Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 179/1764/21

провадження № 61-14254св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Магдалинівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна, Служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2023 року під головуванням судді Ковальчук Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Магдалинівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна, Служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації, про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту від 04 вересня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 10621, бланк НОР 136831, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О. В.

Після смерті батька відкрилась спадщина на земельні ділянки, позивач звернувся до Магдалинівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом. Водночас, у нотаріальній конторі позивач дізнався, що спадкодавець за життя склав заповіт на ім`я ОСОБА_2 на належні спадкодавцю на праві власності земельні ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О. В.

Позивач зауважував, що є єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_3 , який тяжко хворів за життя та зловживав алкогольними напоями. За таких умов позивач вважав, що батько не міг розуміти значення своїх дій, а отже складений ним заповіт був недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 07 червня 2023 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 20 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2023 року залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказував на відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивач не надав доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

29 вересня 2023 року адвокат Бут Н. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у вказаній справі.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги вказують на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, зазначені у постанові від 07 лютого 2018 року № 523/14606/13-ц, у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, у постанові від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 501/3065/16-ц, у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у листопаді 2023 року відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що за результатами проведеної судово-психіатричної експертизи було встановлено, що спадкодавець не страждав на психічні розлади, виявляв психічні та поведінкові розлади лише внаслідок вживання алкоголю, на час вчинення заповіту розумів вчинення своїх дій та керував ними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.

13 листопада 2023 року цивільна справа № 179/1764/21 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

04 вересня 2020 року ОСОБА_3 склав заповіт на ім`я ОСОБА_2 , за змістом якого на випадок смерті зробив розпорядження щодо належних йому земельної ділянки площею 3,120 га з кадастровим номером 1222380500:01:001:1064 та земельної ділянки площею 3,420 га кадастровий номер 1222380500:01:001:1065, розташованих на території Олександрівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 10621 (а. с. 14 т. 1).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Висновком судово-психіатричної експертизи № 1 від 04 січня 2023 року встановлено, що ОСОБА_3 на момент складання заповіту 04 вересня 2020 року на будь-який психічний розлад не страждав. Виявляв психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. За своїм психічним станом на період складання та підписання заповіту 04 вересня 2020 року ОСОБА_3 міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (а. с. 221-223 т. 2).

В судовому засіданні суду першої інстанції допитав експерта, який зазначив, що висновок експертизи складений повно та ним надано всі можливі відповіді на запитання.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 повідомили, що на час складення заповіту ОСОБА_3 мав хворобливий стан, у зв`язку із постійним вживанням алкоголю, його поведінка свідчила про психічні розлади. У померлого ОСОБА_3 була гостра алкогольна залежність, був час коли він постійно просив кошти.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повідомили, що померлий ОСОБА_3 зловживав алкоголем, хворів. Свідки зазначили, що син померлого, позивач по справі

ОСОБА_1 не спілкувався з батьком, натомість батько відповідача ОСОБА_2 постійно піклувався про ОСОБА_3 , привозив продукти харчування, платив за житло, надавав грошові кошти, у зв`язку із чим останній вирішив заповісти земельні ділянки ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;

2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);

3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Наявність вільного волевиявлення може бути піддана сумніву через припущення відсутності у заповідача здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку, тобто через наявність таких психічних розладів здоров`я, які абсолютно унеможливлюють здатність керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 у справі

№ 204/1064/16-ц наголошено на тому, що висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15, від 26 травня 2021 року у справі № 639/348/17.

У постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав на те, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто, психічний стан особи може бути підтверджений саме судово-психіатричною експертизою, яка і є допустимим доказом у встановленні спірних обставин.

Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідив обставини справи, призначивши судово-психіатричну експертизу та дослідивши висновок, отриманий за результатами її проведення, показання свідків, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належних та допустимих доказів щодо наявності підстав для визнання заповіту недійсним, зокрема щодо неспроможності спадкодавця усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на час вчинення заповіту.

Таке застосування норми права судами попередніх інстанцій узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 759/7606/13 та у постанові від 13 січня 2023 року у справі № 750/6976/20.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували норму статті 225 ЦК України без врахування правових висновків Верховного Суду, сформульованих у подібних правовідносинах, а саме у постанові від 07 лютого 2018 року № 523/14606/13-ц, у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, у постанові від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 501/3065/16-ц, у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13.

У постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, на яку посилається заявник, у справі було заявлено позовну вимогу про зобов`язання відповідача звільнити з під арешту та закрити рахунки; визнати договір припиненим. У постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 правовий висновок сформульований за результатами розгляду вимог про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки. Постанова від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18 прийнята Верховним Судом у справі про стягнення коштів. У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 Верховний Суд переглядав судові рішення у справі про визнання недійсним правочину щодо переходу права власності. У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 501/3065/16-ц предмет позову стосувався відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Верховний Суд переглядав судові рішення у справі про визнання недійсними рішення органів управління підприємства, зобов`язання вчинити дії.

Отже, заявник посилається на нерелевантні правові висновки Верховного Суду у зазначених справах, оскільки вони не розтлумачують застосування норми статті 225 ЦК України у подібних правовідносинах.

Щодо правових висновків у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц та упостанові від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13, то судові рішення у справі, яка переглядається Верховним Судом, не суперечать зазначеним правовим висновкам щодо порядку застосування статті 225 ЦК України для визнання недійсним заповіту за умови доведення, що спадкодавець не міг розуміти значення своїх дій станом на час вчинення заповіту.

У справі, яка перебуває на розгляді суду касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій встановили, що ні висновком судово-психіатричної експертизи, ні поясненнями свідків не підтвердився факт того, що спадкодавець не розумів значення своїх дій, вчиняючи оспорюваний заповіт, в зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Водночас, доводи касаційної скарги зводяться до надання власної, суб`єктивної оцінки доказам у справі, зокрема висновку судово-психіатричної експертизи.

Верховний Суд наголошує на тому, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків місцевого та апеляційного судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров