Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.08.2020 року у справі №207/789/19

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 207/789/19

провадження № 61-11377св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Південний районний у місті Кам'янське відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Південний районний у місті Кам'янське відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про оспорювання батьківства та виключення з актового запису про народження дитини даних про батька дитини, зупинення стягнення аліментів, скасування стягнення аліментів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він та відповідач перебували у шлюбі, зареєстрованому 26 серпня 2006 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила доньку ОСОБА_3, батьком якої був зареєстрований він, так як перебував у шлюбі з ОСОБА_4. Сімейне життя з відповідачем не склалося та 06 жовтня 2009 року шлюб між сторонами було розірвано. Дитина після розірвання шлюбу залишилася проживати разом з матір'ю. Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2008 року його зобов'язано сплачувати аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь ОСОБА_4, щомісячно і до повноліття дитини, починаючи з 01 вересня 2008 року. Згодом позивач дізнався про те, що не є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Згідно із результатами аналізу ДНК від 25 лютого 2019 року № 8638756 вірогідність його батьківства щодо ОСОБА_3, становить 0 %.

Ураховуючи зазначені обставини та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: виключити відомості про його батьківство з актового запису від 14 серпня 2007 року № 416, вчиненого в книзі реєстрації народжень Баглійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2; зупинити та скасувати стягнення з нього аліментів на користь відповідача згідно рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2008 року в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу); вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Оспорено батьківство ОСОБА_1, щодо дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, матір'ю якої є ОСОБА_4.

Зобов'язано виключити з актового запису про народження ОСОБА_3 від 14 серпня 2007 року № 416 по Баглійському відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області відомості про батька ОСОБА_1, який не є батьком дитини.

Зобов'язано припинити стягнення аліментів, які стягуються за рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2008 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1, надавши результати аналізу ДНК від 25 лютого 2019 року № 8638756, довів відсутність кровного споріднення між ним і дитиною ОСОБА_3, а тому наявні підстави для виключення з актового запису про народження ОСОБА_3 від 14 серпня 2007 року № 416 відомостей про батька ОСОБА_1, який не є батьком дитини. Враховуючи, що ОСОБА_1 не є батьком дитини, суд також вважав за необхідно припинити стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_4 на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, задоволено.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наданий позивачем результат аналізу ДНК на підтвердження кровної спорідненості між ним та дитиною не відповідає вимогам статей 77-80 Цивільного-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), є неналежним та недопустимим доказом, оскільки відбір зразків відбувався без дотримання процедури, без участі третьої нейтральної сторони, тому не може бути взятий до уваги судом та враховуючи, що інші докази на підтвердження позову позивачем не надані, клопотань про витребування доказів судом, зокрема, про призначення судової генетичної експертизи, позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не заявлено, тому позивачем не спростовано презумпцію батьківства щодо дитини, яка зачата і народжена у шлюбі.

Отже, підстави для задоволення позову про оспорювання батьківства, виключення відомостей про позивача, як батька, з актового запису про народження дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, відсутні. У зв'язку з викладеним не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про зупинення та скасування стягнення з позивача аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_3.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц, згідно з яким для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.

При проведенні молекулярно-генетичного дослідження були присутні позивач та дитина, а тому відбір зразків відбувався з дотриманням процедури та наявність генетичної експертизи доводить відсутність кровного споріднення позивача по відношенню до дитини. Участь третьої нейтральної сторони законом не вимагається, а також не визначений перелік осіб, які відносяться до нейтральної сторони.

Разом з тим, сторони подавали до суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з наміром укласти мирову угоду. Проте, суд не звернув уваги на вказані клопотання та розглянув справу без участі сторін, чим порушив право ОСОБА_1 на повторне звернення до суду для вирішення спору щодо його батьківства по відношенню до дитини.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6, у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, посилаючись на те, що за змістом аналізу ДНК від 25 лютого 2019 року № 8638756, наданого позивачем до суду, не вбачається можливим перевірити, які саме зразки були надані позивачем, якій особі вони належать, та чи дійсно ці зразки належать дитині, зазначеній у висновку. При цьому, жодних доказів присутності дитини при відборі зразків для дослідження матеріали справи не містять.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2021 року справу № 207/789/19 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб.

Згідно копії свідоцтва про народження, виданого 14 серпня 2007 року Баглійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 416, ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком дитини зазначений ОСОБА_1, матір'ю - ОСОБА_8.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2008 року у справі № 2-1123, вирішено стягнути аліменти з ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітної плати (доходів), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно на користь ОСОБА_8, починаючи з 01 вересня 2008 року до повноліття дитини.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб сторін розірвано, про що в книзі реєстрації розірвань шлюбу зроблено відповідний актовий запис від 06 жовтня 2009 року № 234.

13 лютого 2019 року між СПД-ФОП ОСОБА_9 (виконавець) та позивачем ОСОБА_1 (замовник) було укладено договір № 21195 про надання послуг, а саме виконавець взяв на себе зобов'язання провести молекулярно-генетичне дослідження по встановленню спірного батьківства; вартість послуги склала 6 200,00 грн, за яку ОСОБА_1 було сплачено 14 лютого 2019 року, що підтверджується платіжним дорученням № Р24А559826756А73276.

Згідно результату аналізу ДНК від 25 лютого 2019 року № 8638756, вірогідність того, що ОСОБА_1 може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, складає 0 %. З примітки результату зазначеного вище аналізу вбачається, що оскільки відбір зразків відбувався без дотримання процедури, без участі третьої нейтральної сторони, і лабораторія не може перевірити походження зразків, даний результат аналізу не може бути доказом у судовому процесі для встановлення батьківства або інших юридичних питань. Імена учасників тесту, які вказані у висновку, надані клієнтом, і не можуть бути перевірені. Лабораторія не несе відповідальності за некоректну інформацію про клієнта.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини 1 статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право

на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Стаття 15 ЦК України об'єктом захисту називає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане

з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив у справі "Йевремович проти Сербії", що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини ("Jevremovic v. Serbia", заява № 3150/05, пункт 109 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов'язки батьків щодо їх дитини,

а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, інших осіб.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.

Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (частина 1 статті 121 СК України).

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини (частина 1 статті 122 СК України).

Згідно зі статтею 133 СК України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.

Таким чином, законодавством встановлена презумпція батьківства щодо дитини, яка народжена у шлюбі. Проте, батько дитини має право оспорити батьківство.

Відповідно до статті 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статті 136 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Зміст статті 136 СК України свідчить, що підставою для оспорювання презумпції батьківства є невідповідність встановленого батьківства факту біологічного походження. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною, суд постановляє рішення про виключення відомостей з актового запису про народження дитини. Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами, у тому числі висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1 -3 статті 89 ЦПК України).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів.

Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

При вирішенні спору про оспорювання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

ЄСПЛ вказував у своїй практиці, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v.
RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку на підтвердження або спростування батьківства.

Експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази.

Об'єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, буквального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини.

Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 16 травня 2018 року в справі № 399/1029/15-ц, від 25 серпня 2020 року в справі № 478/690/18, від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18.

Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, при розгляді даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, крім іншого, також мали враховувати принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішень "справедливого балансу" сторін, обов'язково враховуючи найвищі інтереси дитини.

При оцінці наданого позивачем результату аналізу ДНК від 25 лютого 2019 року № 8638756, апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що даний документ є неналежним та недопустимим доказом на підтвердження відсутності кровної спорідненості між позивачем та ОСОБА_3, оскільки його зміст, зокрема, не підтверджує присутність ймовірного батька і дитини при проведенні забору вихідного біологічного матеріалу уповноваженим представником експертної установи (експертом/нейтральною стороною), яка проводитиме відповідну (генетичну) експертизу.

При розгляді справи позивачем також не надано інших доказів на підтвердження зазначених обставин, зокрема, що відповідний аналіз ДНК проведений на підставі належного позивачу та ОСОБА_3 вихідного біологічного матеріалу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Згідно із частиною 4 , пунктами 3, 4, 5 частини 5 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частиною 4 , пунктами 3, 4, 5 частини 5 статті 12 ЦПК України; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

ОСОБА_1 за весь час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не заявлено клопотань про призначення судової експертизи для встановлення відсутності/наявності кровного споріднення між позивачем та його дочкою ОСОБА_7.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Отже, встановивши недоведення позивачем відсутності кровного споріднення між ним та його неповнолітньою дочкою ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність заявлених ним позовних вимог щодо оспорювання батьківства.

Разом із тим, позовні вимоги про зупинення і скасування стягнення з позивача аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_3, також не підлягали задоволеннюу зв'язку із їх безпідставністю, враховуючи позицію суду про відмову в задоволенні позовної вимоги про оспорювання батьківства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, зважаючи на встановлені ним належним чином фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, а також враховуючи принципи диспозитивності, змагальності та пропорційності, а також зважаючи на найкращі інтереси дитини, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку із його необгрунтованістю.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц колегією суддів оцінюються критично, оскільки при ухваленні рішення апеляційним судом враховано викладені у даній постанові вимоги щодо порядку проведення судової генетичної експертизи, а саме, необхідності присутності імовірного батька та дитини при заборі вихідного біологічного матеріалу для наступного проведення відповідної експертизи, однак дані обставини в силу статей 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81 ЦПК України не були доведені позивачем при розгляді справи.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на клопотання сторін про відкладення судового засідання у зв'язку з наміром укласти мирову угоду та розглянув справу без участі сторін, чим порушив право ОСОБА_1 на повторне звернення до суду для вирішення спору щодо його батьківства по відношенню до дитини є безпідставним, оскільки апеляційний суд, розглянувши дані клопотання, відмовив у їх задоволенні, обґрунтувавши таку відмову у судовому рішенні.

Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб'єктивними судженнями, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими апеляційним судом в оскаржуваному рішенні.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховним Судом не встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права апеляційним судом, які є підставою для обов'язкового скасування оскаржуваного судового рішення.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук