Стар» та ТОВ «Джерело 2006 року» було укладено Генеральний договір на здійснення кредитних операцій від 22 березня 2011 року № 012/42-2/0094.

Також між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Енерджі Стар» було укладено кредитний договір від 03 червня 2013 року № 010/01-03-3/0545 про відновлювальну кредитну лінію на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів до Генерального договору на здійснення кредитних операцій від 22 березня 2011 року № 012/42-2/0094 та кредитний договір від 14 травня 2014 року № 015/01-03-3/00628 про овердрафт «Гнучкий» для корпоративних клієнтів до Генерального договору на здійснення кредитних операцій від 22 березня 2011 року № 012/42-2/0094.

У цих відносинах з банком ОСОБА_1 є поручителем належного виконання позичальником ТОВ «Енерджі Стар» всіх його зобов`язань за кредитними договорами перед банком.

У зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Енерджі Стар» своїх кредитних зобов`язань, 23 вересня 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до Селидівського міського суду Донецької області із позовом до ТОВ «Енерджі Стар», ТОВ «Джерело 2006», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року у справі № 242/4382/15-ц вказаний вище позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ТОВ «Енерджі Стар» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором про овердрафт «Гнучкий» для корпоративних клієнтів від 14 травня 2014 року № 015/01-03-3/00628 та додатковими угодами до нього станом на 10 серпня 2015 року у розмірі 343 134 грн 33 коп.; заборгованість за кредитним договором про відновлювальну кредитну лінію на поповнення обігом коштів для корпоративних клієнтів від 03 червня 2013 року № 010/01-03-3/0545 та додатковими угодами до нього станом на 10 серпня 2015 року у розмірі 8 508 181 грн 17 коп. (а.с. 7-9).

21 березня 2016 року головним державним виконавцем ВПВР ГТУЮ у Донецькій області Шмаковим Р.С. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 242/4382/15-ц, виданого 25 грудня 2015 року судом на виконання вказаного вище заочного рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року (а.с. 11).

У той же день, 21 березня 2016 року, головним державним виконавцем ВПВР ГТУЮ у Донецькій області Шмаковим Р. С. винесено постанову про арешт на все майно боржника ОСОБА_1

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , виданого 23 вересня 2011 року Процівською сільською радою Бориспільського району Київської області згідно з рішенням виконавчого комітету від 17 липня 2007 року за № 67/24, зареєстрованого в Державному реєстрі прав 06 жовтня 2011 року за № 34701007, належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .

29 вересня 2016 року ухвалою Селидівського міського суду Донецької області заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення задоволено. Заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року у справі № 242/4382/15-ц за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Енерджі Стар», ТОВ «Джерело 2006», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано. Справу призначено до розгляду в загальному порядку на 03 листопада 2016 року.

25 жовтня 2016 року головним державним виконавцем ВПВР ГТУЮ у Донецькій області Шмаковим Р. С. винесено постанову закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 з тих підстав, що ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 29 вересня 2016 року скасоване заочне рішення, на підставі якого видано виконавчий документ.

Встановлено, що за результатами розгляду справи № 220/4382/15-ц рішенням апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2017 року, залишеного без змін постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, скасовано рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2016 року про відмову у задоволенні позову АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ухвалено нове рішення, яким позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ТОВ «Енерджі Стар» на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 010/01-03-3/0545 про відновлювальну кредитну лінію на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів від 03 червня 2013 року та додатковими угодами до нього станом на 10 серпня 2015 року у розмірі 7 239 620 грн 23 коп. за тілом кредиту, у розмірі 1 109 042 грн 93 коп. за відсотками, а всього - 8 348 663 грн16 коп. Цим же рішенням стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ТОВ «Енерджі Стар» на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором про овердрафт «Гнучкий» для корпоративних клієнтів № 015/01-03-3/00628 від 14 травня 2014 року та додатковими угодами до нього станом на 10 серпня 2015 року у розмірі 300 557 грн 56 коп. за тілом кредиту, у розмірі 41 499 грн 01 коп. за відсотками, а всього - 342 056 грн 57 коп.

31 січня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Івановим А. В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61126174 з примусового виконання виконавчого листа № 242/4382/15-ц, виданого судом 20 січня 2020 року на виконання рішення апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2017 року про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 .

Відповідно до листа приватного виконавця Іванова А. В. від 09 липня 2020 року за № 1009-61125587/20 убачається, що 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 відчужив житлові будинки, в тому числі, житловий будинок АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , який є батьком боржника, на підставі договору дарування житлового будинку від 20 грудня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського нотаріального округу Марченко І. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2719 (а.с. 20).

З наявної у матеріалах справи копії нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку від 20 грудня 2016 року убачається, що ОСОБА_1 як дарувальник передає майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , у власність обдаровуваного ОСОБА_2 безоплатно (а.с. 79-80).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 грудня 2016 року видно, що рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса Сумського нотаріального округу Марченко І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33044945 від 20 грудня 2016 року, номер запису про право власності/довірчої власності: 18159458, на підставі вказаного вище договору дарування житлового будинку від 20 грудня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 09 липня 2020 року № 00026977825.

Також встановлено та не спростовано відповідачами, що ОСОБА_2 з 11 листопада 2002 року і на час розгляду справи зареєстрований за адресою:, АДРЕСА_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої та другої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) й дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний договір дарування квартири укладений 20 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та його батьком ОСОБА_2 (обдаровуваний), було укладено під час розгляду справи за позовом банку до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Колегія суддів дійшла висновку, що зазначений правочин був укладений з метою уникнення можливого звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_1 , тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_1 під час існування майнового спору за його участю як боржника, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича - батька ОСОБА_2 ; 4) обдаровуваний ОСОБА_2 з 11 листопада 2002 року і до часу розгляду даної справи зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , а не за адресою спірного домоволодіння.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, та його діти, в інтересах яких діяв їхній законний представник - мати (обдаровувані), які укладали договір дарування, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора. Оскільки укладали договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому не можна залишати поза увагою такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося на користь близького родича з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у редакції способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц (провадження № 61-13586св20).

Ураховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для скасування рішення приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Марченко І. В. щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, прийнятого у зв`язку із укладенням оспорюваного договору дарування будинку.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_1 не є боржником за кредитним договором, укладеним між банком і ТОВ «Енерджі Стар», а виступає лише поручителем за цим договором, безпідставні, оскільки у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. При цьому поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки стаття 554 ЦК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара