Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.07.2018 року у справі №2-1113/11

Постанова

Іменем України

04 червня 2018 року

м. Київ

справа № 2-1113/11

провадження № 61-26533 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»,

відповідачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року у складі судді Савицького О. А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2017 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2009 року Відкрите акціонерне товариство Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (правонаступником якого є

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі -

ПАТ КБ «Надра»)) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня

2011 року позов ПАТ КБ «Надра» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №122/П29/2008-840 від 27 червня

2008 року у розмірі 233 360,42 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 25 серпень 2008 року складає 1 852 881,77 грн; судовий збір у розмірі 1 700,00 грн; витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.

У лютому 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав заяву про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від

09 грудня 2011 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року заяву представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня

2011 року, ухваленого у справі за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_4,

ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що про наявність вказаного заочного рішення заявнику було відомо 09 червня 2015 року, а відтак, на день звернення заявника до суду із заявою про перегляд зазначеного заочного рішення, сплинув десятиденний строк, встановлений статтею 228 ЦПК України 2004 року.Ураховуючи наведене, а також відсутність клопотання про поновлення зазначеного процесуального строку, суд дійшов висновку, що заява представника відповідача про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2011 року, підлягає залишенню без розгляду, що не позбавляє заявника можливості повторно звернутися до суду з вказаною заявою, одночасно подавши клопотання про поновлення цього строку.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року відхилено, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року - залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 09 червня 2015 року

ОСОБА_5 ознайомилася з матеріалами цивільної справи, про що свідчить відповідна розписка за її підписом, а тому про наявність заочного рішення їй було відомо з 09 червня 2015 року. На день звернення заявника до суду з заявою про перегляд заочного рішення сплинув, встановлений статтею 228 ЦПК України 2004 року десятиденний строк, а тому суд першої інстанції за відсутності клопотання про поновлення цього процесуального строку дійшов обґрунтованого висновку, про залишення без розгляду заяви представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2011 року, що не позбавляє заявника можливості повторно звернутися до суду з вказаною заявою, одночасно подавши клопотання про поновлення цього строку.

У липні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга

представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, у якій заявник просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2017 року, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2011 року за позовом ПАТ КБ «Надра» про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором, було отримано відповідачем лише 24 січня 2017 року. У визначений статтею

228 ЦПК України 2004 року десятиденний строк представник відповідача подав заяву про перегляд заочного рішення. Судами попередніх інстанцій неправильно витлумачено статтю 228 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії, а не з дня ознайомлення з матеріалами справи, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

18 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частини другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані ухвали постановлені з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Згідно частини третьої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до статті 228 ЦПК України 2004 року заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 лютого 2017 року на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2011 року, ухваленого у справі за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В заяві про перегляд заочного рішення представник ОСОБА_5 зазначив, що копію зазначеного судового рішення відповідач отримала лише 24 січня 2017 року.

З матеріалів справи убачається, що конверти з направленим на адресу відповідачів заочним рішенням, повернулись до суду за закінченням терміну зберігання.

09 червня 2015 року ОСОБА_5 ознайомилася з матеріалами цивільної справи про, що свідчить відповідна розписка за її підписом.

Відповідно до статті 72 ЦПК України 2004 року право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Частиною першою статті 73 ЦПК України 2004 року визначено, що суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 №475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Разом з тим, у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людиниa і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

У справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті

6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справа «Рябих проти Росії» ).

У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня

1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «ОлександрШевченко проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня

2003 року).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).

Ураховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також достовірно встановлені судами обставини щодо ознайомлення відповідача ОСОБА_5 з матеріалами справи та з заочним рішенням 09 червня 2015 року, відсутність її клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2011 року, а також відсутність наданих нею доказів, які б свідчили про добросовісне здійснення нею своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне оскарження судового рішення, Верховний Суд приходить висновку, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, є безпідставними. Натомість зволікання відповідача ОСОБА_5 з поданням заяви про перегляд заочного рішення свідчить про недобросовісне виконання процесуальних обов'язків та зловживання нею процесуальними правами.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення постановлені з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник