Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.06.2018 року у справі №711/4420/17
Ухвала КЦС ВП від 24.07.2019 року у справі №711/4420/17

Постанова

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 711/4420/17

провадження № 61-12720св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21 грудня 2017 року у складі судді Демчика Р. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Пономаренка В. В., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому посилався на те, що 12 липня 2007 року між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») було укладено кредитний договір № CSIPGA00000145, згідно з пунктом 7.1 якого банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 12 липня 2007 року по 12 липня 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 48 400 доларів США на наступні цілі: 44 000 доларів США - на споживчі потреби, а також у розмірі 4 400 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода у розмірі фінансового інструменту у розмірі суми 1,50 % в момент надання кредиту, щомісячної комісії у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання інформації про умови кредитування, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладання до нього договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Посилаючись на те, що у банка не має правових підстав шляхом приєднання споживачів до кредитного договору, вимагати від нього придбання такої послуги як комісійна винагорода за надання фінансового інструменту та обслуговування кредиту просив: визнати недійсним пункт 7.1 кредитного договору від 12 липня 2007 року № CSIPGA00000145, оскільки цей пункт договору порушує публічний порядок, створює приховані несправедливі та дискримінаційні умови, що вводять споживача фінансових послуг в оману, при виконанні якого є прояв агресивної підприємницької практики; стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на свою користь збитки, а саме: суму винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1,50 % в момент надання кредиту, а саме 3 333 грн та щомісячну комісію у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу сплачену відповідачу у розмірі 7 920 доларів США, які були отриманні банком на незаконних підставах та підлягають поверненню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21 грудня 2017 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач під час укладення оспорюваного договору був ознайомлений з його умовами щодо суми та валюти кредиту, проти них не заперечував, що підтверджується його особистим підписом, також, позивачем не доведено, що спірний договір укладений ним під впливом обману.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21 грудня 2017 рокузалишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Апеляційного суду Черкаської області.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що при визначенні в кредитному договорі обов`язку позичальника сплачувати комісійну винагороду не було зазначено, за які саме послуги цю комісію встановлено, тобто позивач фактично був змушений сплачувати за послуги, що супроводжували кредит, а така умова договору не відповідає вимогам справедливості та суперечить частині першій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21 грудня 2017 року змінено в частині встановлення правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що включення ПАТ КБ «ПриватБанк» до умов кредитного договору, а саме до пункту 7.1 положень щодо сплати ОСОБА_1 на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % в момент надання кредиту та сплати щомісячної комісії у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту в Період сплати та винагорода за проведення додаткового моніторингу були порушені права позичальника. Однак, враховуючи, що з умовами викладеними в даному пункті кредитного договору ОСОБА_1 був ознайомлений в день його підписання, і в цей же день мав можливість та довідався про порушення свого права, апеляційний суд дійшов висновку про те, що перебіг позовної давності щодо визнання недійсними вказаних положень кредитного договору має обраховуватися відповідно до положень частини першої статті 261 ЦК України, тобто з моменту коли ОСОБА_1 довідався або міг довідатися про порушення свого права, а саме від дня укладення та підписання кредитного договору з 12 липня 2007 року.

Враховуючи, що із заявою про застосування позовної давності ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до ухвалення судом першої інстанції рішення, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсними частини умов кредитного договору, викладених в пункті 7.1 є доведеними, однак строк звернення з даними позовними вимогами ОСОБА_1 пропущений без поважної причини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не звернув уваги на те, що відповідач завідомо зазначив у договорі незаконні умови, маючи за мету збагатитися за рахунок позивача. Апеляційний суд відмовив йому у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, про застосування якого представник банку не просив. Подаючи заяву про застосування позовної давності, банк фактично визнав, що оспорюваний кредитний договір був складений та підписаний з грубим порушенням вимог чинного законодавства України, а ПАТ КБ «ПриватБанк» своїми діями намагається використати законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У серпні 2019 року ПАТ КБ «ПриватБанк»подало письмові пояснення на касаційну скаргу, в яких просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права. У касаційній скарзі відсутні пояснення або будь-яка інформація щодо об`єктивності пропуску позовної давності. Особа, яка подає касаційну скаргу не зазначає, з якої саме дати необхідно починати відлік перебігу позовної давності, а саме коли ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права. Обставини, на які посилається заявник як на підставу для скасування рішень судів попередніх інстанцій не є суттєвими та не впливають на результат розгляду справи. ОСОБА_1 жодним чином не спростовує факту пропуску позовної давності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № CSIPGA00000145.

Пунктом 7.1 договору зазначеного договору передбачено, що банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 12 липня 2007 року до 12 липня 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 48 400 доларів США на наступні цілі: 44 000 доларів США - на споживчі потреби, а також у розмірі 4 400 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3., 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода у розмірі фінансового інструменту у розмірі суми 1,50 % в момент надання кредиту, щомісячної комісії у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2. договору.

Згідно з випискою з позичкового рахунку № НОМЕР_1 підтверджено операцію з видачі кредитних коштів в сумі 44 000 доларів США через касу відділення банку.

12 липня 2007 року ОСОБА_1 було сплачено разову комісію в розмірі 1,50 % передбачену пунктом 7.1 кредитного договору, що підтверджено заявою на переказ готівки № 2.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 липня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Придніпровського районного суду міста Черкаси.

06 серпня 2019 року справа № 711/4420/17 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що, боржник вважається таким, що прострочив якщо він не приступив до виконання зобов`язання, або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Положеннями частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки (пункт 3).

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої та сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Згідно з положеннями статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції змінюючи рішення місцевого суду в частині встановлення правових підстав для відмови у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про те, що умови пункту 7.1 кредитного договору є несправедливими, оскільки є такими, що підлягають сплаті на користь банку за дії, які він вчиняє на свою користь, а саме надання кредиту, ведення справи, укладення договору та інше.

Разом з тим, апеляційний дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачем позовної давності, оскільки позичальник ОСОБА_1 у день підписання оспорюваного кредитного договору був ознайомлений з умовами викладеними в пункті 7.1 цього договору, у цей же день мав можливість та довідався про порушення свого права, проте з цим позовом до суду звернувся у червні 2017 року тобто з пропуском позовної давності, про застосування якої було заявлено представником банку в суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд відмовив йому у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, про застосування якого представник банку не просив, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи, в яких наявна заява представника ПАТ КБ «ПриватБанк» від 13 липня 2017 року про застосування до спірних правовідносин позовної давності (аркуш справи 90, том 1).

Крім того, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є взаємовиключними, оскільки на 9 аркуші касаційної скарги він вказує про те, що представник банку не просив застосувати до спірних правовідносин позовну давність, а на 12 аркуші - вказує про те, що подаючи заяву про застосування позовної давності банк визнав факт того, що кредитний договір був складений і підписаний з грубим порушення вимог чинного законодавства України.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд приймаючи 13 березня 2018 року судове рішення, розглядаючи цей спір не знайшов підстав для задоволення клопотання представника відповідача про застосування позовної давності, також не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вищенаведеної статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Як роз`яснено у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи те, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд приймаючи рішення 13 березня 2018 року, дійшов висновку про необґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, судами і не вирішувалося клопотання банку про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21 грудня 2017 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська