Історія справи

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 592/5395/20

провадження № 61-16181св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Клінічний пологовий будинок Пресвятої Діви Марії » Сумської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Первинна профспілкова організація Комунального некомерційного підприємства «Клінічний пологовий будинок Пресвятої Діви Марії », Сумська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 травня 2021 року у складі судді Катрич О. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Криворотенка В. І. , Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Бидюкова Д. В. звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Клінічний пологовий будинок Пресвятої Діви Марії» Сумської міської ради (далі - Підприємство), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Первинна профспілкова організація Комунального некомерційного підприємства «Клінічний пологовий будинок Пресвятої Діви Марії» (далі - Профспілка), Сумська міська рада, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Позов обґрунтований тим, що 01 серпня 1985 року позивача прийнято на посаду лікаря-акушера-гінеколога. 30 березня 2020 року наказом № 217-ос його звільнено з посади лікаря-акушера-гінеколога відділення патології вагітних з 31 березня 2020 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності працівників.

Із вказаним наказом не погоджується. Вважає, що його скорочення є безпідставним.

Його не було ознайомлено з наказом від 15 січня 2020 року № 10 про скорочення посад, на підставі якого вручено повідомлення про можливе звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. Не було погодження Профспілки на його звільнення, що передбачено статтею 43 КЗпП України.

Не видано наказ чи розпорядження щодо скорочення чи реорганізації. Рішення щодо скорочення працівників засновником не погоджувалося з Підприємством та самостійно також не приймалося.

Відповідач при скороченні не врахував всіх передбачених законом гарантій, а саме при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Відповідач нібито пропонував йому посади медичної сестри анестезіологічного відділення та медичної сестри відділення неопатального огляду, від яких позивач відмовився. Проте при зверненні до відповідача з проханням надати йому копію акта про його відмовувід запропонованих посад, йому було відмовлено.

Не дотримано вимог статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Він є пенсіонером за віком та безперервно працював в підприємстві 37 років, за час роботи мав велику кількість відзнак.

Директор підприємства видав наказ від 16 серпня 2019 року № 133 «Про оптимізацію організаційної структури Комунального некомерційного підприємства «Клінічний пологовий будинок Пресвятої Діви Марії » Сумської міської ради», на підставі якого робоча група здійснювала оцінювання всіх працівників, проте, які саме критерії враховувалися під час визначення продуктивності праці невідомо, оскільки ніяких тестувань для визначення підготовки працівників не здійснювалось. У свою чергу позивач постійно підвищував свою кваліфікацію.

Відповідач не здійснив всіх дій, які необхідно здійснити при вивільнення значної кількості працівників, а саме не було повідомлено про вивільнення державну службу зайнятості, що передбачено законодавством.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив скасувати наказ від 30 березня 2020 року № 217-ос; поновити його на посаді лікаря-акушера-гінеколога на Підприємстві.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 травня 2021 року, яке залишене без змін постановою Сумського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року, в позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням встановленого законом порядку, оскільки на Підприємстві відбулось скорочення штату та чисельності працівників, відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, на Підприємстві відсутні вільні посади за відповідною професією чи спеціальністю позивача.

Суди також дійшли висновку про необґрунтованість відмови Профспілки в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем через відсутність розпорядження (наказу) власника про реорганізацію та скорочення працівників закладу охорони здоров`я, оскільки відповідно до статуту Підприємства управління персоналом, визначення чисельності та штатного розпису підприємства, відноситься до обов`язків та повноважень директора Підприємства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 травня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року, просивоскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особа, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 451/1028/18, провадження № 61-10596св20.

Суди не дослідили докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суди не з'ясували, чи мало підприємство можливість працевлаштувати його на іншу роботу лікарем-статистиком або лікарем-гінекологом, які повинні були йому запропонувати.

Суд першої інстанції помилково визнав Обідець О. О. , якій надано перевагу в залишенні на роботі, молодим спеціалістом, хоча вона була працевлаштована не за направленням навчального закладу як молодий спеціаліст, а на загальних підставах, тому перевагами на залишенні на роботі не користується. Суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив ці обставини та не надав їм належної правової оцінки, погодившись з твердженням підприємства про те, що Обідець О. О. користується перевагами в залишенні на роботі.

Перевагу в залишенні на роботі також було надано лікарю-акушеру-гінекологу ОСОБА_4 , яка на Підприємстві працює лише з 1999 року, набагато менше ніж позивач.

Керівництво підприємства керувалося рапортом завідуючої відділенням паталогії вагітних Полуян Л. В., згідно з яким було взято лише кількість пролікованих ОСОБА_4 хворих та здійснених нею операцій, на підставі чого зроблено висновок про її більш високу кваліфікацію. Проте аналіз роботи лікарів відділення не проводився.

Суди не взяли до уваги, що він є працівником з більш високою кваліфікацією, ніж інші лікарі, що повинно було бути враховано при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці.

Суди проігнорували аргументи позивача та не надали їм належної правової оцінки.

Суди не врахували практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема рішення у справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року, «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, «Богатова проти України» від 07 жовтня 2010 року, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року.

Аргументи інших учасників справи

Відзив Підприємства на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позивач не зазначив щодо якої норми права у подібних правовідносинах суди не застосували вказаний ним правовий висновок Верховного Суду.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 451/1028/18, провадження № 61-10596св20.

Суди дійшли обгрунтованого висновку, що на Підприємстві відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності працівників, відповідач дотримався вимог законодавства щодо скорочення працівників, своєчасно повідомив позивача про майбутнє звільнення. Дотримано вимог статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі працівників.

Законність процедури скорочення підтверджується актом інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 29 травня 2020 року № СМ8112/181/АВ, згідно з яким відсутнє порушення законодавства під час проведення скорочення штату персоналу.

Не заслуговують на увагу подані позивачем до касаційної скарги як докази відповідь на адвокатський запит, з копіями договорів про надання освітніх послуг, оскільки суд касаційної інстанції не досліджує нові докази, а до судів попередніх інстанцій вони не подані.

Посилання позивача на Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 (далі - Порядок), є помилковим, оскільки цей нормативно-правовий акт втратив чинність 07 червня 2017 року.

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшли заперечення ОСОБА_1 на відзив, згідно з якими він зазначає, що з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 451/1028/18, провадження № 61-10596св20, суди не дослідили його докази щодо порушення процедури його звільнення та не врахували статтю 42 ЗпП України щодо його переважного права на залишення на роботі.

Посилання Підприємства у відзиві на Порядок є безпідставним, оскільки в новій редакції касаційної скарги відсутнє посилання на нього.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні відмовлено.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 працював на посаді лікаря - акушера-гінеколога відділення патології вагітних на Підприємстві.

Рішенням Сумської міської ради від 31 жовтня 2018 року № 4038-МР припинено Комунальну установу «Сумський міський клінічний пологовий будинок Пресвятої Діви Марії » шляхом реорганізації в порядку перетворення в підприємство.

23 грудня 2019 року відповідач на адресу голови профспілкового комітету Підприємства направив лист з повідомленням про можливе скорочення чисельності і штату працівників установи та з проханням проведення заходів щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. До листа додано перелік посад, які пропонуються до скорочення, техніко-економічне обґрунтування необхідності оптимізації чисельності працівників підприємства.

Згідно з наказом від 13 січня 2020 року № 9 «Про проведення організаційно-штатних заходів зі скорочення чисельності працівників» був затверджений штатний розпис Підприємства станом на 01 квітня 2020 року з кількістю посад 274,25, такі заходи були зумовлені введенням з 01 квітня 2020 року в дію медичної реформи закладів вторинної ланки, які отримуватимуть фінансування від Національної служби здоров`я за новою моделлю фінансування; лікарні будуть отримувати фінансування в залежності від об`єму наданих послуг згідно з договором, який вони укладатимуть з Національною службою здоров`я, вартість послуг буде визначатися відповідно до тарифу надання медичних послуг.

15 січня 2020 року директор Підприємства Чирва О. В. у зв`язку зі зміною порядку і обсягів фінансування закладу в умовах реформування охорони здоров`я, з метою оптимізації штатної структури та необхідності скорочення витрат на заробітну плату, видала наказ № 10 «Про скорочення посад Комунального некомерційного підприємства «Клінічний пологовий будинок Пресвятої Діви Марії» Сумської міської ради».

23 січня 2020 року Підприємство видало наказ №47-ОС «Про попередження працівників про можливе вивільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва праці».

28 січня 2020 року відповідач звернувся з поданням до Профспілки Підприємства про надання згоди на звільнення працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

29 січня 2020 року складено акт про відмову позивача поставити підпис на підтвердження отримання повідомлення про можливе вивільнення 31 березня 2020 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

29 січня 2020 року Сумському міському центру зайнятості надано інформацію про майбутнє вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці за формою 4-ПН.

27 лютого 2020 року Підприємство направило Профспілці остаточний список осіб, що скорочуються відповідно до наказу від 15 січня 2020 року №10.

Профспілка повідомила про незгоду на скорочення працівників, оскільки власник закладу не видаврозпорядження (наказ) про реорганізацію та скорочення працівників закладу охорони здоров`я, скорочення працівників суперечить законодавству (протокол від 12 березня 2020 року № 5).

Суд апеляційної інстанції встановив, що директор Підприємства затвердив штатний розпис на 2020 рік станом на 01 січня 2020 року та штатний розпис на 2020 рік станом на 01 квітня 2020 року після скорочення посад підприємства.

Згідно з довідкою Підприємства від 22 червня 2020 року № 1217/06/01-20, у період з 30 січня 2020 року до 31 березня 2020 року на підприємстві були вакантні наступні посади: 01 лютого 2020 року - лікар-епідеміолог, лікар-анестезіолог, сестра медична операційна операційного блоку, сестра медична відділення для неонатального догляду; 10 лютого 2020 року - сестра медична анестезіологічного відділення; 21 лютого 2020 року - сестра медична гінекологічного відділення; 22 березня 2020 року - молодша медсестра акушерського відділення; 28 березня 2020 року - сестра медична операційна операційного блоку.

Від запропонованих вакантних посад позивач відмовився, про що було складено відповідний акт.

Згідно з уточненою довідкою від 24 травня 2021 року № 805/06/01-20 посад лікарів-акушерів-гінекологів акушерського відділення, лікаря-статиста, які працювали на півтори ставки за період з 01 січня 2020 року до 31 березня 2020 не було.

Відповідно до наказу Підприємства від 30 березня 2020 року № 217-ос звільнено ОСОБА_1 з посади лікаря-акушера-гінеколога відділення патології вагітних з 31 березня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності працівників.

Згідно з актом інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 29 травня 2020 року № СМ8112/181/АВ, складеного інспектором праці управління Держпраці у Сумській області Лисенко В. М., під час інспекційного відвідування Підприємства зроблено висновок про відсутність порушень законодавства під час проведення скорочення штату персоналу.

Відповідно до наказу від 16 січня 2020 року № 11 «Про надання кандидатур на скорочення» завідувачу відділення патології вагітних Полуян Л. В. наказано надати пропозиції щодо кандидатур на скорочення.

Згідно з рапортом завідувача відділення патології вагітних Полуян Л. В. станом на 01 січня 2020 році у вказаному відділенні працює 3 лікаря - акушера-гінеколога: Обідець О. М. - молодий фахівець і має переважне право залишення на роботі. Стаж роботи за фахом - 2 роки. ОСОБА_4 - лікар акушер-гінеколог вищої категорії, резерв завідувача відділення. За період вересень-грудень (83 робочих дні) проведено операції кесарів розтин - 25 (0,3 в день), проліковано хворих - 177 (2,1 в день). ОСОБА_1 - лікар акушер-гінеколог вищої категорії. За період вересень, листопад-грудень (58 робочі дні) проведено операцій кесарів розтин - 11 (0,19 в день), проліковано хворих - 104 (1,8 в день). Крім того, при однаковій категорії, продуктивність праці у лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_4 є вищою за лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_1 .

За період з 01вересня 2019 року до 01 квітня 2020 року лікарем акушером-гінекологом ОСОБА_7 проведено 79 пологів, з яких природним шляхом 28, кесаревих розтинів 51. При цьому з 51 проведених кесаревих розтинів ОСОБА_4 39 проведено як хірургом, 12 як асистентом. За цей же період лікарем акушером-гінекологом ОСОБА_1 проведено лише 29 пологів, з яких жодного природним шляхом, 29 кесаревих розтинів. При цьому з 29 проведених кесаревих розтинів лише 13 проведені як хірургом, а 16 як асистентом. Ведення природних пологів лікарями відділення патології вагітних можливе лише за особистою заявою пацієнта. Відсутність прийнятих природних пологів позивачем (у порівнянні зі ОСОБА_4 ) вказують на відсутність прихильності пацієнтів до позивача як лікаря, та більшу продуктивність та цінність лікаря ОСОБА_4 для Підприємства.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із законодавством про працю працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з частиною другою статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, провадження № 61-312св17, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, провадження № 61-1214св18, від 30 вересня 2021 року у справі № 462/1930/19, провадження № 61-1981св20, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Проте, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 вказано, що оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Суди встановили, що від запропонованих вакантних посад позивач відмовився, про що 29 січня 2020 року складено відповідний акт. Позивач на підтвердження своєї кваліфікації та переваги в залишенні на роботі надав грамоти, подяки, посвідчення про проходження підвищення кваліфікації та свідоцтво про складення іспиту зі спеціальності після проведення передатестаційного циклу за 2017 рік, яким суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку.

Також суди врахували, що згідно з актом інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 29 травня 2020 року № СМ8112/181/АВ, складеного інспектором праці управління Держпраці у Сумській області Лисенко В. М., під час інспекційного відвідування підприємства зроблено висновок про відсутність порушень законодавства під час проведення скорочення штату персоналу.

У зв'язку з чим спростовуються доводи касаційної скарги щодо порушення відповідачем процедури звільнення позивача.

Суди повно та всебічно дослідили обставини щодо наявності на підприємстві вакантних посад, які підлягали пропозиції вивільнюваному працівнику ОСОБА_1 ; перевірили вказані обставини доказами, які оцінили на предмет належності, достатності та достовірності кожен окремо й у взаємозв`язку. На підставі встановленого суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що при звільненні позивача роботодавець додержався вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Незаконність свого звільнення ОСОБА_1 пов`язує також із порушеним правом на переважне залишення на роботі, проте такі доводи касаційної скарги є необґрунтованими, з огляду на таке.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України).

Особи, які мають переважне право на залишення на роботі, визначається серед працівників, які займають таку ж посаду.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з рапортом завідувача відділення патології вагітних Полуян Л. В. станом на 01 січня 2020 році у вказаному відділенні працює 3 лікаря - акушера-гінеколога: Обідець О. М. - молодий фахівець і має переважне право залишення на роботі, у якої стаж роботи за фахом - 2 роки. ОСОБА_4 - лікар акушер-гінеколог вищої категорії, резерв завідувача відділення, яка за період вересень-грудень (83 робочих дні) провела операції кесарів розтин - 25 (0,3 в день), пролікувала хворих - 177 (2,1 в день). ОСОБА_1 - лікар акушер-гінеколог вищої категорії, який за період вересень, листопад-грудень (58 робочі дні) провів операцій кесарів розтин - 11 (0,19 в день), пролікував хворих - 104 (1,8 в день). Крім того, в рапорті зазначено, що при однаковій категорії, продуктивність праці у лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_4 є вищою за лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_1 , а тому Верховний Суд погоджується з висновком судів про відсутність порушень роботодавцем вимог статті 49-2 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування відповідачем періоду роботи позивача у відділенні патології вагітних, щодо надання переваги у залишенні на роботі Обідець О. О. та ОСОБА_4 ,є безпідставними, оскільки при проведенні аналізу враховано кількість відпрацьованих ним у відділенні робочих днів, та визначено середньоденні показники продуктивності праці у порівнянні з іншими працівниками.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами практики ЄСПЛ не спростовує висновків судів, оскільки під час розгляду справи суди дотрималися вимог ЦПК України, що відповідає практиці ЄСПЛ щодо забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності, а також положенням статті 6 Конвенції, згідно з якими судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 451/1028/18, провадження № 61-10596св20.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 05 жовтня 2020 року у справі № 451/1028/18, провадження № 61-10596св20, Верховний Суд, погодившись із висновком судів попередніх інстанцій, дійшов висновку, що позивача звільнено із займаної посади з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки у роботодавця не відбулися зміни в організації виробництва і праці. Саме по собі приведення чисельності та штату працівників до затвердженого фонду заробітної плати не може бути єдиною підставою для скорочення чисельності штату працівників комунального підприємства.

Доводи заявника щодо неврахування судами висновку, викладеного у вказаній постанові Верховного Суду не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки у цій справах і справі, яка переглядається, хоча правовідносини і є подібними, проте суди встановили різні обставини.

У касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме: суди не дослідили докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

Наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (невстановлення судом фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази), може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскарженими судовими рішеннями, необхідністю переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Не заслуговують на увагу подані позивачем до касаційної скарги як докази відповідь на адвокатський запит з копіями договорів про надання освітніх послуг, оскільки суд касаційної інстанції не досліджує нові докази, а до судів попередніх інстанцій вони не подані.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 травня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко