Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №761/21721/15ц

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 761/21721/15-ц

провадження № 61-14094св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2015 року у складі судді Маліновської В. М. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Кравець В. А., Шиманського В. Й.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 2615/0308/71-018 (далі - кредитний договір), укладеним між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_4, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на вказане майно.

Позовна заява мотивована тим, що 20 березня 2008 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 уклали кредитний договір на суму 100 тис. дол. США зі строком повернення до 20 березня 2028 року та сплатою 11,9 % річних, до якого укладені додаткові договори.

В забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 20 березня 2008 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 уклали іпотечний договір № 2615/0308/71-018-Z-18, згідно з яким ОСОБА_4 передала ВАТ «Сведбанк» в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

25 травня 2012 року ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу права вимоги, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними ВАТ «Сведбанк», в тому числі з ОСОБА_4

Відповідач умови кредитного договору не виконувала, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 1 872 481,45 грн, у зв'язку з чим у позивача як іпотекодержателя виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2015 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не зазначено ціну іпотечного майна, що унеможливлює оцінити співмірність суми заборгованості з вартість предмета іпотеки.

Ухвалою Апеляційного м. Києва від 10 лютого 2016 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2015 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді позову по суті заявлених банком вимог не допустив неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилається на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оцінка предмета іпотеки необхідна для вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу майна на прилюдних торгах, оскільки вона є важливим елементом визначення співмірності заборгованості. В даній справі банк звернувся до відповідача з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності, і в результаті ухвалення позитивного рішення суду на нього у реєстраційній службі майно буде зареєстровано за банком. Ціна предмета іпотеки визначена сторонами при укладанні договору іпотеки та зазначена в пункті 5 цього договору. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то відсутні підстави не брати її до уваги.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.

07 квітня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_5 як представника ОСОБА_4 на касаційну скаргу, мотивовані тим, що необхідною умовою звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем є наявність оцінки предмета іпотеки, що здійснена суб'єктом оціночної діяльності, на момент такого набуття. Однак позивач відповідну оцінку предмету іпотеки не надав. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позову у зв'язку з відсутністю дійсної ринкової оцінки вартості предмету іпотеки є належними та обґрунтованими, ухваленими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з наступних підстав.

Суди встановили, що 20 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 2615/0308/71-018, за умовами якого позичальник отримала 100 тис. дол. США кредиту зі строком повернення до 20 березня 2028 року та сплатою 11,9 % річних.

З метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором, 20 березня 2008 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 уклали договір іпотечний договір № 2615/0308/71-018-Z-18, за умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги, на підставі якого ПАТ «Дельта Банк» має право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами.

ОСОБА_4 не виконує належним чином умови кредитного договору, в наслідок чого станом на 09 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 1 872 481,45 грн.

Пунктом 12.3 іпотечного договору від 20 березня 2008 року передбачено декілька способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема за рішенням суду, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору.

Згідно з підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 договору іпотеки задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до цієї статті у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в пункті 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателем за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому сторони домовилися, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. При оцінці предмета іпотеки незалежний експерт повинен використовувати всі методи оцінки, які будуть передбачені чинним законодавством на момент оцінки. Якщо фактичний розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням менший за вартість, що вказана у висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, іпотеко держатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавця протягом 60 робочих днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки. Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п.12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем у судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов'язання.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Тобто, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15. Підстав для відступу від зазначеного правого висновку не убачала і Велика Палата Верховного Суду, зазначивши у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову з інших підстав, не врахували, що за вимогами статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, оскільки це виключно позасудовий спосіб врегулювання спору.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, виходячи за межі доводів і вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та постановлення нового рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовити, оскільки порушене право банку не може бути відновлено шляхом визнання права власності за рішенням суду.

Враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі статті 412 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року скасувати.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат