Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №727/9470/18
Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №727/9470/18

Постанова

Іменем України

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 727/9470/18

провадження № 61-3234св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 травня 2019 року у складі судді Слободян Г. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Історія справи

У вересні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правозаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 16 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 64, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кошти у розмірі 78 000 доларів США зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитом, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 12 жовтня 2012 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 16 жовтня 2007 року було укладено іпотечний договір № 64, відповідно до якого ОСОБА_1 надав в іпотеку банку нежитлове приміщення - магазин продовольчих та промислових товарів, загальною площею 49,50 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 924 629 грн.

16 січня 2013 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір № 4 про зміну умов договору відновлювальної кредитної лінії № 64 від 16 жовтня 2007 року, згідно з яким сторони змінили валюту кредиту та перевели суму кредиту в розмірі 72 836,56 доларів США в гривню за курсом 8,07 грн за 1 долар США, що станом на дату укладення договору про внесення змін становить 587 791,04 грн строком до 25 грудня 2014 року.

22 квітня 2014 року між сторонами укладено договір № 5 про зміну умов кредитного договору, яким змінено графік погашення заборгованості, встановлено відсоткову ставку за користування кредитом у розмірі 14 % річних з 22 квітня 2014 року до 21 квітня 2015 року, а з 22 квітня 2015 року - в розмірі 16 % річних. Змінено кінцевий термін повернення кредиту - до 25 грудня 2016 року.

22 квітня 2014 року між банком та ОСОБА_1 також укладено договір № 2 про внесення змін до іпотечного договору № 64 від 16 жовтня 2007 року, яким змінено кінцевий термін погашення кредиту - до 25 грудня 2016 року.

Позивач також вказував, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 червня 2016 року визнано за ОСОБА_1 (колишньою дружиною позичальника) право власності на ідеальну частку нежитлових приміщень магазину промислових та продовольчих товарів площею 49,5 кв. м. у буд. АДРЕСА_1 .

Свої зобов`язання за кредитним договором позичальник належним чином не виконував, що призвело до виникнення заборгованості.

Посилаючись на викладені обставини та уточнивши в подальшому позовні вимоги, банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлове приміщення - магазин продовольчих та промислових товарів, загальною площею 49,50 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , частина яких належить ОСОБА_1 , а - ОСОБА_1 на підставі права спільної часткової власності, на свою користь в рахунок погашення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 64 від 16 жовтня 2007 року, яка станом на 31 липня 2018 року становить 407 484,27 грн з яких: заборгованість за кредитом - 248 061,46 грн; заборгованість за відсотками - 125 926,74 грн; розмір інфляційних витрат за кредитом - 23 813,89 грн; розмір інфляційних витрат за відсотками - 9 682,18 грн шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з указаним позовом, про застосування якої заявлено відповідачем. При цьому суд зазначив, що, пред`явивши 19 травня 2015 року вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України змінив строк виконання основного зобов`язання та повинен був пред`явити позов до боржника протягом трьох років від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Трирічна позовна давність за вимогою до боржників сплила у червні 2018 року (на тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі), однак позов у цій справі пред`явлено у вересні 2018 року, тобто поза межами передбаченого законом загального строку позовної давності.

Не погодившись із цим рішенням, АТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 травня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Не погодившись із вказаною постановою, АТ«Укрсоцбанк» звернулось до суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року залучено АТ «Альфа-Банк» до участі у справі як правонаступника АТ«Укрсоцбанк».

Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, переглядаючи справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не усунув порушення допущенні судом першої інстанції, не з`ясував питання щодо застосування позовної давності, не обговорив питання чи переривався перебіг позовної давності та не виклав жодного висновку з цього питання.

Суд касаційної інстанції вказав, що під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції повинен перевірити наявний у матеріалах справи лист-вимогу від 19 травня 2015 року до позичальника ОСОБА_1 , наявне у матеріалах справи рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 липня 2018 року про стягнення заборгованості за кредитним договором, надати їм правову оцінку, з`ясувати, чи направлявся цей лист, чи перервався перебіг позовної давності, чи з позовом у цій справі про звернення стягнення банк звернувся у межах позовної давності, перевірити чи дійсно, як вказує АТ «Альфа-банк», останній платіж на погашення кредитної заборгованості здійснено 17 липня 2015 року.

Також суд апеляційної інстанції повинен надати правову оцінку тому факту, що ОСОБА_1 не подавала заяву про застосування позовної давності, а лише позичальник ОСОБА_1 , перевірити чи відповідачі на сьогодні перебувають у шлюбних відносинах, чи заява позичальника ОСОБА_1 про застосування позовної давності до вимог банку є підставою для відмови в позові до обох відповідачів.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 травня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання з повернення суми боргу за кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до виникнення заборгованості, а банк, на підставі пункту 3.1 іпотечного договору має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки, тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Разом із цим, позичальником подано заяву про застосування строку позовної давності.

Апеляційний суд зазначив, що позивач, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після одержання такої вимоги.

Звернення до суду з вимогою про дострокове стягнення кредитного зобов`язання незалежно від способу такого стягнення змінює порядок та строк дії кредитного договору.

Апеляційний суд вказав, що позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі), однак пропустив цей строк та звернувся з позовом лише 07 вересня 2018 року (дата, зазначена на поштовому конверті), тобто за межами строку позовної давності.

При цьому суд спростував доводи позивача про відсутність доказів на підтвердження направлення вимоги на адресу позичальника та отримання її ним, зазначивши, що ця вимога оформлена відповідним чином, була направлена на адресу боржника та отримана ним, оскільки саме ОСОБА_1 була подана до суду. Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування цього банком не надано, а судом не встановлено.

Апеляційний суд також спростував доводи позивача про переривання строку позовної давності, вказавши, що вимога про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), а застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено.

При цьому, апеляційний суд встановив, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості здійснено 17 липня 2015 року.

Апеляційний суд надав оцінку посиланням банку на те, що дружина позичальника - ОСОБА_1 не подавала заяву про застосування строку позовної давності, зазначивши, що на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором іпотечний договір був укладений саме із ОСОБА_1 , відповідно до якого, він надав в іпотеку нежитлове приміщення, і саме ним, як іпотекодавцем, було заявлено про застосування позовної давності. Тому висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову до обох відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки за спливом позовної давності є правильним.

Узагальнені доводи касаційної скарги

14 березня 2022 року АТ «Альфа-Банк» звернулось до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 травня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

15 червня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 16 жовтня 2007 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 64, згідно з яким позивач надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 78 000 доларів США зі сплатою 13,5% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 12 жовтня 2012 року.

Відповідно до пункту 3.2.2.2 вказаного договору кредитор має право у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником своїх зобов`язань за цим Договором вимагати від позичальника дострокового виконання ним всіх своїх зобов`язань за цим договором протягом тридцяти календарних днів від дня отримання позичальником письмової вимоги про повернення кредиту, сплати процентів, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу).

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 16 жовтня 2007 року укладено іпотечний договір № 64, згідно з яким останній надав в іпотеку нежитлове приміщення - магазин продовольчих та промислових товарів, загальною площею 49,50 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 924 629 грн, який належав йому на праві власності.

Відповідно до пункту 2.1.11 іпотечного договору іпотекодавець зобов`язаний звільнити у добровільному порядку житлове приміщення у випадку зверненя стягнення на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя.

У разі порушення іпотекодавцем умов, визначених п.п.2.1.1-2.1.11 цього Договору, іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у визначеному договором порядку (пункт 3.1 іпотечного договору).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 іпотечного договору в разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

16 січня 2012 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір № 4 про зміну умов кредитного договору, яким змінено валюту кредиту та переведено суму кредиту 72 836,56 доларів США в гривню за курсом 8,07 грн за 1 долар США, що станом на дату укладення договору про внесення змін становило 587 791,04 грн, встановлено графік погашення кредиту.

22 квітня 2014 року між сторонами укладено договір № 5 про зміну умов кредитного договору, яким змінено графік погашення заборгованості, встановлено відсоткову ставку за користування кредитом, починаючи з 22 квітня 2014 року до 21 квітня 2015 року у розмірі 14% річних з 22 квітня 2014 року до 21 квітня 2015 року, з 22 квітня 2015 року, або у разі виникнення простроченої заборгованості, починаючи з наступного місяця за місяцем, в якому виникла прострочена заборгованість, процентна ставка встановлюється в розмірі 16 % річних. Змінено кінцевий термін повернення кредиту до 25 грудня 2016 року.

Відповідно до договору від 16 січня 2012 року № 1, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іпатовою М. М., реєстровий № 3642, внесено зміни до іпотечного договору.

Згідно з договором від 22 квітня 2014 року № 2, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іпатовою М. М. реєстровий № 3642, внесено зміни до іпотечного договору з договором № 1 про внесення змін до іпотечного договору, яким, встановлено кінцевий термін повернення кредиту до 25 грудня 2016 року.

Відповідно до пунктів 3.3.6, 3.3.7 кредитного договору позичальник зобов`язався погашати кредит із нарахованими процентами в строк, визначений пунктами 1.1.1, 2.4, 2.5, 3.3.15 цього договору.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2016 року у порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на ідеальної частки нежитлових приміщень магазину промислових та продовольчих товарів площею 49,5 кв. м на АДРЕСА_1 .

Позичальник умови договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 31 липня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 407 484,27 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 248 061,46 грн, за відсотками за користування кредитними коштами - 125 926,74 грн, інфляційні витрати за кредитом - 23 813,89 грн, інфляційні витрати за відсотками - 9 682,18 грн.

Відповідно до звіту про експертну оцінку ринкової вартості нежитлової нерухомості - приміщення магазину продовольчих та промислових товарів, загальною площею 49,50 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість предмету іпотеки становить 924 629 грн.

Судами встановлено, що позивач 19 травня 2015 року направив на адресу позичальника ОСОБА_1 лист-вимогу № 08.206-297/96-7363 про дострокове повернення кредиту в разі неповернення простроченої кредитної заборгованості у повному обсязі протягом 30 днів з моменту отримання вимоги, яка станом на 08 травня 2015 року становить 270 954,05 грн. Вказана вимога отримана позичальником.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 14 січня 2016 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто заборгованість за кредитним договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 16 жовтня 2007 року № 64 у сумі 270 954,05 грн та третейський збір в сумі 3 109,54 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 липня 2018 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за процентами, пенею та інфляційні втрати в розмірі 225 913,59 грн.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 06 листопада 2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 липня 2018 року в частині стягнення процентів в сумі 94 738,02 грн, пені в сумі 88 645,04 грн скасовано. У позові в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Згідно з виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 24 жовтня 2017 року задоволено вимоги стягувача, сума заборгованості становить 332 424,20 грн, шляхом звернення стягнення на магазин продовольчих та промислових товарів, загальною площею 49,50 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 .

За заявою стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» від 19 квітня 2018 року постановою державного виконавця першого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Савки М. С. від 10 травня 2018 року відкрито виконавче провадження № 56289796 з примусового виконання виконавчого напису № 23414.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (положення статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 не виконав належним чином своїх зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 64 від 16 жовтня 2007 року, розмір його заборгованості перед АТ «Альфа Банк» станом на 31 липня 2018 року становить 407 484,27 грн.

Вказані зобов`язання за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою, що встановлено укладеним від 16 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та банком іпотечним договором № 64, відповідно до якого останній передав в іпотеку банку нежитлове приміщення - магазин продовольчих та промислових товарів, загальною площею 49,50 кв.м, розташований на АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 924 629 грн, який належав йому на праві власності.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції закону на момент виникнення спірних правовідносин), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2016 року у порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на ідеальної частки нежитлових приміщень магазину промислових та продовольчих товарів площею 49,5 кв. м на АДРЕСА_1 .

Частинами першою, другою статті 23 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, ОСОБА_1 , до якої перейшло право власності на предмет іпотеки (його частину), набула статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття нею права власності на частину предмета іпотеки.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено можливість реалізації предмета іпотеки на підставі рішення суду.

У справі, яка переглядається, установлено, що відповідно до пункту 3.2.2.2 договору відновлювальної кредитної лінії кредитор має право у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником своїх зобов`язань за цим Договором вимагати від позичальника дострокового виконання ним всіх своїх зобов`язань за цим договором протягом тридцяти календарних днів від дня отримання позичальником письмової вимоги про повернення кредиту, сплати процентів, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу).

Згідно з пунктом 3.1 іпотечного договору в разі порушення іпотекодавцем умов, визначених пунктами 2.1.1 - 2.1.11 цього договору, іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 іпотечного договору в разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Ураховуючи наявність заборгованості за кредитним договором, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що право позивача, за захистом якого той звернувся до суду, є порушеним.

Разом із цим, відповідач ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, у зв`язку із зміною позивачем строку виконання основного зобов`язання, а саме - пред`явленням до нього вимоги від 19 травня 2015 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При таких обставинах, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно з договором від 22 квітня 2014 року № 2, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іпатовою М. М. реєстровий № 3642, внесено зміни до іпотечного договору з договором № 1 про внесення змін до іпотечного договору, яким, встановлено кінцевий термін повернення кредиту до 25 грудня 2016 року.

Разом із цим, як зазначено вище, сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній банком частині. При цьому, відповідно до пункту 3.2.2.2 договору відновлювальної кредитної лінії, сторони передбачили, що кредитор має право у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником своїх зобов`язань за цим Договором вимагати від позичальника дострокового виконання ним всіх своїх зобов`язань за цим договором протягом тридцяти календарних днів від дня отримання позичальником письмової вимоги про повернення кредиту, сплати процентів, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу).

Таким чином, сторони узгодили, що зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги.

Судами попередніх інстанцій встановлено зміну банком строку виконання основного зобов`язання за договором відновлювальної кредитної лінії № 64від 16 жовтня 2007 року, оскільки письмова лист-вимога № 08.206-297/96-7363 від 19 травня 2015 року була направлена на адресу ОСОБА_1 та отримана відповідачем, оскільки саме ним була подана до суду і будь-яких належних та допустимих доказів на спростування цієї обставини позивачем не надано.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Ураховуючи, що позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи з тридцять першого дня після отримання листа-вимоги про дострокове повернення кредиту від 19 травня 2015 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок, що банк, звернувшись з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише 07 вересня 2018 року, пропустив трирічний строк позовної давності.

Аналіз наведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ЦПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності.

Зазначене у повній мірі узгоджується із правовими висновками, що містяться у висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 17 вересня 2019 року у справі № 910/14469/18, від 22 жовтня 2019 року у справі № 910/2968/18, від 23 січня 2020 року у cправі № 916/2128/18.

Разом із цим, розглядаючи питання щодо строку (дати) вручення/отримання листа-вимоги банку № 08.206-297/96-7363 від 19 травня 2015 року, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними визначаються Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила № 270).

Так, відповідно до пункту 10 Правил № 270 оператори поштового зв`язку зобов`язані, зокрема, забезпечувати:

надання послуг поштового зв`язку встановленого рівня якості відповідно до нормативно-правових актів, що регламентують діяльність операторів поштового зв`язку, умов договору;

пересилання поштових відправлень, що належать до універсальних послуг поштового зв`язку, у нормативні строки, встановлені Мінінфраструктури;

пересилання поштових відправлень, що не належать до універсальних послуг поштового зв`язку, поштових переказів у нормативні строки, встановлені ними самостійно згідно із законодавством.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року № 958 затверджено «Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень» (далі - Нормативи №958).

Відповідно до пунктів 1, 2 Нормативів № 958 їх розроблено відповідно до Закону України «Про поштовий зв`язок», актів Всесвітнього поштового союзу, Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 (далі - Правила № 270), та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері надання послуг поштового зв`язку.

Ці Нормативи і нормативні строки поширюються на послуги, що належать до універсальних послуг поштового зв`язку.

Так, згідно з пунктами 1, 2 Розділу ІІ Нормативів № 270 нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) становлять: 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

При таких обставинах, з урахуванням максимально можливих встановлених нормативних строків надсилання поштової кореспонденції, у тому числі й рекомендованої письмової кореспонденції, відсутні підстави вважати, що позивач звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у межах строку позовної давності.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання у касаційній скарзі на те, що останній платіж позичальником здійснено 17 липня 2015 року, що, в силу положень частини першої статті 264 ЦК України, є підставою для переривання строку позовною давності, колегія суддів відхиляє, оскільки з позовом до суду банк звернувся 07 вересня 2018 року (відповідно до відбитку поштового штемпеля на конверті), тобто понад встановлений законодавством трирічний строк для звернення до суду позовом.

Доводи касаційної скарги про те, що банк звертався із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до Шевченківського районного суду м. Чернівців та до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що також вказує про наявність підстав для переривання строку позовної давності, є безпідставними, оскільки звернення до суду з вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки.

Наведене у повній мірі узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (14-208цс21).

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачка ОСОБА_1 не подавала заяву про застосування строку позовної давності, у зв`язку із чим підстави для відмови у позові до неї відсутні, є необгрунтованими, оскільки на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором іпотечний договір був укладений саме із ОСОБА_1 , і саме ним, як боржником/позичальником та іпотекодавцем, було заявлено про застосування позовної давності.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 травня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов