Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.02.2018 року у справі №561/343/17

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 561/343/17

провадження № 61-3648св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Дібрівська сільська рада Зарічненського району Рівненської області,

особа, яка подала апеляційну/касаційну скарги - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дібрівської сільської ради Зарічненського району Рівненської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її рідна сестра ОСОБА_3, про що 01 квітня 2010 року виконавчим комітетом Дібрівської сільської ради Зарічненського району Рівненської області складено відповідний актовий запис за № 9.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, а також земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею

1, 6281 га, що розташована на території Дібрівської сільської ради Зарічненського району Рівненської області.

Заповіт її сестра за життя не склала, спадкоємці першої черги відсутні, а тому вона є єдиним спадкоємцем другої черги після її смерті.

Посилаючись на те, що у зв'язку з тривалим розладом здоров'я вона була позбавлена можливості звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк, просила визначити їй додатковий строк у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 07 червня

2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк у два місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її сестри ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що починається з дня набрання рішенням суду законної сили.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 з поважних причин пропустила шестимісячний строк, встановлений частиною першою статті 1270 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) для звернення до нотаріуса із завою про прийняття спадщини після смерті рідної сестри ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, оскільки пропуск цього строку був пов'язаний з об'єктивними, істотними та непереборними труднощами для позивача, що виразились у погіршенні стану її здоров'я.

Не погоджуючись з указаним судовим рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 07 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дібрівської сільської ради Зарічненського району Рівненської області про визначення додаткового строку для подання заяви, закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3, оскільки вона із спадкодавцем ОСОБА_3 постійно не проживала, заяву про прийняття спадщини не подала, а тому не прийняла спадщину після її смерті, як спадкоємець третьої черги. Ураховуючи наведене апеляційний суд дійшов висновку, що рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 07 червня 2017 року не було вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_2, а тому вона не має права на апеляційного оскарження зазначеного рішення.

У січні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2, у якій вона просила скасувати ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2017 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на не урахування апеляційним судом того, що позивач протягом останніх семи років спадщину не прийняла, інші спадкоємці другої черги відсутні, вона є спадкоємцем третьої черги, а тому Дібрівська сільська рада Зарічненського району Рівненської області є неналежним відповідачем у справі За життя ОСОБА_3 вона допомагала їй по господарству, несла витрати з утримання житлового будинку, і до теперішнього часу користується спірною земельною ділянкою. Посилаючись на наведене вважала, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що рішенням суду першої інстанції не вирішено питання про її права та обов'язки та безпідставно закрив апеляційного провадження за її апеляційною скаргою.

Крім того зазначала, що ОСОБА_1 відмовилась від спірного спадкового майна шляхом подачі заяви до Дібрівської сільської ради Зарічненського району Рівненської області, за змістом якої вона не має жодних претензій щодо виділення ОСОБА_5 спірної земельної ділянки та розташованого на ній будинку, що перебуває в аварійному стані.

У травні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому вона просила ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що доводи ОСОБА_2 про прийняття нею спадщини є безпідставними, оскільки на день смерті ОСОБА_3 вона не проживала разом із спадкодавцем, а тому не прийняла спадщину після її смерті. З урахуванням наведеного вважала безпідставними доводи про те, що рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 07 червня 2017 року було вирішено питання про права та обов'язки заявника.

Перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін.

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судами установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_3, позивач ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_3

ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_1 та племінниця померлої

ОСОБА_3

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях на час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 було передбачено у главах 1, 2 розділу V ЦПК України у відповідній редакції, якими було урегульовано порядок і підстави апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення порушує їх права та обов'язки, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини визначені статтею 1272 ЦК України.

Частиною першою статті 1272 ЦК України визначено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Суди відкривають провадження в такій справі у разі письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272), а також за відсутності інших спадкоємців, які б могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначала, що вона є спадкоємцем третьої черги після смерті своєї тітки ОСОБА_3 оскільки вона проживала разом з нею, доглядала її, допомагала по господарству. У

2004 році ОСОБА_3 передала їй оригінал державного акта на спірну земельну ділянку від 09 грудня 2004 року, якою вона користується по теперішній час, що свідчить про прийняття нею спадщини. Натомість її мати ОСОБА_1 протягом семи років після смерті спадкодавця із заявою про прийняття спадщини не зверталась, а відтаквизначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_3, порушує її права.

Перевіряючи зазначені доводи, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3, оскільки відповідно до вимог статей 1268, 1269, 1270 спадщину не прийняла.

Висновки суду апеляційної інстанції є законними та обгрунтованими, в судовому засіданні, що відбулося 14 вересня 2017 року, ОСОБА_2 зазначила, що вона здійснювало догляд за своєю тіткою, однак на день її смерті, вона з нею не проживала, і у встановлений законом шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини не подавала.

Твердження заявника про те, що вона з 2004 року користується земельною ділянкою, яка входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_3, а відтак є такою, що прийняла спадщину є безпідставними, оскільки правовий механізм прийняття спадщини, визначений статтею 1268 ЦК України, пов'язує прийняття спадщини з фактом постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з фактом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, що було передбачено статтею 549 ЦК Української РСР 1963 року, яка діяла до 01 січня 2004 року.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції не було вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_2, яка у встановленому законом порядку спадщину не прийняла, а тому вона не відноситься до осіб, які мають право на апеляційне оскарження судового рішення. Оскільки інші спадкоємці померлої відсутні, належним відповідачем у справі є Дібрівська сільська рада Зарічненського району Рівненської області.

З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її скасування.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С. О. Погрібний

Г.І. Усик