Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.11.2019 року у справі №167/478/18

Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 167/478/18

провадження № 61-20286св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 01 липня 2019 року у складі судді Сіліча І. І. та постанову Волинського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів:

Здрилюк О. І., Карпук А. К., Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла тітка позивачки - ОСОБА_4, яка проживала по АДРЕСА_1, яка за життя - 20 червня 2008 року склала заповіт, згідно якого все належне їй майно заповіла у рівних частинах своїм племінницям ОСОБА_2 (на даний час - ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Після смерті тітки відкрилася спадщина. Про заповіт позивачці стало відомо тільки із повідомлення нотаріуса, яке вона отримала 23 червня 2014 року, тобто після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Звернувшись до нотаріуса, їй було відмовлено у прийнятті заяви та рекомендовано звернутися до суду із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

ОСОБА_1 відразу звернулася до суду із позовом і рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 24 липня 2014 року їй було визначено додатковий строк для прийняття спадщини, після чого нотаріусом було прийнято її заяву і оформлено документи на спадкове майно. Однак, рішенням апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2018 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 дане рішення суду було скасовано із-за порушення судом норм процесуального права, оскільки другого спадкоємця не залучено учасником справи.

Після скасування попереднього судового рішення цей позов є підставою повторного звернення до суду.

ОСОБА_1 просила визначити їй додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті тітки - ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рожищенкського районного суду Волинської області від 01 липня

2019 року позовні вимоги задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 - один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 869,05 грн понесених судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з об'єктивного характеру причин пропуску ОСОБА_1 строку для звернення із заявою про прийняття спадщини.

Постановою Волинського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 01 липня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

08 листопада 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 01 липня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неналежним чином оцінено докази наявні в матеріалах справи, деякі докази взагалі не було оцінено. Позивачці було відомо про наявність заповіту.

Доводи інших учасників справи

19 грудня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рожищенського районного суду Волинської області

від 01 липня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Додаткові аргументи заявника

02 січня 2020 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного суду відповідь на відзив, я якій просить врахувати її при розгляді касаційної скарги.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Рожищенського районного суду Волинської області.

Зупинено дію рішення Рожищенського районного суду Волинської області

від 01 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, до закінчення касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 01 липня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є племінницями ОСОБА_4

20 червня 2008 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким належний їй житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 та все належне їй майно, на яке вона за законом матиме право на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося заповіла в рівних частинах своїм племінницям ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Копачівської сільської ради Ткачук Г. Й. та зареєстровано в реєстрі за № 126.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Рожищенською державною нотаріальною конторою 12 листопада 2013 року заведено спадкову справу № 164/2013 до майна спадкодавця - ОСОБА_4 на підставі поданої ОСОБА_2 12 листопада 2013 року заяви про прийняття спадщини.

У заяві ОСОБА_2 зазначено іншого спадкоємця за заповітом - ОСОБА_1 та її місце проживання.

У спадковій справі наявні два повідомлення нотаріуса спадкоємцю ОСОБА_1 про відкриття провадження по спадковій справі, адресовані за адресою її місця проживання - від 24 лютого 2014 року та від 23 червня 2014, однак обидва повідомлення, не відразу після 12 листопада 2013 року, а після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, були направлені ОСОБА_1.

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Копачівської сільської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (справа № 167/983/14-ц).

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 24 липня

2014 року у справі № 167/983/14-ц позовні вимоги задоволено.

Постановою апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2018 року за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2, рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 24 липня 2014 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Підставою відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційним судом вказано те, що ОСОБА_1 пред'явила свої вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не до другого спадкоємця, визначеного спадкодавцем в заповіті, а до Копачівської сільської ради, хоча Копачівська сільська рада Рожищенського району не входить до кола спадкоємців після смерті спадкодавця, а тому будь-які права і законні інтереси позивача ОСОБА_1 не порушувала.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини 3 статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви або ці обставини суд визнав поважними.

Відповідно до частини 1 статті 63 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.

Частиною 2 статті 63 Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Згідно з пунктом 3.2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України

від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

Встановивши, що ОСОБА_1 була необізнана про наявність заповіту, складеного на її користь, оскільки при заведенні спадкової справи після смерті спадкодавця ОСОБА_4 нотаріусом не були здійснені повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про поважність причин пропуску позивачем строку прийняття спадщини, що відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України є підставою для визначення їй додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Оскільки позивач не проживала із спадкодавцем, то про існування заповіту вона мала змогу дізнатись із повідомлення нотаріуса або інших джерел інформації.

Проте саме на нотаріусів закон покладає обов'язок повідомляти спадкоємців про існування заповіту та про право прийняття спадщини. Нотаріус передбачених законом дій не вчинив, що і призвело до порушення прав спадкоємця на подачу заяви про прийняття спадщини.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову й визначення позивачеві додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Аргументи заявника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, були предметом дослідження апеляційного суду, та додаткового правового аналізу не потребують.

Доводи касаційної скарги про неповажність причин пропуску строку для прийняття спадщини зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, згідно з якою установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня

1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня

2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 01 липня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

За змістом частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини 3 статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 01 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 01 липня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 рокузалишити без змін.

Поновити дію рішення Рожищенського районного суду Волинської області

від 01 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська