Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №462/173/19

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 462/173/19

провадження № 61-23116 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б .І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач ? приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року

у складі колегії суддів: Бойко С. М., Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (далі - ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»)

про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 25 квітня 2016 року близько

22 години 30 хвилин на перехресті вулиць Городоцькій-Виговського у місті Львові сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП)

за його участю, як пішохода, та транспортного засобу «Daewoo Lanos», номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 , внаслідок якої він отримав тілесні ушкодження та був тимчасово непрацездатний у період

з 25 квітня 2016 року по 29 липня 2016 року. Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована

в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», яке повинно відшкодувати йому неотриманий дохід за вказаний період тимчасової непрацездатності.

На його звернення від 23 листопада 2017 року ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»листом від 06 березня 2018 року відмовило у такій виплаті, посилаючись на те, що йому було виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності згідно з постановою Кабінету Міністрів України

від 26 вересня 2001 року № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням» та постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2015 року № 440 «Про затвердження Порядку оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця».

Вважав, що відповідач також повинен додатково сплатити пеню за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України (пункт 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), а також три проценти річних та інфляційні втрати (стаття 625

ЦК України).

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути

з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» шкоду у вигляді

неотриманого доходу за період тимчасової непрацездатності у зв`язку

з ушкодженням здоров`я, заподіяного внаслідок ДТП, у розмірі 6 717,75 грн, пеню за прострочення виконання вказаного грошового зобов`язання

у розмірі 2 028,57 грн, три проценти річних у розмірі 174,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 490,15 грн та понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 200,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 травня 2019 року

у складі судді Галайко Н. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_1 6 717,75 грн на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю

у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, пеню у розмірі 2 028,57 грн,

три проценти річних у розмірі 174,00 грн та 490,15 грн інфляційних втрат.

Стягнуто з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_1 8 100,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовна вимога

про стягнення з відповідача неотриманого доходу за період тимчасової непрацездатності є обґрунтованою, оскільки позивач отримав тілесні ушкодження внаслідок ДТП та був тимчасово непрацездатним у період

з 25 квітня 2016 року по 29 липня 2016 року, тобто протягом 65 робочих днів, що підтверджено доказами. При цьому допомога по тимчасовій втраті працездатності є виплатою за соціальним страхуванням, що передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», і не є відшкодуванням шкоди, яка завдана внаслідок ДТП й відшкодовується згідно з нормами ЦК України і Закону України

«Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Судом першої інстанції перевірено розрахунок пені, трьох процентів річних

та інфляційних втрат, здійснений позивачем, та встановлено, що такий

не містить арифметичних помилок, є вірним. Витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, ним доведено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» задоволено частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 травня 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_1 на відшкодування неотриманого доходу за період тимчасової втрати працездатності грошові кошти у розмірі 94,71 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь

ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі

4 500,00 грн.

Компенсовано ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» судові витрати

по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі

1 144,92 грн за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим,

що ОСОБА_1 було виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 6 623,04 грн, а тому відшкодуванню за рахунок страховика забезпеченого транспортного засобу підлягає невідшкодована шкода, пов`язана з тимчасовою втратою позивачем працездатності, у розмірі

94,71 грн (6 717,75 грн?6 623,04 грн=94,71 грн). При цьому апеляційний суд виходив із того, що шляхом виплати соціальної допомоги по тимчасовій непрацездатності компенсується втрачений заробіток у період тимчасової непрацездатності.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що повідомлення про ДТП, яке настало

25 квітня 2016 року, надійшло до страховика 11 листопада 2016 року,

а первинна заява про виплату страхового відшкодування була подана позивачем 14 листопада 2016 року, на момент якої позивач вже мав право ставити перед страховиком вимогу про відшкодування шкоди на підставі статті 25 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», але таку заяву подав лише 23 листопада 2017 року, тобто з порушенням строку, встановленого пунктом 35.1 статті 35 вказаного Закону, відтак правові підстави для стягнення з відповідача пені відповідно до пункту 36.5 статті

36 цього Закону, а також трьох процентів річних та інфляційних втрат

за прострочення виконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) відсутні, оскільки на момент звернення позивача з даним позовом такого прострочення ще не існувало.

Документально підтвердженими витратами позивача на правничу допомогу є сума у розмірі 4 500,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року скасувати й залишити в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 травня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, яка є малозначною, з посиланням на підпункти а) і в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, витребувано цивільну справу № 462/173/19 із Залізничного районного суду м. Львова і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції не було враховано, що соціальна допомога по тимчасовій втраті працездатності є видом матеріального забезпечення, яке виплачується з метою соціального захисту особи.

Відшкодування шкоди та соціальний захист є різними правовими категоріями і не можуть вважатися тотожними. Вказує, що виплата особі матеріального забезпечення з метою її соціального захисту не припиняє деліктного зобов`язання. Однак, при соціальному страхуванні та страхуванні цивільно-правової відповідальності різними є страхові ризики та випадки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», в якому вказується,

що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 квітня 2016 року близько 22 години 30 хвилин на перехресті вулиць Виговського-Городоцькій у місті Львові сталася ДТП (наїзд на пішохода) за участю транспортного засобу марки «Daewoo Lanos», номерний знак

НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , та пішохода ОСОБА_1 , внаслідок якої останній отримав тілесні ушкодження.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (а. с. 10).

За вказаним фактом розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, відомості про що 26 квітня

2016 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 12016140000000542. Постановою слідчого управління Головного управління національної поліції у Львівській області від 18 лютого 2017 року вказане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу даного кримінального правопорушення (а. с. 9).

До адміністративної відповідальності водій ОСОБА_3 не притягувався.

14 листопада 2016 року ОСОБА_1 подав до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» заяву від 11 листопада 2016 року про відшкодування витрат на лікування та моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я

(а. с. 11).

23 листопада 2017 року позивач подав до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» додаткову заяву від 20 листопада 2017 року про виплату відшкодування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (а. с. 12),

у задоволенні якої було відмовлено, про що позивача повідомлено листом від 06 березня 2018 року (а. с. 13).

За вказаний період тимчасової непрацездатності з 25 квітня по 29 липня

2016 року позивачу було виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 100 відсотків його доходу (заробітної плати),

а саме - 6 623,04 грн (а. с. 6-8, 14).

Із листків непрацездатності встановлено, що ОСОБА_1 - працівник товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТ-Захід-Фрахт», у період

з 25 квітня по 26 травня 2016 року знаходився на стаціонарному лікуванні,

а з 27 травня по 29 липня 2016 року - на амбулаторному лікуванні

(а. с. 6-8).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України

від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено,

що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких

не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку,

що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише

в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Спір у справі виник щодо застосування законів України:

«Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» й правильного розуміння понять: соціальне страхування та страхування цивільно-правової відповідальності.

Частиною першою статті 1195 ЦК України передбачено, що фізична

або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної

або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), у разі настання страхового випадку страховик

у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує

у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 23 Закону визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку

з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює

за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю; для особи,

яка забезпечує себе роботою самостійно, - не отримані доходи,

які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною;

для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством

(стаття 25 Закону).

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України

від 26 вересня 2001 року № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат

за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням»,

якою затверджено Порядокобчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу).

Тлумачення статей 22, 23, 25 Закону дає можливість зробити висновок, що ОСОБА_1 , будучи працівником, який працює за трудовим договором, має право на відшкодування за рахунок страховика забезпеченого транспортного засобу шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, у вигляді неотриманого доходу - неотриманої середньої заробітної плати, обчисленої відповідно до норм законодавства про працю.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що розмір середньої заробітної плати за час тимчасової непрацездатності позивача (65 робочих днів), яка підлягає відшкодуванню згідно зі статтею 25 Закону, становить 6 717,75 грн.

Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_1 було виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності у розмірі 6 623,04 грн, суд апеляційної інстанції правильно обчислив розмір неотриманого доходу за період тимчасової непрацездатності, який підлягав відшкодуванню за рахунок страховика забезпеченого транспортного засобу, а саме - 94,71 грн

(6 717,75 грн-6 623,04 грн). При цьому апеляційний суд навів детальні розрахунки наведених сум.

Доводи касаційної скарги про те, що виплата соціальної допомоги

по тимчасовій непрацездатності не повинна враховуватись при вирішенні питання щодо відшкодування страховиком шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, у порядку статті 25 Закону, є безпідставними, оскільки шляхом виплати вказаного виду соціальної допомоги працівнику компенсується заробіток (дохід), втрачений у період тимчасової непрацездатності.

При цьому Верховний Суд враховує те, що згідно зі статтею 9 Закону України «Про страхування» та статтею 988 ЦК України страхове відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності не може перевищувати розміру прямого збитку, тобто не покритого іншим видом страхування, якого зазнав страхувальник, а тому не може бути подвійного страхування. Позивач отримав соціальну допомогу по тимчасовій непрацездатності у формі матеріального забезпечення згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У зв`язку із цим доводи касаційної скарги про те, що отримання соціальної допомоги не є відшкодування завданої шкоди здоров`ю при ДТП є безпідставним, не узгоджуються з положеннями статей 22, 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якими визначається шкода, яка відшкодовується.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35 Закону).

Пунктом 36.2 статті 36 Закону визначено, що страховик на протязі 15 днів

з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених

у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

У разі, якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.

Пунктом 36.5 статті 36 Закону передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Враховуючи вищевказане, а також факт того, що повідомлення про ДТП, яке настало 25 квітня 2016 року, надійшло до страховика 11 листопада 2016 року, а первинна заява про виплату страхового відшкодування була подана ОСОБА_1 14 листопада 2016 року, на момент якої останній вже мав право ставити перед страховиком вимогу про відшкодування шкоди на підставі статті 25 Закону, але таку заяву подав лише у листопаді 2017 року,

тобто з порушенням строку, встановленого пунктом 35.1 статті 35 Закону,

суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені (пункт 36.5 статті

36 Закону), а також трьох процентів річних та інфляційних втрат

за прострочення виконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Урахувавши вимоги статей 137, 141 ЦПК України, надані позивачем документально підтверджені докази сплати витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вірно визначив їх розмір і в цій частині доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк