Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.06.2018 року у справі №711/4548/17

Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 711/4548/17

провадження № 61-35166св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - кредитна спілка «Добросвіт»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_5,

третя особа - орган опіки та піклування Черкаської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 березня 2018 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року кредитна спілка «Добросвіт» (далі - КС «Добросвіт») звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Черкаської міської ради, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що КС «Добросвіт» є власником квартири АДРЕСА_1. Попереднім власником вказаної квартири був відповідач ОСОБА_4, який втратив право користування внаслідок припинення його права власності на це майно в силу положень статті 346 ЦК України у зв'язку із зверненням стягнення на це майно за його зобов'язанням. Інші відповідачі є членами сім'ї колишнього власника спірної квартири, із припиненням права власності якого на житло припинилось і їх право на користування цією квартирою. Оскільки законом не передбачений перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього співвласника, відповідачі не зняті з реєстраційного обліку, будь-яких погоджень щодо користування цим житлом сторони не досягли, позивач просив суд позбавити відповідачів права користування вказаним житловим приміщенням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси у складі судді Демчика Р. В. від 10 січня 2018 року відмовлено у задоволенні позову кредитної спілки «Добросвіт».

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, пред'являючи позов на підставі статті 391 ЦК України, не надав доказів, які б підтверджували наявність перешкод у користуванні йому своєю власністю - спірною квартирою і що такі перешкоди чинять саме відповідачі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 27 березня 2018 року апеляційну скаргу кредитної спілки «Добросвіт» задоволено.

Скасовано рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 січня 2018 року та ухвалено нове рішення про задоволення позову кредитної спілки «Добросвіт».

Позбавлено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_5, права користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що положення статті 391 ЦК України, на норми якої посилався позивач, не визначають конкретних правових засобів захисту права власника, а лише вказують на таку можливість у межах способів захисту цивільного права відповідно до положень статті 5 ЦПК України та статті 16 ЦК України, яка передбачає, що одним із способів захисту цивільного права є припинення правовідношення, яка порушує право. ОСОБА_4 вселився у спірне житло правомірно, однак після звернення стягнення на це житло та визнання за позивачем права власності на нього відсутні правові підстави для проживання відповідача та членів його сім'ї у вказаній квартирі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та не буде ефективним інструментом для його поновлення. Позивач набув право власності на спірну квартиру в порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку», а тому захищати своє порушене право позивач повинен виходячи з положень цього закону, зокрема статті 40, а таких позовних вимог останній не заявляв. Крім того суд, задовольняючи позов, не врахував інтересів неповнолітньої дитини, позбавивши її права на житло.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 21 березня 2019 року вказану справупризначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 03 березня 2016 року задоволено позовні вимоги КС «Добросвіт» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 118 204,75 грн, шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Визнано за КС «Добросвіт» право власності на квартиру АДРЕСА_1.

На підстав цього судового рішення у КС «Добросвіт» виникло право власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав і обтяжень від 30 квітня 2016 року (а.с. 8).

У вказаній квартирі зареєстровані та фактично проживають ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.

При вирішенні спору щодо позбавлення особи права користування житловим приміщенням необхідно встановлювати характер спірних правовідносин, відрізняти норми, які регулюють різні за змістом відносини та застосовувати норми права, які регулюють саме цей вид правовідносин. У випадках коли спір стосується права користування державним чи комунальним житловим фондом, то ці правовідносини регулюються нормами ЖК Української РСР, а коли спір стосується права користування приватним житлом, то такі відносини регулюються також цивільним законодавством.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Разом з тим з усталеної практики Верховного Суду України вбачається, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз'яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Вказану практику підтвердила й Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Вирішуючи питання про позбавлення відповідачів права користування спірним житловим приміщенням, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на таке.

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15 та 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15.

У справі, що переглядається, встановлено, що позивач набув спірне майно в порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку», саме через невиконання боржником ОСОБА_4, який був власником спірної квартири до порушення своїх кредитних зобов'язань, що стало підставою для звернення стягнення на іпотечне майно та визнання за позивачем права власності на нього.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, позбавляючи права відповідачів на користування житловим приміщенням, право на яке набуто позивачем в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, не врахував зазначені вимоги закону та правові висновки Верховного Суду України, не з'ясував джерела коштів, за які було придбано передане в іпотеку житло, зокрема чи було це майно придбано за рахунок отриманого ОСОБА_4 кредиту, що в свою чергу має значення для правильного вирішення спору про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Суд апеляційної інстанції у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірив усіх доводів сторін, й не надав належної правової оцінки поданим ними доказам, не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта