Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.03.2019 року у справі №569/13606/17

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 569/13606/17-ц

провадження № 61-3426св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Рівненського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у складі суддів: Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Боймиструка С. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 листопада 2008 року між сторонами укладено договір № б/н, за яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором у відповідача станом на 04 липня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 52 534 грн 06 коп., яка складається з наступного: 1 410 грн 70 коп. - тіло кредиту, 43 783 грн 64 коп. - проценти, 4 600 грн - пеня та комісія, 250 грн - штраф (фіксована частина), 2 489 грн 72 коп. - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути із боржника.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 лютого 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 48 034 грн 06 коп., із яких: 1 410 грн 70 коп. - тіло кредиту, 43 783 грн 64 коп. - проценти, 100 грн - пеня та комісія, 250 грн - штраф (фіксована частина); 2 489 грн 72 коп. (процентна складова). Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що повернути кредит та сплатити відсотки у строк та на умовах, передбачених договором, є обов`язком. На підставі положень частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки необхідно зменшити, як такий, що значно перевищує розмір збитків, заподіяння яких відповідачкою позивачу взагалі не підтверджено жодними доказами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 15 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідачем не надано достовірних та належних доказів виконання свого зобов`язання перед банком, не спростовано наданого банком розрахунку заборгованості, а наявна у матеріалах справи Виписка по банківських операціях безспірно свідчить про використання позичальником кредиту та часткове його погашення, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх доведеність в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та штрафами. Разом з тим, суд не може погодитися з вимогами банку про стягнення пені, оскільки відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Таким чином, оцінюючи докази у справі у їх сукупності, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, в частині стягнення суми основної заборгованості за тілом кредиту, процентами та штрафами. Разом із цим, апеляційний суд не може погодитися з висновком місцевого суду про відмову у застосуванні строку позовної давності. Останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором здійснено відповідачкою 24 квітня 2013 року. Зважаючи на те, що у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, яка підписана відповідачкою, визначений строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, що наступний за звітним, перебіг строку позовної давності розпочався 25 травня 2013 року і закінчився 25 травня 2016 року. Із позовної заяви вбачається, що вона подана до суду ПАТ «КБ «ПриватБанк» 06 вересня 2017 року, тобто із пропуском строку позовної давності.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що кредит відповідачу надано у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку, а тому кінцевий строк повернення коштів відповідає строку дії картки. Термін дії виданої відповідачу картки становить до 31 листопада 2014 року, а тому перебіг позовної давності починається із цієї дати та не закінчився на момент звернення банку до суду із позовом.

(2) Позиція відповідача

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що згідно матеріалів справи неможливо достеменно встановити, що картка з терміном дії до 30 листопада 2014 року була їй видана. Термін виданої їй картки № НОМЕР_1 закінчився у 2011 році. У справі відсутні докази про те, що вона зверталася до банку за отриманням нової картки № НОМЕР_2 зі строком дії до 30 листопада 2014 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Рівненського міського суду Рівненської області цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди установили, що відповідно до укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «ПриватБанк» договору б/н від 08 листопада 2008 року відповідач отримала кредит у розмірі 2 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Сума кредиту, розмір процентів, комісії та неустойки визначені у заяві на отримання кредиту, яка підписана ОСОБА_1 .

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, що у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцю в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі правові висновки узгоджуються з позицією Великої палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.

Строк спливу дії картки є кінцевим строком дії кредитного договору.

Згідно заяви на отримання кредиту ОСОБА_1 видано кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії якої за довідкою банку (а. с. 118) становить до 31 грудня 2011 року.

У касаційній скарзі банк посилається на те, що строк останньої кредитної картки № НОМЕР_2 , виданої ОСОБА_1 , встановлено до 30 листопада 2014 року.

За змістом пунктів 2.3., 2.4., 3.3 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 (у редакції, що діяла станом на 26 березня 2011 року - дату видачі картки № НОМЕР_2 ), спеціальний платіжний засіб є власністю емітента і може передаватись у власність або надаватися в користування клієнту відповідно до умов договору, на підставі якого надається та використовується спеціальний платіжний засіб (далі - договір).

Договір укладається в письмовій формі. Умови договору мають бути викладені державною мовою. Укладення договору іншою мовою здійснюється за домовленістю емітента та клієнта відповідно до законодавства України. Один примірник договору зберігається в емітента, а другий примірник договору емітент зобов`язаний надати клієнту під підпис. Емітент зобов`язаний під час видачі спеціального платіжного засобу надати клієнту договір, правила використання спеціального платіжного засобу і тарифи банку.

Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії. Кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором. Банк зобов`язаний після виконання взаємних зобов`язань або в разі розірвання чи закінчення терміну дії договору на вимогу користувача видати йому довідку про повернення спеціального платіжного засобу, крім випадків передавання його користувачу у власність, кредиту та процентів за користування ним.

Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання.

Письмового договору між банком та ОСОБА_1 про встановлення кредитного ліміту на платіжку картку № НОМЕР_2 від 26 березня 2011 року (заяви на видачу кредиту, підписаної відповідачем) матеріали справи не містять.

Отже, обставини щодо перевипуску кредитної платіжної картки № НОМЕР_1 із видачею кредитної картки № НОМЕР_2 не встановлені, а тому колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що кінцевий строк кредитування у справі становить до 31 грудня 2011 року, що відповідає строку дії картки № НОМЕР_1 .

Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів після 31 грудня 2011 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Необґрунтованими є також вимоги банку про нарахування та стягнення неустойки й комісії після 31 грудня 2011 року, з огляду на таке.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За своєю правовою природою неустойка має акцесорний характер і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

Таким чином, право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку та комісію припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) від 31 жовтня 2018 року).

З урахуванням виколаденого, обґрунтованими є заявлені банком позовні вимоги про стягнення тіла кредиту та нарахованих до 31 грудня 2011 року інших платежів за кредитом.

Разом з тим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Враховуючи те, що сторони письмово не узгодили тривалість позовної давності за вимогами, що випливають із кредитного договору, до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України).

Враховуючи те, що строк дії картки встановлено до 31 грудня 2011 року, саме з цієї дати почався перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами банку про стягнення тіла кредиту та нарахованих до 31 грудня 2011 року інших платежів за кредитом.

Кредитор звернувся до суду із позовом у вересні 2017 року, тобто поза строком позовної давності, заявленої відповідачем у відзиві на позовну заяву, а тому у цій частині апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Платіж позичальника у квітні 2013 року розміром 110 грн пропущену позовну давність не перериває, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Разом з тим, обставини внесення особисто ОСОБА_1 (її уповноваженим представником) коштів на оплату зобов`язань за кредитом у квітні 2013 року розміром 110 грн та визнану цим платежем частину зобов`язань (прострочений борг, поточний, заборгованість за конкретний платіжний період) за кредитом із належних та допустимих доказів у справі суди не встановили.

За таких обставин переривання позовної давності визнанням позичальником частини боргу не відбулося.

Висновок апеляційного щодо спливу позовної давності за вимогами банку про стягнення платежів, нарахованих після кінцевого строку кредитування, не має наслідком неправильне вирішення спору, а тому колегія суддів залишає оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.

Доводи касаційної скарги про те, що строк дії платіжної картки не встановлений, безпідставні, оскільки кінцевий строк дії картки № НОМЕР_1 підтверджується матіралами справи.

Доводи касаційної скарги в цілому зводяться до помилкового тлумачення норм права щодо застосування позовної давності, необґрунтованих висновках щодо платіжної картки до 31 листопада 2014 року та переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до положень статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 15 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик