Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.04.2018 року у справі №753/18451/17

Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 753/18451/17-ц

провадження № 61-1711св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва в складі судді Даниленко В. В. від 23 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва в складі суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д., від 29 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до 1/5 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, посилаючись на зміну матеріального становища відповідача на підставі частини 1 статті 192 СК України.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року позов повернуто ОСОБА_1 для подання до належного суду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що поданий позивачем позов не належить до категорії справ, до яких застосовуються правила альтернативної підсудності, а тому такий позов повинен бути поданий за загальним правилом підсудності, визначеним частиною 1 статті 109 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що правила альтернативної підсудності, встановлені статтею 110 ЦПК України, не передбачають виключень із загального правила про підсудність спору за місцем проживання відповідача щодо позовних вимог про збільшення розміру аліментів, а тому судом першої інстанції постановлено ухвалу із додержанням норм процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позов про збільшення розміру аліментів може пред'являтися за місцем проживання одержувача аліментів. Право вибору між судами, яким згідно з правилами загальної та альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Оскільки позивач проживає на території Дарницького району м. Києва, висновок судів про повернення позовної заяви є помилковим.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Крім того, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Також у низці рішень Європейського суду з прав людини закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Відповідно до частини 1 статті 110 ЦПК України (в редакції, яка була чинною на час подання позову) позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Дана стаття встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред'явлений в одному з двох і більше судів. Суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді. Крім того, аналіз вказаної норми свідчить про те, що позови про стягнення аліментів охоплюють всі вимоги, пов'язані з невиконанням обов'язку по утриманню, передбачені статями 75-89, 91, 180-201, 202-206, 265-274 СК України, можуть пред'являтись також за зареєстрованим місцем проживання позивача.

Оскільки позов був пред'явлений за правилами альтернативної підсудності за місцем проживання позивача, що є його правом, суди дійшли помилкового висновку про повернення позовної заяви.

Згідно вимог частини 6 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про те, що позов ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів повинен бути поданий за загальним правилом підсудності не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, так і нормам процесуального права, а також позбавляє позивача можливості практично користуватися передбаченими процесуальним законом гарантіями доступ до суду, у зв'язку із чим оскаржувані ухвали судів попередніх інстанцій не можна визнати законними і вони підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з підстав, встановлених частиною 6 статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С.П. Штелик