Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 569/3577/17

провадження № 61-21984св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2019 року у складі судді Панас О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструк С. В., Бондаренко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що її матері ОСОБА_3 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла , належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 . 23 листопада 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Л. П. зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_3 .

Згодом вона дізналася, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 01 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1738, зазначена квартира відчужена.

Згідно з пунктом 4 вказаного договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 357 035,00 грн, які були одержані продавцем від покупця до підписання цього договору.

Вважає, що договір купівлі-продажу квартири від 01 серпня 2014 року є удаваним і підлягає визнанню недійсним, оскільки фактично її мати мала намір передати належну їй квартиру ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в користування і не мала наміру її відчужувати, при цьому будь-яких грошових коштів за відчуження квартири вона не отримала.

Ураховуючи викладене, позивач просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 01 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , і застосувати двосторонню реституцію.

- припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

- судові витрати покласти на відповідача.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач, яка не була стороною договору, не надала належних та допустимих доказів, які б спростували наявність у сторін наміру укладати договір купівлі-продажу та підтверджували б намір обох сторін укласти договір оренди (користування) спірної квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 аргументована тим, щосуди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не дослідили всі докази, не надали належної оцінки її доводам і наданим доказам та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Витребувано із Рівненського міського суду Рівненської області зазначену справу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 01 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_2 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1738.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила визнати договір купівлі-продажу квартири недійсним на підставі статті 235 ЦК України, оскільки її мати не мала наміру продавати свою квартиру, а мала намір лише передати її в користування.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Згідно зі статтями 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 657 ЦК України обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18).

Суди попередніх інстанцій установили, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири укладено у письмовій формі і нотаріально посвідчено.

ОСОБА_1 стверджувала, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири, укладений 01 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , є удаваним. Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 фактично був укладений договір користування (оренди) квартири.

Суди встановили, що оспорюваний договір укладений у присутності нотаріуса, сторони діяли добровільно, відповідно до власного вільного волевиявлення, що відповідає їх внутрішній волі, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені із вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, серед іншого сторони підтвердили, що продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 357 035 грн, які були одержані продавцем від покупця до підписання цього поговору. Сторони вважали дану вартість взаємовигідною, реальною вартістю квартири. Сторони підтвердили факт повного розрахунку за продану квартиру. На виконання вимог частини другої статті 662 Цивільного кодексу України продавець передав покупцю всі документи, що стосуються відчужуваної квартири.

За життя ОСОБА_3 укладений нею договір купівлі-продажу квартири не оспорювала.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 81 ЦПК України).

Суди не встановили обставини, які б спростовували волю продавця саме на відчуження належного їй майна.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дослідивши та оцінивши усі надані учасниками справи докази, й, надавши правову оцінку доводам та запереченням, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довела своїх позовних вимог, оскільки не надала належних та допустимих доказів того, що оспорюваний нею договір купівлі-продажу квартири є удаваним.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Крім того, наведені у касаційній скарзі аргументи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук