Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.08.2021 року у справі №755/13391/19

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 755/13391/19

провадження № 61-13500св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позов обґрунтований тим, що 30 вересня 2011 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав у власність готівкою, а ОСОБА_3 прийняв 2 352 000,00 грн, яка в еквіваленті, на момент укладення договору, становила 294 000,00 доларів США, із зобов'язанням повернути у визначені цим договором строк, порядку та розмірі. Відповідно до пункту 3,6 договору позика надана на три місяці і позичальник зобов'язаний був повернути позику в національній валюті в сумі, еквівалентній 311 640,00 доларів США за курсом НБУ на день повернення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадкоємицею за заповітом померлого є ОСОБА_2, яка 11 листопада 2011 року звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте через існування боргу так і не здійснила оформлення права власності на квартиру.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року у справі № 2604/24484/12 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 борг у сумі 1 214 000,00
грн та 1 214,00 грн судового збору. Розмір стягнутої суми обґрунтовувався тим, що ймовірна вартість спадкового майна на час розгляду справи становила 1 214
000,00 грн. На примусове виконання цього рішення 07 жовтня 2013 року виданий виконавчий лист та 08 листопада 2013 року державним виконавцем відкрите виконавче провадження.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року, яка набрала законної сили 22 березня 2018 року, звернуто стягнення на спадкове нерухоме майно, що належить ОСОБА_2, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме - квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року № 2604/24484/12.06 лютого 2019 року приватним виконавцем Каращук К. Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а 07 лютого 2019 року винесено постанову про арешт майна боржника - вказаної квартири.

18 липня 2019 року на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року у справі № 2604/24484/12 та в порядку статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" було реалізовано арештоване майно з прилюдних торгів, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 2 777
040,00 грн.

Від реалізації арештованого майна позивачу повернуто грошову суму у розмірі 1 214 000,00 грн, тобто суму, зазначену в ймовірній оціночній вартості арештованого нерухомого майна станом на 25 квітня 2013 року, проте не за вартістю майна на час реального виконання рішення суду, що сталось більше ніж через 6 років. За таких умов борг був повернутий у розмірі, меншому ніж вартість спадкового майна, яка не покриває суму боргу.

Враховуючи наведене а також те, що відповідачу було відомо про вимогу позивача повернути позику в сумі, еквівалентній 311 640,00 доларів США за курсом НБУ на день повернення, проте остання не вчинила жодних дій щодо повернення вказаної суми, а також не вчинила жодних дій після ухвалення рішення суду про стягнення боргу зі спадкового майна, навпаки - чинила перешкоди при виконанні рішення суду, позивач вважає, що відповідачем порушено право позивача на отримання суми боргу, що дорівнює вартості спадкового майна на день його реалізації.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просив стягнути з

ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти у сумі 1 277 148,32 грн, які залишилися на депозитному рахунку приватного виконавця, після задоволення вимог за виконавчим листом № 2604/24484/12.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивач на підставі статей 1281, 1282 ЦК України реалізував своє право, як позикодавця, звернувшись до суду з позовом до спадкоємця боржника - ОСОБА_2, при цьому, в межах цієї справи, стороною позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог до 1 214 000,00 грн та саме цю суму стягнуто рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня

2013 року (справа № 2604/24484/12), тому як зволікання відповідача з отримання свідоцтва про право на спадщину з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця навіть після ухвалення рішення про стягнення з неї боргу, так і зміна вартості спадкового майна, яка відбулась з часу ухвалення вказаного рішення до фактичної його реалізації у межах виконавчого провадження, відкритого на виконання цього ж рішення суду, не є підставою для задоволення з цих підстав вимог позикодавця до спадкоємця.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва

від 24 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 563 040,00
грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що оскільки кредитор боржника за рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року у рахунок погашення боргу отримав лише частину фактичної вартості спадкового майна, тому вимога позивача про стягнення решти коштів, отриманих від реалізації успадкованої квартири, не може вважатися іншим стягненням, а фактично є вимогою про задоволення боргового зобов'язання у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20, від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, від 13 січня 2021 року у справі № 712/7975/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 909/1165/19, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 417/7171/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 910/16868/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 347/2115/17, від 10 червня 2020 року у справі № 366/2099/17, від 04 травня 2020 року у справі № 153/1368/17, від 13 травня 2020 року у справі № 265/4455/19, від 20 лютого 2019 року у справі № 755/7730/16-ц, від 21 серпня

2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 18 вересня

2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17, від 23 травня 2018 року у справі № 192/2761/14, від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 539/2170/17, від 18 травня 2020 року у справі № 643/5556/14-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 206/4980/15, від 25 квітня

2018 року у справі № 645/3265/13-ц, від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц.

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому заявник просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О. про стягнення боргу задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 1 214 000,00 грн та 1 214,00 грн судового збору.

Вказаним рішенням суду встановлено, що 30 вересня 2011 року між позивачем та ОСОБА_3, як позичальником, укладений договір позики, за якими позивач передав позичальнику грошові кошти в сумі 2 352 000,00 грн, що на момент укладення договору в еквіваленті становило 294 000,00 доларів США.

Відповідно до пунктів 3,6 договору позики, позика надана на три місяці і позичальник зобов'язаний повернути позивачу кошти в гривнях у сумі, яка є еквівалентній

311 640,00 доларів США.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадкоємицею за заповітом померлого є ОСОБА_2, яка звернулась до нотаріальної кантори з заявою про прийняття спадщини.

Із матеріалів спадкової справи вбачається, що до нотаріуса також звернулись з заявами-повідомленнями про борги померлого ОСОБА_5, ПАТ "Апекс-Банк", та ОСОБА_1. Про надходження вказаних заяв повідомлена відповідач.

Судом встановлено, що відповідач спадщину прийняла, а позивач як кредитор спадкодавця, своєчасно пред'явив свої вимоги до спадкоємця боржника у встановленому законом порядку.

Відповідач від прийняття після померлого спадщини не відмовилась, але за оформленням спадщини не звернулась.

Із наданого позивачем висновку експерта оцінювача про ймовірну ринкову вартість майна, вбачається, що вартість трикімнатної квартири

АДРЕСА_2, яка складає спадкове майно, становить

1 214 000,00 грн.

Враховуючи вимоги закону щодо відповідальності спадкоємця за борги спадкодавця лише в межах вартості спадкового майна, позивач зменшив заявлені вимоги про стягнення заборгованості із спадкоємця боржника до суми 1 214 000,00 грн.

Відповідач не висловив заперечень щодо вартості спадкового майна і не надав суду жодних доказів, які б свідчили про іншу вартість майна.

На виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року,

07 жовтня 2013 року виданий виконавчий лист № 2604/24484/12 та 08 листопада 2013 року постановою державного виконавця органу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві відкрито виконавче провадження № 40630210.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року, яку залишено без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 22 березня

2018 року, задоволено подання державного виконавця та звернуто стягнення на спадкове нерухоме майно, що належить ОСОБА_2, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме: квартиру АДРЕСА_2.

Постановою виконуючого обов'язки начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 02 січня 2019 року, у межах виконавчого провадження № 40630210 виконавчий лист № 2604/24484/12 повернуто стягувачу, за заявою представника стягувача.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Каращук К. Л.

від 06 лютого 2019 року відкрито виконавче провадження № 58308342 з виконання виконавчого листа № 2604/24484/12, виданого 07 жовтня 2013 року.

Із акта про проведені торги з реалізації арештованого нерухомого майна від 18 липня 2019 року, вбачається, що двокімнатна квартира

АДРЕСА_2 передана приватним виконавцем для подальшої реалізації до ДП "Сетам". У ході проведення торгів, учасник 5 запропонував найвищу ціну лоту - 2 777 040,00
грн. Переможець торгів вніс остаточну суму за придбане арештоване нерухоме майно у повному обсязі. Загальна сума, що внесена на депозитний рахунок приватного виконавця - 2 638 188,00 грн.

У позовній заяві зазначається, що на виконання судового рішення 2013 року від реалізації вищевказаної квартири позивачу повернуто 1 214 000,00 грн.

За повідомленням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва

від 15 листопада 2019 року, станом на вказану дату на депозитному рахунку приватного виконавця знаходиться залишок коштів у розмірі 1 277 148,32 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення грошових коштівсуд першої інстанції виходив із того, що позивач на підставі статей 1281, 1282 ЦК України реалізував своє право, як позикодавця, звернувшись до суду з позовом до спадкоємця боржника - ОСОБА_2, при цьому, в межах цієї справи, стороною позивача подано заяву про зменшення розміру вимог до 1 214 000,00 грн та саме цю суму стягнуто рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня

2013 року (справа № 2604/24484/12).

Суд першої інстанції також вказав, що як зволікання відповідача з отримання свідоцтва про право на спадщину з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, так і зміна вартості спадкового майна, яка відбулась з часу ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості і з спадкоємця боржника до фактичного його виконання у межах виконавчого провадження, відкритого на виконання цього ж рішення суду, не є підставою для задоволення інших вимог кредитора спадкодавця.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив із того, що кредитор спадкодавця за рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року у рахунок погашення боргу отримав лише частину фактичної вартості спадкового майна, тому вимога позивача про стягнення решти коштів, отриманих від реалізації успадкованої квартири, не може вважатися іншим стягненням, а фактично є вимогою про задоволення боргового зобов'язання у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Верховний Суд не погоджується із висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За частиною 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно з статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, задовольняючи позов, виходив із того, що оскільки кредитор боржника за рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року у рахунок погашення боргу отримав лише частину фактичної вартості спадкового майна, тому вимога позивача про стягнення решти коштів, отриманих від реалізації успадкованої квартири, не може вважатися іншим стягненням, а фактично є вимогою про задоволення боргового зобов'язання у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Разом з тим, апеляційний суд не врахував, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року задоволено вимоги позивача про стягнення

з ОСОБА_2, як спадкоємця померлого ОСОБА_3, боргу у сумі 1 214 000,00 грн, яку позивач визначив у заяві про зменшення позовних вимог відповідно до наданого висновку експерта щодо ймовірної ринкової вартості спадкового майна.

Отже, кредитор під час розгляду справи встановив вартість спадкового майна та саме цю суму у рахунок погашення заборгованості за договором позики просив стягнути з відповідача як спадкоємця боржника.

Вимоги ОСОБА_1 про стягнення зі спадкоємця решти коштів у зв'язку із зміною вартості спадкового майна є безпідставним, оскільки рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року встановлено межі відповідальності спадкоємця за боргами спадкодавця.

Верховний Суд виходить з того, що до спадкоємця померлого позичальника (боржника) переходять не усі обов'язки спадкодавця, а виключно в межах вартості майна одержаного у спадщину, а оскільки вартість спадкового майна визначена судом під час вирішення іншого спору, відповідно й у такий спосіб визначено межі зобов'язань, що перейшли до спадкоємця, то і подальша зміна вартості спадкового майна не впливає на зміст та обсяг зобов'язань спадкоємця. У цьому знаходить прояв принцип правової визначеності: визначений в одному судовому провадженні обсяг обов'язків спадкоємця позичальника не підлягає перегляду в іншому судовому процесі.

Отже, при постановлені оскаржуваного судового рішення апеляційним судом неправильно застосовані норми матеріального права, внаслідок чого безпідставно стягнуто з ОСОБА_2 борг у рахунок спадкового майна на підставі статті 1282

ЦК України.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що під час розгляду справи № 755/13391/19 судом з'ясовувались фактичні обставини справи, у тому числі обґрунтованість заявлених вимог ОСОБА_1 та межі відповідальності ОСОБА_2 як спадкоємиці боржника.

Наведене дає підстави для висновку що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Таким чином, доводи заявника, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, в частині не врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Судувід 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 192/2761/14, від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16, від 04 травня 2020 року у справі № 153/1368/17, від 13 січня 2021 року у справі № 712/7975/17, від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20, знайшли своє підтвердження.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Верховний Суд на підставі статті 413 ЦПК України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, то з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 19 210,00 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року скасувати, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 19 210,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко