Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.08.2020 року у справі №201/8174/19

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 201/8174/19

провадження № 61-13313св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Крата В. І.

учасники справи:

позивач 1 - ОСОБА_1,

відповідач 1 - ОСОБА_2,

третя особа - Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпро ради,

позивач 2 - ОСОБА_2,

відповідач 2 - ОСОБА_1,

третя особа - Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпро ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого

2020 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2020 року у складі колегії суддів:

Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовано тим, що він з відповідачем у справі перебував у зареєстрованому шлюбі, за час перебування в якому у них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказував, що разом вони не проживають. Дружина погрожує відібрати сина та виїхати на постійне місце проживання до Автономної Республіки Крим, де проживає її матір, та у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 має паспорт громадянки Російської Федерації та прописку в АР Крим, а отже має можливість за спрощеною процедурою оформити сину сторін громадянство Російської Федерації.

Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 забрала дитину і поїхала з нею в невідомому напрямку, оскільки ОСОБА_4 не має прописки в Україні, не має житла, власності. В свою чергу, йому на праві спільної часткової власності разом із матір'ю і сестрою належить частина квартири АДРЕСА_1, в якій син проживав з народження і в якій наявне все необхідне для нормального проживання дитини. Він має стабільний дохід і можливість забезпечити сина увагою та всім необхідним.

ОСОБА_1 просив визначити місце проживання ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_1; судові витрати покласти на

ОСОБА_2.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1, третя особа - Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпро ради, про визначення місця проживання дитини.

Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що з 07 жовтня 2005 року по

30 вересня 2019 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із

ОСОБА_1.

Зазначала, що разом із сином тимчасово мешкає в квартирі, частина якої належить ОСОБА_1, шукає інше житло. Колишній чоловік проживає у гуртожитку з іншою жінкою і її дітьми, однак ОСОБА_1 за її згодою на вихідні дні забирає сина з ночівлею. Вказувала, що ніколи не перешкоджала спілкуванню сина із батьком, тоді як ОСОБА_1 та його родичі неодноразово здійснювали по відношенню до неї психологічне насилля.

Вона має роботу, стабільний дохід, робочий день до 16 години, в той час як ОСОБА_1 працює на двох роботах і графік його роботи з 08 до 20 години щодня.

Також ОСОБА_2 стверджувала, що батько дитини не зможе забезпечити сину нормальне життя в кімнаті гуртожитку разом з іншою жінкою і її дітьми.

ОСОБА_2 просила визначити місце проживання ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю - ОСОБА_2; стягнути судові витрати з ОСОБА_1.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня

2019 року об'єднано в одне провадження позовні вимоги цивільної справи № 201/8174/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпро ради, про визначення місця проживання дитини та цивільну справу № 201/12826/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпро ради, про визначення місця проживання дитини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого 2020 року, з урахуванням ухвали Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2020 року про виправлення описки, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання дитини відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпро ради, про визначення місця проживання дитини задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_2.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в розмірі 768,40
грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір'ю, суд виходив із інтересів дитини, зокрема висновку органу опіки та піклування, віку дитини, якій виповнилось лише шість років, у зв'язку з чим хлопчик дужче потребує саме материнської уваги та піклування, а також тих обставин, що ОСОБА_2 має намір і можливість придбати житло за рахунок продажу нерухомості в АР Крим, в той час як ОСОБА_1 приховав від суду і від працівників Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради місце і умови свого фактичного проживання, при цьому виняткових обставин для розлучення дитини з матір'ю не встановлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого

2020 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

03 вересня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2020 року та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), оскільки батько також має рівні права на виховання малолітньої дитини.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

Зупинено дію рішення Жовтневого районного суду містаДніпропетровська

від 26 лютого 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду

від 16 липня 2020 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

20 листопада 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітнього ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_2.

За даною адресою сторони разом із сином, матір'ю та сестрою

ОСОБА_1 мешкали на протязі подружнього життя. Проте на даний час ОСОБА_1 мешкає за іншою адресою, якої не називає, а

ОСОБА_2 із дитиною мешкають у Дніпропетровському міському соціальному центрі матері та дитини, розташованому за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно з довідкою № 105, виданою КПНЗ Міська дитячо-юнацька спортивна школа з опорних видів спорту Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 працює в даному закладі на посаді тренера-викладача із середньомісячною заробітною платою у розмірі 7
481,40 грн. За місцем роботи характеризується позитивно.

Відповідно до довідки № 15 від 12 липня 2019 року, виданої КЗО "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 378" ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує ДНЗ № 378 з 01 вересня 2017 року. Завідувач та вихователь вказують в листі від 06 листопада 2019 року, що дитина проживає разом із матір'ю, батько займається вихованням сина, часто приводить і забирає сина з дитячого садка, водить дитину до логопеда; прислуховується до порад вихователів у спілкування із сином уважний, тактовний, завжди вислуховує сина і відповідає на його запитання; видно, що людина в усьому довіряє батькові. Мати хлопчика приділяє достатньо уваги вихованню і навчанню дитини; відвідує батьківські збори; бере участь у заходах; за дитиною здійснює належний догляд; вчасно приводить і забирає дитину, по відношенню до сина - турботлива і уважна мама.

На час розгляду справи дитина не відвідує дитячий садок через його віддаленість від місця мешкання ОСОБА_2 і дитини.

ОСОБА_2 з 06 червня 2013 року працює інструктором ЛФК у КЗ "Дніпровська міська дитяча клінічна лікарня № 2" Дніпровської міської ради, розмір її середньомісячної заробітної плати становить 4 850,85 грн. За місцем роботи характеризується як сумлінний і відповідальний працівник.

З листів Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області від 21 жовтня 2019, адресованих ОСОБА_2, вбачається, що у ОСОБА_2 наявний конфлікт з мешканцями квартири АДРЕСА_2.

Виконавчим комітетом Соборної районної у місті Дніпрі ради 17 грудня 2019 року складений висновок № 229/05-38 "Про визначення місця проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1", яким за доцільне визначення місця проживання малолітнього сина з матір'ю ОСОБА_2.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Згідно з положеннями частини 1 , 2 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до положень частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

З урахуванням наведеного, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що визначення місця проживання неповнолітнього

ОСОБА_3 з матір'ю забезпечить якнайкраще його інтереси.

При цьому Верховний Суд зауважує, що ОСОБА_1 не обмежений у можливості реалізації належного йому права на спілкування із сином, вирішивши питання про встановлення порядку участі батька у вихованні малолітнього сина.

Розуміючи, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких батьки не дійшли спільного рішення, суди надали першочергове значення саме найкращим інтересам дитини та визначення судами місця проживання дитини з матір'ю не впливатиме на взаємовідносини батька із сином, оскільки таке визначення місця проживання дитини, не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою

є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з частиною 6 статті 19 СК України суд може не погодитися

з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечать інтересам дитини.

Судами не встановлено порушень виконавчим комітетом Соборної у місті Дніпрі ради чинного законодавства при прийнятті висновку від 17 грудня 2019 року № 229/05-38.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня

2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника на висновок, викладений у постанові Верховного Суду

від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц за подібних правовідносин, не свідчить, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування такого висновку, оскільки висновки суду касаційної інстанції у справі № 215/4452/16-ц хоч і зроблені за подібних правовідносин, проте за встановлення інших фактичних обставин, які є відмінними від фактичних обставин справи, яка переглядається, що виключає можливість його застосування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Інші аргументи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та їм надана належна правова оцінка.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ

від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених Статтею 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з вищевикладеним, Верховний Суд констатує, що аргументи, викладені у касаційній скарзі є неприйнятними, та такими, що не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а відтак касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

За змістом частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини 3 статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2020 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого

2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2020 рокузалишити без змін.

Поновити дію рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2020 року

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун В. І. Крат