Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.11.2024 року у справі №199/9947/21
Постанова КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі №199/9947/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 199/9947/21

провадження № 61-1205св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідачі: Виконавчий комітет Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Інновація Строй-Буд», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_5 , адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровської районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Авраменка А. М., тапостанову Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ГУ Держгеокадастру

у Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ТОВ «Інновація Строй-Буд», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_5 , адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпропетровської області, про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності та визнання незаконною і скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що під час проведення службового розслідування на виконання розпорядження міського голови від 22 січня 2020 року № 2-22/1-рк виявлено наявність підробленого рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року № 55, яким ОСОБА_6 надано земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 1,6063 га у приватну власність для будівництва паливно-зберігальної бази. На підставі зазначеного підробленого рішення за ОСОБА_6 було здійснено державну реєстрацію права власності на вказану спірну земельну ділянку.

Зауважувала, що чинним у 1992 році законодавством було передбачено, що отримати земельну ділянку у власність можна за рішенням місцевої ради народних депутатів, а не за рішенням виконкому місцевої ради. Крім того, у жодному з правочинів щодо спірної земельної ділянки відсутні будь-які посилання на наявність державного акту на спірну земельну ділянку.

Згідно з інформацією з державних реєстрів спірна земельна ділянка неодноразово відчужувалася, реєструвалась за: ТОВ «Інновація Строй-Буд» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу б/н від 21 січня 2019 року, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Інновація Строй-Буд»; ОСОБА_5 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна б/н від 22 січня 2019 року, укладеного між ТОВ «Інновація Строй-Буд» та ОСОБА_5 ; ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 318 від 11 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 318 від 11 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 318 від 11 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Посилалася на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння міської ради поза її волею, документація із землеустрою щодо спірної земельної ділянки не була погоджена у встановленому законом порядку, дозвіл на розроблення спірної земельної ділянки не надавався.

Ураховуючи наведене, Дніпровська міська рада просила суд:

- визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 16 січня 1992 року № 55;

- витребувати на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1, 6063 га, кадастровий номер 1210100000:01:072:0013, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 17014461201 у наступних осіб: 1/2 у ОСОБА_1 , 1/4 у ОСОБА_2 , 1/4 у ОСОБА_3 ;

- припинити право власності та скасувати в державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, загальною площею 1, 6063 га, кадастровий номер 1210100000:01:072:0013, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 17014461201: за ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року № 55, номер запису про право власності: 29060934, державний реєстратор - Третяк Т. В., Чумаківська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області; за ТОВ «Інновація Строй-Буд» на підставі акту приймання - передачі нерухомого майна до статутного капіталу, серія № б/н від 21 січня 2019 року, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Інновація

Строй-Буд», номер запису про право власності 29937793, державний реєстратор-приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєва Г. О.; за ОСОБА_5 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна серія № б/н від 22 січня 2019 року, укладеного між ТОВ «Інновація Строй-Буд» та ОСОБА_5 , номер запису права власності: 29948994, державний реєстратор - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєва Г. О.; за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки

№ 318 від 11 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , запис № 35439410, держаний реєстратор - приватний нотаріус Іванютін-Сандомирський Л. О.; за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 318 від 11 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , запис № 35439410, держаний реєстратор - приватний нотаріус Іванютін-Сандомирський Л. О.; за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 318 від 11 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , запис № 35439410, держаний реєстратор - приватний нотаріус Іванютін- Сандомирський Л. О;

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 1, 6063 га, кадастровий номер 1210100000:01:072:0013, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що розташована по

АДРЕСА_1 , у Державному земельному кадастрі з виключенням відомостей щодо кадастрового номеру 1210100000:01:072:0013 з Державного земельного кадастру.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2023 року у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначений позивачем спосіб захисту порушених прав - визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним з підстав його підробки не є способом захисту прав та інтересів, передбаченим законом, оскільки порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування рішення органу місцевого самоврядування, факту прийняття якого органом місцевого самоврядування не було, а вчинення на підставі тексту такого рішення органу місцевого самоврядування конкретних дій, які порушують права позивача, як власника спірної земельної ділянки.

Доводи позивача про підробку спірного рішення органу місцевого самоврядування ґрунтуються на припущеннях, оскільки матеріали цивільної справи взагалі не містять жодних належних та допустимих доказів підробки спірного рішення органу місцевого самоврядування, зокрема оригіналів або копій документів, в тому числі і тих, які складались в ході та/або за наслідками проведеної позивачем службової перевірки, з яких можна було б достовірно встановити, що оскаржуване позивачем рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року № 55 є підробленим та/або не видавалося вказаним територіальним органом місцевого самоврядування.

З огляду на недоведеність підстав для визнання оскаржуваного рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року № 55 підробленим/недійсним, відсутні правові підстави для задоволення решти заявлених позовних вимог, як похідних.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. Зазначено, що підроблення оспорюваного документа не встановлено компетентним органом, і суд в межах розгляду цивільної справи не уповноважений робити такі висновки, що означало б обвинувачення особи у вчиненні злочину, що є неприпустимим. Посилання позивача на відсутність такого рішення не є достатнім для висновку про його неприйняття виконавчим комітетом ради в 1992 році. Інші вимоги є похідними, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково.

Скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у частині вирішення позовних вимог про витребування на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельної ділянки, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року змінено, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав власника земельної ділянки, який вважає, що майно вибуло з його володіння поза його волею, є вимога про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Суди попередніх інстанцій не визначилися з характером спірних правовідносин, підставами заявленого позову та, відмовляючи у задоволенні позову з підстав недоведення факту підроблення рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року № 55, не встановили правових підстав вибуття земельної ділянки з комунальної власності, зокрема наявності у виконавчого комітету районної у місті ради повноважень на розпорядження земельними ділянками на час такого вибуття, не надали оцінки добросовісності дій її набувачів та пропорційності втручання у їхнє право на мирне володіння майном.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2023 року в частині позовних вимог про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову Дніпровської міської ради до Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, треті особи: ОСОБА_4 , ТОВ «Інновація Строй-Буд», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_5 , адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпропетровської області, про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідачі, проявляючи обачність, об`єктивно не могли виявити належність майна до комунальної власності, укладаючи відплатний правочин, правомірно покладалися на відомості, наявні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому є добросовісними набувачами нерухомого майна. Крім того, відповідачі сплатили земельний податок у загальному розмірі 1 357 172,09 грн.

За обставин цієї справи позбавлення відповідачів права власності на їх земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечить справедливого балансу між вимогами суспільного інтересу і правом відповідачів на мирне володіння своїм майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

23 січня 2025 року Дніпровська міська рада засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Амур-Нижньодніпровської районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовної вимоги.

Підставами касаційного оскарження рішення Амур-Нижньодніпровської районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19),

від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20),

у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 904/96141/16,

від 21 березня 2018 року у справі № 904/9652/16від 16 жовтня 2019 року у справі

№ 460/762/16-ц (провадження № 61-19331св18), від 23 червня 2021 року у справі

№ 676/62/17 (провадження № 61-7083св19) та у постановах Верховного Суду України від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13, від 18 вересня 2013 року

у справі № 6-92цс13, від 11 червня 2014 року у справі № 6-52цс14, від 30 вересня 2014 року у справі № 43/440-6-231, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, від 18 січня 2017 року у справі

№ 6-2776цс16, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків апеляційного суду в частині оцінки критерію пропорційності втручання у право власності набувача спірної земельної ділянки.

Судом не враховано, що спірна земельна ділянка фактично вибула з комунальної власності у 2019 році на підставі підробленого рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року № 55.

Суд залишив без уваги відомості, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зокрема про неодноразове відчуження земельної ділянки на користь третіх осіб, які прямо вказують на недобросовісну поведінку власників цієї ділянки.

На час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки № 318 від 11 лютого 2020 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були наявні відомості щодо неналежної первинної реєстрації права власності на будівлі на земельній ділянці та відомості щодо порушення принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (належного з 2009 року ОСОБА_5 ), що повинно було викликати об`єктивне занепокоєння у правонабувачів.

Суд не врахував, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, зокрема про набуття земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості, який на ній розмішений, чи про набуття такого об`єкта окремо від земельної ділянки, якщо таке набуття не допускається в силу закону.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як земельної ділянки Дніпровської міської територіальної громади.

Відзиви на касаційну скаргу від відповідачів та третіх осіб до суду не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2025 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

07 лютого 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява Дніпровської міської радипро усунення недоліків з додатками.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради, витребувано матеріали цивільної справи з Амур-Нижньодніпровської районного суду м. Дніпропетровська.

У березні 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядкуспрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 листопада 2018 року державним реєстратором Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третя Т. В. здійснено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 1,6063 га, кадастровий № 1210100000:01:072:0013, цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для здійснення державної реєстрації стало рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року № 55.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, її цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, технічна документація на цю земельну ділянку складалась 19 листопада 2018 року ФОП «Редько», державну реєстрацію земельної ділянки провів відділ у м. Дніпро ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

21 січня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г. О. здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ТОВ «Інновація Строй-Буд» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу б/н від 21 січня 2019 року, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Інновація Строй-Буд».

22 січня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г. О. здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_5 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна б/н від 22 січня 2019 року, укладеного між ТОВ «Інновація Строй-Буд» та ОСОБА_5 .

Викладені обставини підтверджуються копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією акту приймання-передачі.

11 лютого 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округ Іванютіним-Сандомирським Л. О. здійснено державну реєстрацію права спільної часткової власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 (1/2 частка), ОСОБА_7 (1/4 частка), ОСОБА_3 (1/4 частка) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 лютого 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л. О. за реєстровим № 318.

Розпорядженням Дніпровського міського голови від 22 січня 2020 року

№2-22/1-рк вирішено провести службове розслідування стосовно незаконного вибуття земельних ділянок з комунальної власності територіальної громади міста з 22 січня 2020 року у термін до двох місяців, для чого створено відповідну комісію, що підтверджується копією вказаного розпорядження з додатком до нього.

10 березня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження спірної земельної ділянки шляхом її арешту на підставі ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року у справі № 932/2559/20 (провадження № 1-кс/932/1373/20).

10 та 11 травня 2022 року ухвалами слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 932/8973/20 (провадження №1-кс/932/1084/22, №1-кс/932/1083/20, №1-кс/932/1085/22) було скасовано арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року у справі №932/2559/20 (провадження №1-кс/932/1373/20) на спірну земельну ділянку, яка знаходиться у спільній частковій власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська від 30 грудня 2020 року за наслідками розгляду по суті цивільної справи № 199/3708/20 (провадження №2/199/1627/20) за позовом Дніпровської міської ради до Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, ОСОБА_5 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, треті особи - ОСОБА_4 , ТОВ «Інновація Строй-Буд», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили 01 лютого 2021 року, відмовлено у задоволенні зазначеного позову в повному обсязі, зокрема, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року № 55.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга Дніпровської міської ради не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постановою Верхового Суду від 06 листопада 2024 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково. Скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у частині вирішення позовних вимог про витребування на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельної ділянки, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що прийнята під час нового апеляційного розгляду справи постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Втручання держави у право на мирне володіння майном є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності / недобросовісності набувача майна.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності / недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ з питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Верховний Суд у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16 та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16 дійшов висновків, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановлено, що на момент укладення 11 лютого 2020 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, в тому числі попередній до нього Реєстр прав власності на нерухоме майно, не містили відомостей про право комунальної власності територіальної громади на це майно.

За відсутності іншого, укладаючи правочин, відповідачі правомірно покладалися на відомості, наявні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, і підстав не довіряти цим відомостям у відповідачів не було.

У визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку позивач не спростував, що відповідачі, проявляючи обачність, об`єктивно не могли виявити належність майна до комунальної власності.

Враховуючи те, що ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 є добросовісними набувачами, які на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна придбали спірну земельну ділянку вартістю 2 203 201,08 грн, сплатили земельний податок у загальному розмірі 1 357 172,09 грн, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що витребування у відповідачів на користь позивача цієї земельної ділянки без надання відповідачам будь-якої форми компенсації чи відшкодування покладе на них надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою грошових коштів.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив Дніпровській міській раді у позові.

Доводи касаційної скарги указаних висновків не спростовують.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, перевірив, чи переслідує легітимну мету усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою, надав належну правову оцінку питанню добросовісності набуття відповідачами спірного нерухомого майна.

Верховний Суд послідовно виходить з того, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною, позбавлення його права власності на таке майно буде свідчити про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки на нього буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

За фактичних обставин цієї справи, задоволення віндикаційного позову і витребування спірної земельної ділянки у відповідачів як добросовісних набувачів на користь Дніпровської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Аргументи позивача про помилковість висновків апеляційного суду в частині оцінки критерію пропорційності втручання у право власності набувача спірної земельної ділянки фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів.

Слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судом обставини не спростовує законності та обґрунтованості постанови суду апеляційної інстанції, та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Висновки судів щодо вирішення спору по суті не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктами 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець