Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.04.2019 року у справі №136/277/18

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 136/277/18

провадження № 61-7199св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 січня 2019 року у складі судді Стадника С. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2019 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Міхасішина І. В., Матківської М. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» (далі - ТОВ «Прилуцьке») про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,0491 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташованої на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

На підставі договору оренди землі від 07 серпня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Прилуцьке», в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Прилуцьке» було зареєстровано право оренди на земельну ділянку площею 3,0491 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташовану на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

ОСОБА_1 зазначив, що договір оренди землі від 07 серпня 2014 року не підписував.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 07 серпня 2014 року та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 04 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 07 серпня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Прилуцьке» про передачу в оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0491 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташованої на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір, укладений від імені орендодавця, підписаний не ним, а іншою особою, тобто спірний договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_1 . Тому наявні підстави для визнання договору оренди землі недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Прилуцьке» залишено без задоволення, рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 січня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що відповідно до висновку експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 12 жовтня 2018 року № 3627/3628/18-21 договір оренди землі від 07 серпня 2014 року підписаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, тому ОСОБА_1 не знав і не міг знати про укладання оспорюваного ним правочину.

Щодо позовної давності, то вона обчислюється не з моменту підписання договору оренди землі, укладеного без волевиявлення орендавця, а з часу, коли ОСОБА_1 дізнався про порушення свого майнового права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ТОВ «Прилуцьке», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають критеріям законності та обґрунтованості. Суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги вимоги постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у зв`язку з чим неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи, прийшли до передчасних висновків, які не підтвердженні належними доказами, оскільки твердження ОСОБА_1 про те, що він дізнався про існування договору оренди землі лише у травні 2017 року, не підтверджено жодним доказом, а також ним не доведено факт того, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права раніше.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Прилуцьке» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2019 року і витребувано із Липовецького районного суду Вінницької області цивільну справу № 136/277/18.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0491 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташованої на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, що підтверджується державним актом від 09 лютого 2006 року серії НОМЕР_2 про право власності на земельну ділянку.

07 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Прилуцьке» було укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в оренду ТОВ «Прилуцьке» земельну ділянку площею 3,0491 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташовану на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

15 січня 2015 року на підставі цього договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційною службою Липовецького районного управління юстиції Вінницької області за ТОВ «Прилуцьке» було зареєстровано право оренди цієї земельної ділянки строком на 5 років, номер запису 8388606.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до висновку експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 12 жовтня 2018 року № 3627/3628/18-21 договір оренди землі від 07 серпня 2014 року підписаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

У матеріалах справи відсутні дані, які б вказували на те, що особа, яка підписала оспорюваний правочин від імені ОСОБА_1 , була його представником або виконала підпис з його відома.

Ураховуючи викладене, при укладенні договору оренди земельної ділянки від 07 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Прилуцьке» було відсутнє волевиявлення ОСОБА_1 , що відповідно до статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Щодо вимоги ТОВ «Прилуцьке» про застосування строків позовної давності, то колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне заначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право в примусовому порядку через суд.

Враховуючи викладене та статтю 261 ЦК України, початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суди попередніх інстанцій встановили і обґрунтовано зазначили, що про укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 дізнався лише у травні 2017 році, а з позовом до суду звернувся в лютому 2018 року, тобто в межах строку позовної давності.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, на виконання вимог статей 367, 374 ЦПК України, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, залишив рішення суду першої інстанції про задоволення позову без змін.

Зазначене також узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 136/273/18 (провадження № 61-1879св19), від 26 червня 2019 року у справі № 136/561/18 (провадження №61-9439св19).

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судового рішення не впливають, афактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України не передбачено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець