Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.06.2023 року у справі №144/1847/21
Постанова КЦС ВП від 02.06.2023 року у справі №144/1847/21

Постанова

Іменем України

02 червня 2023 року

м. Київ

справа № 144/1847/21

провадження № 61-10953св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 19 травня 2022 року в складі судді Бондарук О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в складі колегії суддів Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи в результаті кримінального правопорушення.

Позовна заява мотивована тим, що 11 липня 2016 року через протиправні дії відповідача, загинув її син ОСОБА_3 . За фактом настання цієї події було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020280000248 та розпочато досудове розслідування, зокрема, дії ОСОБА_2 кваліфіковано за частиною першою статті 119 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (вбивство через необережність). Проте ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2021 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні вказаного кримінального правопорушення у зв`язку із закінченням строків давності. Цивільний позов, поданий в рамках даної справи залишено без розгляду.

Зазначені обставини й стали підставою для звернення до суду з цим позовом. У результаті смерті сина позивачу було завдано майнової шкоди, що полягає у витратах на його поховання у розмірі 16 490,00 грн. Також позивачу спричинена моральна шкода, що полягає в глибоких душевних стражданнях, пов`язаних з втратою рідної людини, сина. Розмір компенсації грошової компенсації моральної шкоди на думку позивача становить 1 000 000,00 грн. ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 завдану їй майнову та моральну шкоду у відповідних розмірах.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 19 травня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 10 370,00 грн та на відшкодування моральної шкоди - 200 000,00 грн. Розподілено судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що цивільно-правова відповідальність по відшкодуванню шкоди настає при наявності таких умов (підстав): протиправність, шкода, вина, причинний зв`язок і всі ці умови знайшли своє підтвердження в ухвалі Гайсинського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2021 року. За цією ухвалою ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 119 КК України (вбивство через необережність), а кримінальну справу відносно нього закрито у зв`язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих обставин. Тому відповідач повинен відшкодувати позивачу майнову та моральну шкоду відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що розмір майнової шкоди в сумі 10 370,00 грн підтверджується наданими позивачем доказами, а саме: копією накладної № 13 від 13 липня 2016 року та копію накладної № 106 від 12 липня 2016 року, згідно яких витрати позивача на поховання ОСОБА_3 (загиблого сина) складають 2 770,00 грн, а витрати на поминальний обід - 7 600,00 грн відповідно.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд, встановивши причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями відповідача та настанням шкідливих наслідків для позивача, врахувавши глибину та тривалість душевних страждань, яких зазнала позивач внаслідок загибелі сина (втрати рідної людини), тяжкість вимушених змін у її життєвих відносинах, дійшов висновку, що грошовий розмір такого відшкодування в сумі 200 000,00 грн відповідає вимогам розумності та справедливості.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 19 травня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що оскільки кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 закрито у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючими обставинами, ОСОБА_1 має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення відповідно до положень ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31 жовтня 2022 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 19 травня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року.

У касаційній скарзі відповідач просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 19 травня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 19 травня 2022 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи відповідача полягають у тому, що його винуватість не була доведена у встановленому законом порядку, а протиправність його дій вироком суду не встановлена. Ухвалою суду кримінальне провадження щодо відповідача було закрито у зв`язку із закінченням строків давності та із звільненням його від кримінальної відповідальності. Підставою касаційного оскарження рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 19 травня 2022 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року відповідач указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

У березні 2023 року ОСОБА_1 надіслала пояснення на касаційну скаргу. Вказувала про необґрунтованість її доводів та просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є матір`ю ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Соболівка, Теплицького району, Вінницької області, про що вчинено актовий запис № 26, та підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 13 липня 2016 року, виданого виконкомом Соболівської сільської ради Теплицького району.

В ухвалі Гайсинського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2021 року в кримінальній справі № 144/1068/17 ( кримінальне провадження № 12016020280000248 про обвинувачення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 119 КК України (вбивство через необережність) встановлено наступне. За обвинувальним актом, затвердженим прокурором 07 серпня 2017 року, ОСОБА_2 обвинувачується у скоєнні передбаченого частиною першою статті 119 КК України злочину, а саме: 11 липня 2016 року близько 17-00 год, він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на греблі біля ставка «Заводський», що на вул. Виробнича в с. Соболівка, Теплицького району Вінницької області, разом із своїм товаришем ОСОБА_4 , який також перебував у стані алкогольного сп`яніння, побачили за 100 метрів від берега у ставку ОСОБА_3 , який ловив рибу на ставку, сидячи у двомісному дерев`яному човні. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вирішили підплисти до останнього, щоб пожартувати над ним. Для цього вони роздягнулись і стрибнули у воду, та попливли до ОСОБА_3 . Підпливши до човна, у якому знаходився останній, ОСОБА_4 перший заліз на човен, після чого туди почав залазити ОСОБА_2 , від чого в човен почала набиратись вода і човен почав тонути. Побачивши, що човен тоне, усі троє зістрибнули із нього у воду. Перебуваючи у воді, ОСОБА_4 потягнув човен до берега, щоб він не потонув, а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , продовжували залишатись у воді на тому ж місці. Продовжуючи перебувати у воді, ОСОБА_2 , діючи з необережності, проявляючи злочинну самовпевненість, не передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків - смерті ОСОБА_3 , хоча міг та повинен був їх передбачити, зважаючи на об`єктивні обставини у вигляді відсутності людей поблизу, глибини ставка, того, що потерпілий був одягнений, вирішив пожартувати над останнім, і руками почав занурювати його під воду, не бажаючи настання його смерті, знаючи що потерпілий добре вміє плавати. Ці протиправні дії ОСОБА_2 призвели до того, що ОСОБА_3 захлинувся водою, що призвело до механічної асфіксії від закриття дихальних шляхів і отворів водою при утопленні, що відповідно спричинило смерть потерпілого ОСОБА_3 . Дії ОСОБА_2 були кваліфіковані як вбивство, вчинене через необережність (частина перша статті 119 КК України).

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник Човганюк А. М. заявили клопотання про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України та частина першої статті 285 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку із закінченням строків давності та закриттям кримінального провадження № 12016020280000248 у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Також вони просили залишити без розгляду поданий у кримінальному провадженні № 12016020280000248 цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої злочином.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2021 року кримінальній справі № 144/1068/17 звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 119 КК України, на підставі статті 49 КК України та частини першої статті 285 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності.Закрито кримінальне провадження № 12016020280000248 у зв`язку із звільненням ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності. Цивільний позов у кримінальному провадженні № 12016020280000248 ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої злочином, залишено без розгляду. ОСОБА_1 роз`яснено положення частини першої, сьомої статті 128 КПК України про те, що вона вправі пред`явити цей позов у порядку цивільного судочинства.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Частиною першою статті 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

За частиною першою статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У справі, яка переглядається, установлено, що ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2021 року у кримінальній справі № 144/1068/17 за клопотанням обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника - адвоката Човганюка А. М. звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 119 КК України (вбивство сина позивача через необережність), на підставі статті 49 КК України та частини першої статті 285 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючими обставинами.

Закрито кримінальне провадження № 12016020280000248 у зв`язку із звільненням ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності.

ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15-ц (провадження № 61-1059св20) висловлено правову позиція, що звільнення від кримінальної відповідальності в контексті розглядуваного правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 346/4425/18 (провадження № 61-7008св21) зроблено висновок про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючими обставинами, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну з його вини шкоду.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року в справі № 367/6377/17 (провадження № 61-975св23).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладені вимоги закону та правові висновки Верховного Суду, встановивши причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями відповідача та настанням шкідливих наслідків для позивача, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, на підставі наявних у справі доказів правильно вважав, що розмір майнової шкоди, який підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 становить 10 370,00 грн та підтверджується наданими позивачем письмовими доказами.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

У частині другій статті 1168 ЦК України зазначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

За частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Врахувавши, що неправомірними діями відповідача позивачу було завдано моральні страждання, глибину та тривалість душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок загибелі (вбивства) близької, рідної людини - сина, тяжкість вимушених змін у її життєвих відносинах, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням вимог розумності і справедливості, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди суди виходили із засад розумності та справедливості, врахували глибину фізичних та душевних страждань позивача. Моральна шкода позивачу завдана смертю її сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивача їй душевні страждання; відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті позивача неможливо.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а отже, за загальним правилом, не може переоцінювати ці факти. Якщо суди першої та апеляційної інстанції встановили факт заподіяння моральної шкоди та визначили її розмір з урахуванням вимог частини третьої статті 23 ЦК України, суд касаційної інстанції не може змінювати цей розмір з мотивів незгоди відповідача з розміром відшкодування.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При вирішенні справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Ураховуючи наведене Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для відшкодування позивачу ОСОБА_1 з відповідача ОСОБА_2 визначених судами сум майнової та моральної шкоди, завданих їй внаслідок смерті сина.

Щодо відхилення доводів касаційної скаргиОСОБА_2 .

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а саме у зв`язку із закінченням строків давності є нереабілітуючими обставинами, Тому звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду.

Крім того, за частиною шостою статті 82 ЦПК України, не лише вирок, але і ухвала про закриття кримінального провадження із звільненням від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду у цивільному провадженні виключно в питаннях, чи мало місце діяння (кримінальне правопорушення) та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до частини третьої статті 285 КПК України обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати про закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку.

ОСОБА_2 у разі незгоди з підставою закриття кримінального провадження щодо нього згідно ухвали суду від 04 листопада 2021 року у кримінальній справі № 144/1068/17 - у зв`язку із закінченням строків давності, які є нереабілітуючими обставинами, був вправі заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави і наполягати на своєму повному виправданні (реабілітації). ОСОБА_2 не був позбавлений права оскарження ухвали суду від 04 листопада 2021 року в кримінальній справі № 144/1068/17 з таких же підстав. Однак докази цього у справі відсутні.

При визначенні розміру відшкодування майнової шкоди (витрат на поховання та поминальний обід) суди перевірили доведеність позовних вимог і задовольнили їх на суму, що є документально підтвердженою. Визначаючи розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди у сумі 200 000,00 грн суди правильно врахували обставини справи, статті 23 1167 1168 ЦК України, засади розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та встановили всі обставини у справі на підставі недостатніх доказів, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Інші аргументи касаційної скарги відповідача є ідентичними доводам його апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 19 травня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук