Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.05.2019 року у справі №592/14632/18

Постанова

Іменем України

03 березня 2020 року

м. Київ

справа № 592/14632/18

провадження № 61-8933св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 ,

треті особи: Ковпаківський районний відділ у місті Суми Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, Служба у справах дітей Сумської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко Ю. О., Криворотенко В. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи: Ковпаківський районний відділ у місті Суми Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, Служба у справах дітей Сумської міської ради, про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні власністю шляхом виселення.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є одноособовим власником квартири АДРЕСА_1 (далі квартира ).

ОСОБА_2 є колишньою невісткою позивачки. 19 жовтня 2017 року рішенням суду шлюб між її сином та відповідачем розірвано. На сьогоднішній день ОСОБА_2 не є власником (співвласником) спірного житлового приміщення, не є членом її сім`ї, однак досі проживає та зареєстрована в вказаній квартирі. На її вимогу звільнити вказану квартиру остання не реагує. Крім того, вона сплачує комунальні платежі, несе інші витрати на утримання житла. Між нею та ОСОБА_2 відсутні приязні стосунки, а тому спільне проживання дуже її пригнічує.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просила суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні приватною власністю - квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 09 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунено перешкоди у користуванні та розпорядженні приватною власністю - квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач чинить ОСОБА_3 , як власнику вказаної квартири, перешкоди в її користуванні, вона не є членом її сім`ї, відмовляється добровільно виселитися, внаслідок чого порушує право власності позивача.

Постановою Сумського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 09 січня 2019 року скасовано. У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні власністю шляхом виселення відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що відповідач на протязі більш 25 років проживає у спірній квартирі, куди була вселена за згодою її власника в якості члена сім`ї (дружини сина позивача), тому набула право користування чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку про задоволення позову шляхом виселення відповідача без урахування прав її малолітнього сина, який з нею проживає, притому, що його батько, зареєстрований в спірному приміщенні, але на протязі останніх двох років працює в Польщі і проживає в квартирі періодично, тому не має можливості здійснювати щоденний догляд за сином, а позивач є людиною похилого віку і також не може здійснювати догляд за онуком, який би при виселені матері залишився проживати один в спірній квартирі, доступ до якого мати буде позбавлена.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 квітня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 09 січня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, а також не взято до уваги, що позивач є особою похилого віку, а проживання з відповідачем призводить до постійного хвилювання, підвищення тиску та негативно впливає на її стан як фізичного, так і психічного здоров`я. Позивач та відповідач не пов`язанні спільним побутом, окремо харчуються, а також позивач не має доступу до кімнати де проживає відповідач.

Заявник зазначило, що не заперечує на проживання свого неповнолітнього онука, а тому жодним чином не порушує його права, як малолітньої дитини.

Крім того висновок суд апеляційної інстанції про те, що її син (колишній чоловік відповідачки) протягом двох останніх років працює у Польщі є помилковими, оскільки не підтверджені жодними доказами. Син позивачки має бажання переїхати до своєї матері (позивачки) з метою здійснювати за нею догляд. Однак з підстав, що відповідачка не бажає добровільно висилятися зі спірної квартири, не має такої можливості.

Доводи інших учасників справи

10 червня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ковпаківського районного суду міста Суми.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 05 травня 1993 року спірна квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

У вказаній квартирі станом на 20 липня 2018 року зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - колишня невістка, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - син позивача, та її онуки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 19 жовтня 2017 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 26 листопада 1992 року.

Судами встановлено, що на час розгляду даної справи у спірній квартирі проживають позивач, відповідач, та онук - син відповідачки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до частини 3 статті 64 ЖК УРСР, якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Докази укладення певної угоди з встановленням спеціального режиму користування квартирою в матеріалах справи відсутні.

Частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним та ефективним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Як встановлено судами, відповідач на протязі більш 25 років проживає у спірній квартирі, куди була вселена за згодою її власника в якості члена сім`ї (дружини сина позивача), тому набула право користування чужим майном. Також відповідач продовжувала проживати у спірній квартирі після розірвання шлюбу з сином позивачки. Крім того в спірній квартирі зареєстрований та проживає малолітній син відповідачки.

Об`єктивних перешкод у користуванні позивачкою квартирою не встановлено, доказів на підтвердження наявності таких перешкод не надано.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні власністю шляхом виселення, є таким, що відповідають обставинам справи.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове про відмову у задоволення позовних вимог, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову постанову Сумського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутнє.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко