Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.08.2020 року у справі №592/3939/20

Постанова

Іменем України

29 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 592/3939/20

провадження № 61-11928св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В.

О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Сумська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 червня 2020 року в складі судді Князєва В. Б. та постанову Сумського апеляційного суду від 08 липня 2020 року в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Левченко Т. А., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом до Сумської міської ради, в якому просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, протягом двох місяців після набрання законної сили рішення суду.

В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Паласовка Волгоградської області Російської Федерації помер її батько ОСОБА_2.

За життя ОСОБА_2 складено заповіт від 13 листопада 2006 року, за яким він заповів на випадок смерті жилий будинок з відповідними побутовими та господарчими спорудами за АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований, своїй дочці - ОСОБА_1.

Зазначала, що заповідач, батько, помер в іншій країні (Російська Федерація). Про смерть батька дізналася зі слів родичів, які там проживають. На похорони вона не приїздила через скрутне матеріальне становище. Також між нею та родичами, які проживають у Російській Федерації, виникли неприязні стосунки. Ніяких офіційних документів про смерть батька вона не мала. Лише в жовтні 2019 року їй передали нотаріально завірене свідоцтво про смерть батька.

Вказувала, що 17 березня 2020 року звернулася до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Ситник С. М., який надав роз'яснення, в якому зазначив, що вона на день смерті спадкодавця не проживала разом з ним та своєчасно не подала заяву про прийняття спадщини, а тому вважається такою, що спадщину не прийняла, для визначення питання щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини або встановлення факту спільного проживання з спадкодавцем на день смерті необхідно звернутися до суду.

На думку заявника, смерть її батька в іншій державі, відсутність будь - яких офіційних документів, які б підтверджували факт смерті ОСОБА_2, а також неможливість їх отримання є об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для своєчасної подачі заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, виходив з того, що остання не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об'єктивних, непереборних та істотних труднощів для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Також суд зауважив, що чинне законодавство не пов'язує подання заяви про прийняття спадщини з необхідністю попереднього отримання свідоцтва про смерть спадкодавця, тобто ОСОБА_1 не була позбавлена можливості звернутись із відповідною заявою про прийняття спадщини до уповноваженої особи. Крім того, суд зазначив, що смерть спадкодавця в іншій державі та відсутність будь-яких офіційних документів, які б підтверджували факт смерті, а також неможливість їх отримати не можуть вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки самі по собі ці обставини, без встановлення інших об'єктивних обставин, не свідчать про поважність пропуску спадкоємцем цього строку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 червня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 червня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 08 липня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм матеріального і процесуального права при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що спадкодавець (ОСОБА_2) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території іншої держави, про що вона дізналась від родичів, а свідоцтво про смерть отримала від них лише у жовтні 2019 року.

Вказує на те, що є рідною дочкою спадкодавця, інших спадкоємців немає, спадкова справа не заводилась.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

Відзив до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 592/3939/20 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є дочкою ОСОБА_2.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно заповіту від 13 листопада 2006 року ОСОБА_2 на випадок свої смерті заповів належний йому жилий будинок з відповідними побутовими та господарчими спорудами за АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований, своїй дочці - ОСОБА_1.

Відповідно до листа від 17 березня 2020 року № 28/01-16, виданого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ситник С. М., 17 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса про надання роз'яснення щодо порядку прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (батька) та щодо порядку оформлення спадщини. Нотаріусом було роз'яснено, що оскільки вона на день смерті спадкодавця не проживала разом з ним та своєчасно не подала заяву про прийняття спадщини, а тому вважається такою, що спадщину не прийняла, для вирішення питання щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини або встановлення факту спільного проживання з спадкодавцем на день смерті необхідно звернутися до суду.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина 2 статті 1220 ЦК України).

З огляду на приписи частини 1 статті 1270, частини 2 статті 1220 ЦК України для позивача ОСОБА_1 шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини визначався періодом з 24 березня 2016 року до 24 вересня 2016 року.

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Правила частини 3 статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. При цьому, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про існування для позивачки у період з 24 березня 2016 року до 24 вересня 2016 року об'єктивних і непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини судам не надано.

Як свідчить тлумачення частини 3 статті 1272 ЦК України, надане судам у пункті 24 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснення, до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини відносяться причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Якщо ж у спадкоємця таких перешкод для подання заяви не було, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року в справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1486цс15 та в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року в справі № 372/2383/16-ц, від 27 лютого 2020 року в справі № 419/3788/17.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 26 червня 2019 року в справі № 565/1145/17, поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Як зазначено у позовній заяві, ОСОБА_1 не поїхала на похорон свого батька, оскільки подорож потребувала значних фінансових ресурсів, яких вона не мала. Ця обставина свідчить про обізнаність заявниці про смерть батька, проте поважних причин не звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини саме у період з 24 березня 2016 року до 24 вересня 2016 року позивач судам попередніх інстанцій не назвала.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що відсутність у ОСОБА_1 свідоцтва про смерть батька до жовтня 2019 року, неприязні стосунки з родичами, проживання на день смерті спадкодавця на території іншої держави та, відповідно, не звернення з цих причин до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини понад три роки не можна розцінити як поважні причини пропуску заявником строку для прийняття спадщини у розумінні статті 1272 ЦК України.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним ОСОБА_1 у апеляційний скарзі, які обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржувані судові рішення ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 червня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 08 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов