Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №295/15557/17

Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 295/15557/17

провадження № 61-48216св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Грушицького А. І., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Житомирський національний агроекологічний університет,

третя особа - Міністерство освіти та науки України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Житомирського національного агроекологічного університету про визнання права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування свої позовних вимог посилався на те, що

03 квітня 2003 року Державний агроекологічний університет в особі проректора з соціально-економічних питань ОСОБА_2 придбав за договором купівлі-продажу квартиру за адресою:

АДРЕСА_1.

03 квітня 2003 року Державний агроекологічний університет в особі ректора ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_1 як професором кафедри економіки АПК, договір найму житлового приміщення - квартири за адресою: АДРЕСА_1 на строк десять років, за умови перебування співробітника у трудових правовідносинах з університетом.

Відповідно до умов вказаного договору після закінчення десятирічного терміну дії даного договору житло передається співробітнику у порядку передбаченому діючим законодавством, а в разі його смерті - до завершення дії договору відомче житло передається у довічне користування сім'ї померлого співробітника за окремим рішенням ректорату або вченої ради (п.7.3).

Вказаний договір із моменту його укладення і до моменту звернення до суду із позовом не визнавався не дійсним та не оскаржувався, а

ОСОБА_1 та члени його сім'ї більше десяти років добросовісно користувалися вказаним житлом, вчасно сплачували житлово-комунальні платежі.

Рішенням вченої ради Житомирського національного агроекологічного університету від 24 квітня 2013 року та 24 травня 2017 року надано згоду на передачу у власність ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Неодноразові звернення до Житомирського національного агроекологічного університету щодо виконання умов договору в частині передачі спірної квартири у власність ОСОБА_1 залишились без задоволення, а тому позивач змушений звернутися за захистом своїх прав у судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 травня

2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 626 ЦК України, виходив із того, що позивач добросовісно виконував умови укладеного з відповідачем договору (перебував у трудових правовідносинах), однак останній відмовляється виконати умови договору зі своєї сторони, а саме: передати позивачу у власність квартиру.

Таким чином, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимоги позивача про визнання за ним права власності на зазначену квартиру як належний спосіб захисту його прав.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Житомирського національного агроекологічного університету, третя особа - Міністерство освіти та науки України, про визнання права власності на нерухоме майно.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що умовами договором найму відомчого житла не передбачено, що відповідач передає житло по закінченню терміну користування у власність, а лише зазначено, що житло передається співробітнику у порядку, передбаченому діючим законодавством.

Одним із таких способів є приватизація житла.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_1 та члени його сім'ї зверталися до Житомирського національного агроекологічного університету як до органу приватизації про передачу їм у власність спірної квартири на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що Житомирський національний агроекологічний університет є органом приватизації в розумінні статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Факт проживання позивача в спірній квартирі протягом 10 років та користування нею не є належною та достатньою правою підставою для визнання за ним права власності на це житло.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 травня 2018 року залишити в силі.

Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У січня 2019 року справа № 295/15557/17 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Сімоненко В. М.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення статті 629 ЦК України, відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, та не звернув належної уваги на те, що відповідно до умов договору найму житлового приміщення від 03 квітня 2003 року, укладеного між сторонами, після закінчення 10-річного терміну дії вказаного договору житло передається співробітнику у порядку передбаченому діючим законодавством.

Крім того, суд не надав належної оцінки відповідям відповідача

від 21 листопада 2017 року № 1496 та від 22 грудня 2017 року № 1657, зі змісту яких вбачається, що договір має виконуватися в односторонньому порядку, тобто ОСОБА_1 повинен вжити заходи для отримання житла у власність шляхом проведення приватизації. Разом із тим, державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ за їх бажанням може передаватися у комунальну власність з наступним здійсненням приватизації, що свідчить про те, що саме відповідач має право на передачу спірної квартири.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2019 року від Житомирського національного агроекологічного університету надійшов відзив на касаційну скаргу, підписаний ректором

Скидан О. В., у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив обґрунтовано безпідставністю доводів скарги та законністю і вмотивованістю постанови Житомирського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року.

Спірне житло, що перебуває в оперативному управлінні університету, є державним, а позивачем не здійснювалися заходи, направлені на приватизацію квартири.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 квітня 2003 року між Житомирським національним агроекологічним університетом та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_2,

03 квітня 2003 року Житомирський національний агроекологічний університет в особі ректора ОСОБА_3 уклав із ОСОБА_1 як професором, завідувачем кафедри університету договір найму квартири за адресою: АДРЕСА_1, строком

на 10 років, за умови перебування співробітника у трудових правовідносинах.

Відповідно до пункту 7.3. вказаного договору після закінчення десятирічного терміну дії договору житло передається співробітнику у порядку передбаченому діючим законодавством, а вразі його смерті до завершення дії договору відомче житло передається у довічне користування сім'ї померлого співробітника за окремим рішенням ректорату або вченої ради.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 811277 від 19 червня 2003 року, власником спірної квартири є Державний агроекологічний університет.

Встановлено також, що ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі з 26 серпня 2003 року. Стаж педагогічної та наукової роботи професора ОСОБА_1 в університеті становить 15 років (з 03 березня 2003 року), з 23 вересня 2015 року продовжено термін роботи на посаді професора кафедри економічної теорії та інтелектуальної власності за контрактом

до 30 червня 2020 року.

Рішенням вченої ради Житомирського національного агроекологічного університету № 8 від 24 квітня 2013 року надано згоду на передачу у власність позивачу ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2.

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтями 15 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання,

а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами 3 , 5 статті 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін. ) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі- квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно зі частинами 1 , 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Відповідно до вимог статей 1, 3, 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Згідно з пунктом 18 Положення, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" і Положення встановлюють порядок передання квартир у приватну власність, згідно з яким наймач та члени його сім'ї повинні звернутися до органу приватизації з відповідною заявою, орган приватизації зобов'язаний у місячний термін із дня одержання заяви прийняти рішення про передання житла у власність, після чого оформити відповідне свідоцтво.

Пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян передбачено список документів, які подає особа до органів приватизації.

Зокрема, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

Отже, з системного аналізу норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, слід дійти висновку, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами і до числа уповноважених на це установ суд не належить, оскільки не наділений повноваженнями на прийняття рішення про приватизацію квартири.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_1 та члени його сім'ї зверталися до Житомирського національного агроекологічного університету, як до органу приватизації про передачу їм у власність спірної квартири із дотриманням вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян.

Крім того, за змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

З урахуванням того, що уповноважений орган щодо приватизації спірної квартири рішення про відмову в задоволенні листів від 14 листопада

2017 року та від 18 грудня 2017 року про передачу у приватну власність квартири не приймав, колегія суддів вважає, що за таких обставин належним способом захисту порушених прав позивача є звернення з позовною заявою про зобов'язання розглянути заяви ОСОБА_1 про приватизацію, прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду.

Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, не надав належної оцінки відповідям відповідача

від 21 листопада 2017 року № 1496 та від 22 грудня 2017 року № 1657, є безпідставними, оскільки з аналізу вказаних відповідей вбачається рекомендація, надана ОСОБА_1, про вжиття заходів для отримання житла у власність шляхом проведення приватизації.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення статті 629 ЦК України, відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, у контексті договору найму житлового приміщення від 03 квітня 2003 року, укладеного між сторонами, з огляду на наступне.

У справі, що переглядається, встановлено, що 03 квітня 2003 року Державний агроекологічний університет в особі ректора ОСОБА_3 уклав із ОСОБА_1 договір найму відомчого житла, а саме: квартири АДРЕСА_2 на десять років, за умови перебування співробітника у трудових правовідносинах з університетом.

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Основою ознакою договору найму є передача однією особою (наймодавцем) іншій особі (наймачеві) майна у тимчасове користування.

Таким чином, Державний агроекологічний університет виконав взяті на себе зобов'язання за договором найму житлового приміщення та передав ОСОБА_1 у користування спірну квартиру.

Укладання між сторонами договору найму не може бути безумовною підставою для визнання права власності у наймача на передане майно в користування, оскільки договір найму житлового приміщення не є правочином у розумінні статті 328 ЦК України, на підставі якого безумовно виникає право власності.

Крім того, відповідно до пункту 7.3. вказаного договору після закінчення десятирічного терміну дії договору житло передається співробітнику у порядку передбаченому діючим законодавством.

Разом із тим, позивачем не доведено звернення із заявою та необхідними документами до уповноваженого органу щодо приватизації квартири, тобто вжиття всіх необхідних заходів для приватизації майна, передбачених законодавством, подані позивачем докази не можуть свідчити про порушення Житомирським національним агроекологічним університетом житлових прав ОСОБА_1.

Позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно з підстав, наведених у позові, є необґрунтованими та передчасними, а відмова у задоволенні позову не позбавляє особу права на передачу у власність спірної квартири в порядку Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", який розповсюджується на спірні правовідносини, в тому числі, що випливають із цивільно-правових угод.

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційний суд правильно застосував вказані норми матеріального та процесуального права, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскарженого судового рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників із висновками суду щодо їх оцінки, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні дотримані норми матеріального та процесуального права, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. І. Грушицький

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик