Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.12.2020 року у справі №756/15489/18

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 756/15489/18

провадження № 61-18446св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",

представник відповідача -Піхотенко Анна Сергіївна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення Оболонського районного суду міста Києва, у складі судді Жука М. В., від 22 липня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М., від 03 листопада

2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду

з позовом до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

(далі - АТ "Універсал Банк", банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про визнання договору поруки припиненим.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 серпня 2007 року між ним та

ПАТ "Універсал Банк" укладено договір поруки, відповідно до умов якого він поручився за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором від 22 серпня 2007 року № 14-4/2767К-07. Вказував, що

у листопаді 2018 року він дізнався, що ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором не виконувала, у зв'язку з чим ПАТ "Універсал Банк" звернулось до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою про солідарне стягнення з нього та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.

При ознайомленні з матеріалами цивільної справи, йому стало відомо, що 12 жовтня 2017 року банк направляв йому вимогу про сплату заборгованості за кредитом, яку він не отримував та в якій не вказано, за який період виникла заборгованість.

Крім того, з наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості слідує, що 15 липня 2008 року без його згоди банком збільшено процентну ставку за кредитним договором, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності як поручителя.

Посилаючись на зазначені обставини, на наявність підстав, передбачених частинами 1 , 4 статті 559 Цивільного кодексу України, позивач просив суд визнати припиненим з 15 липня 2008 року договір поруки, укладений 22 серпня 2007 року між ним та ПАТ "Універсал Банк".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір поруки, укладений між ОСОБА_1 та АТ "Універсал Банк" 22 серпня 2007 року, припиненим з 15 липня 2008 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком підвищено проценту ставку за кредитним договором без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності, тому суд дійшов висновку про припинення поруки з дня зміни забезпеченого нею зобов'язання внаслідок збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, а саме з 15 липня 2008 року. Крім того, районний суд виходив із того, що відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України у редакції закону, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, пропущення ПАТ "Універсал Банк" шестимісячного строку на пред'явлення вимоги до ОСОБА_1 є самостійною підставою для припинення поруки, однак за встановлених під час розгляду справи обставин зобов'язання позивача за спірним договором поруки в силу частини 1 статті 559 ЦК України припинилося ще до звернення банком з такою вимогою. Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 559 ЦК України у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, зазначивши, що відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, та не мають зворотної дії у часі. Також суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає положенням статті 16 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що з урахуванням невизнання ПАТ "Універсал Банк" права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого частиною 1 статті 559 ЦК України, таке право підлягає захисту за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України. Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції у повному обсязі встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі АТ "Універсал Банк" просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що процентна ставка за кредитом була збільшена банком в односторонньому порядку правомірно, а умовами договору поруки передбачено, що поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору, зокрема щодо зміни процентної ставки. На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення кредитування", відповідно до яких частину 1 статті 559 ЦК України викладено в новій редакції. Також банк стверджує, що суди дійшли передчасного висновку про припинення поруки на підставі частини 4 статті 559 ЦК України, не дослідили ані кредитний договір, ані докази направлення вимоги поручителю. Вказує, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом припинення договору поруки суперечить положенням частини 1 статті 559 ЦК України, а суди не врахували правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постановах від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11, від 17 лютого 2016 року у справі № 3-1202гс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 640/8926/16.

У визначений судом строк відзиви на касаційну скаргу не надійшли

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 серпня 2007 року між ВАТ "Банк Універсальний", яке в подальшому змінило назву на ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 14-4/2767К-07, відповідно до умов якого банком надано позичальнику кредит у розмірі 219 633
доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 12,45 % строком до 21 серпня 2037 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 22 серпня 2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 14-4/2767П/1-07.

12 жовтня 2017 року ПАТ "Універсал Банк" направило на адресу

ОСОБА_1 вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 125

789,43 доларів США, яку останній не одержував, що представником відповідача не заперечувалось.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 14-4/2767К-07 з 15 липня 2008 року до 12 квітня 2018 року процентна ставка за укладеним між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 кредитним договором збільшена до 12,95 % річних.

06 червня 2018 року ПАТ "Універсал Банк" звернулось до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2,

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа № 361/3310/18 на момент розгляду справи судом касаційної інстанції не розглянута.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їх права і обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (частина 1 статті 628 ЦК України).

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина 3 статті 509 ЦК України, пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

У статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина 1 статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини 1 та 2 статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 559 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на момент припинення поруки) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призводить до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.

Висновок про припинення поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов'язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов'язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов'язання.

У відповідності до пункту 7.1.2 кредитного договору від 22 серпня 2007 року № 14-4/2767К-07 передбачено, що при зміні облікової ставки Національного банку України, інфляційного індексу чи кон'юнктури ринку попиту на кредитні ресурси банк має право переглянути встановлену пунктом 1.1 проценту ставку за користування кредитом, про що повідомляє позичальника в письмовій формі за 10 календарних днів до дня встановлення нової ставки.

Пунктом 1.1 кредитного договору від 22 серпня 2007 року встановлена процентна ставка за користування кредитними коштами у розмірі 12,45 %.

Згідно з умовами пункту 1.1 договору поруки від 22 серпня 2007 року № 14-4/2767П/1-07 поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_2, що випливають з кредитного договору

від 22 серпня 2007 року № 14-4/2767К-07, укладеного між кредитором і боржником, за яким останній зобов'язаний до 21 серпня 2037 року повернути кредит у розмірі 216 633 доларів США, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 12,45 % річних, комісії, штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором.

Поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору (пункт 2 договору поруки від 22 серпня 2007 року № 14-4/2767П/1-07).

Отже, у пункті 2.1 договору поруки передбачено, що поручитель підтвердив, що він ознайомлений та згоден зі всіма умовами кредитного договору, у тому числі з умовами, які передбачають право банку переглядати розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Зазначені умови кредитного договору та договору поруки є результатом досягнення домовленості між сторонами, які є вільними у визначенні змісту зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

В той же час у тексті договору порукивід 22 серпня 2007 року № 14-4/2767П/1-07 поручитель не висловлював своєї згоди назабезпечення порукою виконаннязобов'язань заосновним договором з усімаможливими змінами донього, які можуть виникнути в майбутньому, зокрема не висловлював згоди на те, що він погоджується нести відповідальність за зобов'язаннями у випадку підвищення процентної ставки за кредитом. Отже висновок судів про те, що підвищення банком в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитом без згоди поручителя є підставою для припиненняпоруки за частиною1 статті 559 ЦКУкраїни у зв'язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя без його згоди є обґрунтованим.

Навіть умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов'язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини 3 статті 202 ЦК України, та, відповідно, необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі. Після підвищення банком процентної ставки за користування кредитом зміни до договору поруки сторонами не вносились.

Отже висновки судів про припинення з 15 липня 2008 року поруки за договором поруки від 22 серпня 2007 року № 14-4/2767П/1-07 на підставі частини 1 статті 559 ЦК України є такими, що відповідають вищепереліченим нормам матеріального права, а також узгоджуються із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами попередніх інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду, слід визнати необґрунтованими, оскільки суди на підставі встановлених у цій справі обставин дійшли висновку про наявність передбачених законом підстав для припинення поруки, правильно вирішивши спір по суті. Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палата Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц, провадження № 14-374цс19. Під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, провадження № 14-435цс18).

Колегія суддів звертає увагу, що надання правової кваліфікації відносинам сторін, виходячи із обставин, встановлених під час судового розгляду, та визначення правових норм, які підлягають застосуванню, належить до компетенції суду.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Універсал Банк" залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович