Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 742/1110/24

провадження № 61-8519св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Яблунівська сільська рада Прилуцького району Чернігівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 квітня 2024 року під головуванням судді Фетісової Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Онищенко О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Яблунівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області про визнання права на земельну частку (пай), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати за ним право на земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі 5,0222 умовних кадастрових гектарів без визначення її меж в натурі на території Яблунівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області.

Позов обґрунтовував тим, що він був членом пайгоспу «Нове життя» Прилуцького району с. Ковтунівка та працював у ньому з березня 1993 року по 29 січня 2000 року. З членства колгоспу не виключався, що підтверджується відсутністю відповідного запису в трудовій книжці.

Зазначав, що 16 жовтня 1995 року на підставі рішення Ковтунівської сільської ради народних депутатів Прилуцького району Чернігівської області № 34 КСП «Нове життя» видано Державний акт на право колективної власності на землю серії І-ЧН № 000082, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 24.

Указував, що за інформацією, наданою 16 лютого 2024 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області, громадянин ОСОБА_1 відсутній у списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який є додатком 1 до Державного акта. Як наслідок, він, будучи членом колгоспу на момент видачі господарству Державного акту на право колективної власності на землю, не отримав сертифікат на право на земельну частку пай.

Уважав, що невключення його до списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який є додатком 1 до Державного акта КСП «Нове життя», порушує його право на отримання земельної частки (паю).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області рішенням від 01 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Яблунівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області про визнання права на земельну частку (пай), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, - відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд виходив з недоведеності позивачем обставин наявності у нього громадянства України. Також суд констатував, що строк звернення із цим позовом до суду закінчився до набрання чинності ЦК України, а тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу без подання відповідної заяви сторонами спору.

Чернігівський апеляційний суд постановою від 14 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 квітня 2024 року змінив, виключивши з його мотивувальної частини посилання на пропуск позивачем позовної давності.

В іншій частині рішення суду - залишив без змін.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у позові, керувався тим, що відповідно до статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позовні з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливала і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А тому судом першої інстанції помилково було застосовано до спірних правовідносин положення про позовну давність.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2024 року представник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 квітня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підставу, визначену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник ОСОБА_3 вказує, що суди першої та апеляційної інстанції у своїх рішеннях дійшли неправильного висновку стосовно того, що обов`язковою умовою для отримання права на земельну частку (пай) особами, які на момент отримання колгоспом державного акту були членами КСП, є наявність в таких осіб громадянства України.

Вважає, що причиною неправильного трактування положень нормативно правових актів, зокрема стаття 130 ЗК України та статті першої Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв)» є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Крім цього, зазначає, що дана касаційна скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 27 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.

09 липня 2024 року цивільна справа № 742/1110/24 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою без громадянства, проживає по АДРЕСА_1 з 02 лютого 2001 року, що підтверджується копією посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 . Термін дії посвідки до 19 листопада 2028 року.

Відповідно до копії архівної довідки Яблунівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області від 02 лютого 2022 року за № 7, колгосп «Шлях до Комунізму» в результаті укрупнення реорганізовано з колгоспом «Більшовик». Протокол № 1 рішення загальних зборів від 07 січня 1976 року. Колгосп «Більшовик» в результаті роз`єднання реорганізовано в колгосп «Нове життя». Протокол № 2 рішення загальних зборів від 20 лютого 1990 року. Колгосп «Нове життя» реформовано в пайгосп «Нове життя» згідно рішення № 128 виконкому Прилуцької районної ради від 12 травня 1992 року.

Згідно копії трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 01 червня 1987 року, позивач 01 березня 1993 року був прийнятий в члени колгоспу «Нове Життя» Прилуцького району.

17 листопада 1995 року Ковтунівською сільською радою народних депутатів Прилуцького району Чернігівської області відповідно до рішення від 16 жовтня 1995 року № 34 видано Колективному сільськогосподарському підприємству «Нове життя» с. Ковтунівка Прилуцького району Чернігівської області державний акт на право колективної власності на землю серії І-ЧН № 000082, згідно якого передано у колективну власність для сільськогосподарського використання 2 115,2 га землі в межах згідно з планом. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 24.

Додатком № 1 до державного акту на право колективної власності на землю серії І-ЧН № 000082 є список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, загальною кількістю 385 громадян, у даному списку відсутній ОСОБА_1 .

Додатком № 2 до Державного акту на право колективної власності на землю серії І-ЧН № 000082 є план зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність.

У відповіді № 29-25-0.3-1082/2-24 від 16 лютого 2024 року на адвокатський запит Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повідомило, що за інформацією відділу № 4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у списку громадян - членів КСП «Нове Життя» с. Ковтунівка Прилуцького району Чернігівської області ім`я ОСОБА_1 не зазначено. У Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КСП «Нове Життя» с. Ковтунівка Прилуцького району Чернігівської області запис про реєстрацію та видачу сертифіката на ім`я ОСОБА_1 відсутній. Згідно Державного реєстру земель державний акт на право власності на земельну ділянку, в розмірі земельної частки (паю), на ім`я ОСОБА_1 по колишньому КСП «Нове Життя» станом на 01 січня 2013 року не видавався.

Як вбачається з копії довідки Ковтунівського старостинського округу Яблунівської сільської ради № 13 від 13 лютого 2024 року в колишньому КСП «Нове Життя» с. Ковтунівка наявний вільний номер земельної ділянки (земельної частки (паю) за № НОМЕР_3 , площею 5,0222 га і може бути виділений Бружасу Вітаутасу.

Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області у відповідях на запит суду від 28 лютого 2024 року та на адвокатський запит від 11 березня 2024 року повідомило, що 19 лютого 2019 року до Прилуцького міського відділу Управління державної міграційної служби у Чернігівській області звернулася особа без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з клопотанням про прийняття його до громадянства України відповідно до статті дев`ять Закону України «Про громадянство України».

28 серпня 2019 року за вих. 7401.3.1-7781/74.3-19 після проведених Управлінням перевірок, передбачених Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001, матеріали клопотання про прийняття до громадянства України разом із висновком про прийняття до громадянства України на ім`я ОСОБА_1 надіслані до Державної міграційної служби України для подальшого розгляду та передачі до Комісії при Президентові України з питань громадянства для прийняття рішення. Станом на день відповіді інформація щодо прийняття ОСОБА_1 до громадянства України до Управління не надходила.

25 березня 2024 року Офіс Президента України на адвокатський запит інформував, що матеріали про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 за результатами попереднього опрацювання будуть підготовлені на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства відповідно до пункту 110 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001. Про прийняте у встановленому порядку рішення особу буде поінформовано згідно із законодавством.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право власності є непорушним.

Згідно зі статтями першою та другою Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай). Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року № 720/95, установлено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно зі статтею 5 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються частина тринадцята статті 6 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із статтею 23 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Отже, громадянин України - член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Під час вирішення спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акту про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Верховний Суд зазначає, що особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акту на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю. Тобто, особа набуває право на земельний пай за одночасної наявності трьох умов: 1) перебування серед членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 513/612/21, провадження № 61-12810св22).

Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатку до державного акту на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку (постанова Верховного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 563/1407/19, провадження № 61-510св21).

Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються (частина тринадцята статті 6 ЗК України в редакції станом на виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 130 ЗК України набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть - громадяни України.

Відповідно до статті 1 ЗК «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» встановлено, що право на земельну частку (пай) мають громадяни України та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок про те, що обов`язковою умовою отримання членом КСП права на земельну частку (пай), крім всього іншого, є наявність громадянства.

Відповідно до статті 1 ЗК України «Про громадянство України» ( у редакції від 18 січня 2001 року ) громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Згідно пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» (у редакції від 18 січня 2001 року) громадянами України є: особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття.

Особи, зазначені у пункті 3 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» (у редакції від 18 січня 2001 року) є громадянами України з моменту внесення відмітки про громадянство України (частина друга статті 3 вказаного Закону).

Пунктом 15 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є особою без громадянства, паспортом громадянина України не документувався, що підтверджується посвідкою на постійне проживання та відповідями Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, а тому суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не є громадянином України, а тому не має права на земельну частку (пай), а отже відсутнє порушення його прав.

Крім того, підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника визначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 130 ЗК України та статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв)»

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо наслідків невиконання судом обов`язків оцінювати кожен доказ або мотивувати його відхилення.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішеннях, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої та апеляційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 квітня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров