Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №278/2866/21
Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №278/2866/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 278/2866/21

провадження № 61-6445св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне підприємство «Коростенське лісомисливське господарство», Житомирська обласна державна адміністрація, товариство з додатковою відповідальністю «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Аскона-Південь», акціонерне товариство «Про Кредит Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бородіна Дмитра Вікторовича на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 25 листопада 2022 року у складі судді Татуйка Є. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 березня 2023 рокуу складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом про припинення договору сервітуту.

Позовна заява мотивована тим, що встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці унеможливлює її використання для власних потреб позивача та інших мешканців громади, чим порушується співмірність реалізації прав та законних інтересів як відповідачів, так і позивача.

Зазначав, що спір за цією справою виник відносно права позивача на земельну ділянку лісогосподарського призначення для вільного користування земельною ділянкою лісового фонду відповідно до статей 23, 66 Лісового Кодексу України, статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Крім того, зазначав, що на землях, переданих за оскаржуваними договорами сервітуту, на яких розташований щойно виявлений об`єкт культурної спадщини «Меморіал жертвам Другої світової війни «Петрівське урочище», товариство з додатковою відповідальністю «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування» побудував об`єкти нерухомого майна, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 серпня 2021 року та, таким чином, використовує земельні ділянки, надані під оскаржувані договори сервітуту, не за призначенням.

Також зазначав, що виявлені об`єкти культурної спадщини підлягають захисту згідно статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

З огляду на вказане просив:

- визнати недійсними розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації №354 від 26 жовтня 2016 року, №181 від 18 червня 2015 року, № 253 від 17 серпня 2015 року;

- припинити договір про встановлення безоплатного земельного сервітуту, укладений 17 серпня 2015 року між ДП «Житомирське лісове господарство» та ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування»;

- припинити договір про встановлення безоплатного земельного сервітуту, укладений 29 листопада 2016 року між ДП «Житомирське лісове господарство» та ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування».

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області

від 25 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, відмовлено у задоволенні позову.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що зазначаючи такі підстави позову, як порушення відповідачем умови договорів сервітуту, а також Закону України «Про охорону культурної спадщини», позивач, який не являється стороною вищезазначених договорів, не наводить обґрунтування щодо порушення його особистих прав та яких саме. Доказів наявності у позивача права процесуального представництва інтересів інших осіб також не надано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Бородіна Д. В. на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 25 листопада 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі

№ 925/603/18, від 25 червня 2019 року у справі № 911/2701/17, від 05 жовтня 2022 року у справі № 557/303/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суди необґрунтовано відхилили клопотання про призначення експертизи, встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ані проекти оскаржуваних розпоряджень, ані самі оскаржувані розпорядження не містяться на сайті Житомирської обласної державної адміністрації в мережі Інтернет, що доводить, що оскаржувані розпорядження з приводу погодження встановлення на землях лісового фонду земельного сервітуту не приймались та сторонами оскаржуваних договорів подані сфальсифіковані документи для укладення оскаржуваних договорів сервітуту.

Також вважає неналежними доказами надані відповідачем скриншоти веб-сторінок, де нібито розміщені оскаржувані розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації, оскільки державною адміністрацією не надано доказів, що вона є власником відповідного інтернет-ресурсу або провайдером.

Проте суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про проведення комп`ютерно-технічної експертизи для з`ясування дати опублікування проектів оскаржуваних розпоряджень та самих розпоряджень голови Житомирської обласної державної адміністрації.

Вважає, що шляхом дій ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування» та бездіяльності відповідних органів влади грубо порушується стаття 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядок обліку об`єктів культурної спадщини щодо щойно виявленого об`єкту культурної спадщини «Меморіал жертвам Другої світової війни «Петрівське урочище».

Обґрунтовуючи позов, позивач вказував, що спірні земельні ділянки знаходяться на землях, на яких розташований щойно виявлений об`єкт культурної спадщини «Меморіал жертвам Другої світової війни «Петрівське урочище», проте апеляційний суд відмовив у задоволенні його клопотання про проведення судової експертизи з питань землеустрою для з`ясування вказаних обставин.

Також судами не надано оцінки доводам позивача про те, що відповідачі використовують сервітут не за призначенням та порушують умови договорів сервітуту.

Суди не врахували, що визначальним для правильного вирішення спору є визнання порушення прав Оліївської територіальної громади, мешканцем якої є позивач, встановлення тієї обставини, що вказаний в оскаржуваних договорах шлях проїзду є єдино можливим, а також доказів того, що на земельній ділянці ДП «Житомирське лісове господарство» існує будь-яка автомобільна дорога у розумінні Закону України «Про автомобільні дороги» та Державного стандарту України 3587-97 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану», затвердженого наказом Держстандарту України від 31 липня 1997 року №441, обґрунтування встановлення земельного сервітуту для проїзду саме на землях, які виділені для встановлення земельного сервітуту, а не на інших землях найменш обтяжливим способом.

Встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці унеможливлює її використання для власних потреб позивача та інших мешканців Оліївської територіальної громади, чим порушується співмірність реалізації прав та законних інтересів як відповідачів, так й позивача.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 червня 2015 року голова Житомирської обласної державної адміністрації видав розпорядження №181, яким, серед іншого, затвердив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування» для проведення інженерних мереж та подальшого обслуговування, проїзду та проходу площею 0,1300 га на землях ДП «Житомирське лісове господарство» в межах Кам`янської сільської ради. ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування» зобов`язано укласти договір сервітуту та здійснити його державну реєстрацію у встановленому законом порядку.

17 серпня 2015 року голова Житомирської обласної державної адміністрації видав розпорядження №253, яким вніс зміни до попереднього розпорядження, виклавши пункт 14 розпорядження №181 від 18 червня 2015 року в наступній редакції: «ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування» укласти договір з ДП «Житомирське лісове господарство» про встановлення земельного сервітуту площею

0,1300 га на право проїзду до земельної ділянки площею 574,2801 га на території Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області, яка знаходиться у постійному користуванні ДП «Житомирське лісове господарство» для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (кадастровим номер 1822083200:05:000:0174) та здійснити державну реєстрацію права на нерухоме майно».

17 серпня 2015 року між володільцем земельної ділянки ДП «Житомирське лісове господарство» та ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування», як власником сусідньої земельної ділянки, укладено договір про встановлення земельного сервітуту на підставі пункту 14 розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 18 червня 2015 року. Сервітут встановлено відносно частини земельної ділянки загальною площею 574,2801 га з цільовим призначенням для ведення лісового господарства з кадастровим номером 1822083200:05:000:0174, що перебуває в постійному користуванні у ДП «Житомирське лісове господарство», для права проїзду транспортних засобів площею 0,13 га. На земельну ділянку, передану в сервітут в 2016 році, розроблялась технічна документація.

26 жовтня 2016 року голова Житомирської обласної державної адміністрації видав розпорядження № 354, яким, серед іншого, погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування» для проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,7820 га за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Житомирське лісове господарство» в межах Кам`янскої сільської ради Житомирського району Житомирської області.

29 листопада 2016 року між володільцем земельної ділянки ДП «Житомирське лісове господарство» та ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування», як власником сусідньої земельної ділянки, укладено ще один договір про встановлення земельного сервітуту на згадувану раніше земельну ділянку лісового фонду площею 0,7820 га.

20 лютого 2017 року між ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування» та ТОВ «Аскона-Південь» укладено договір найму (оренди) комплексу загальною площею 4322,5 кв. м.

28 серпня 2018 року між ТОВ «Аскона-Південь» та АТ «Про Кредит Банк» укладено кредитний та іпотечні договори. Майновим поручителем боржника виступило ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування».

Листом № 717/1 від 31 серпня 2018 року ДП «Житомирське лісове господарство» повідомило Народного депутата ОСОБА_3, що підприємством укладено договори про встановлення земельного сервітуту з ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартизованого устаткування» від 17 серпня 2015 року та від 29 листопада 2016 року. Земельний сервітут встановлено відносно частини земельних ділянок (квартал 63 виділ 15) Богунського лісництва на території Кам`янської сільської ради (нині Оліївська сільська рада). Площа земельних ділянок, на яку встановлено сервітут, відповідно складає 0,13 та 0,7820 га. Підставою для укладення договорів сервітуту є рішення органу виконавчої влади зокрема, розпорядження голови Житомирської ОДА № 181 від 18 червня 2015 року,

№ 253 від 17 серпня 2015 року та № 354 від 26 жовтня 2016 року.

25 жовтня 2019 року укладено додаткові угоди №1 до договорів встановлення земельних сервітутів від 17 серпня 2015 року та від 29 листопада 2016 року, якими визначено розмір плати за користування земельними ділянками.

Згідно з листом департаменту культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації від 20 липня 2020 року на території ДП «Житомирське лісове господарство», Богунського лісництва Кам`янської та Іванівської сільських рад знаходиться щойно виявлений об`єкт культурної спадщини «Меморіал жертвам Другої світової війни «Петрівське урочище» до якого входять: 1) братська могила жертв фашизму, поховано 10 тисяч чоловік, с. Довжик Кам`янська сільська рада, 3 км на південь, охоронний номер 2490 (пам`ятка історії); 2) група (6) братських могил жертв фашизму, с.Іванівка, Іванівська сільська рада на території Богунського лісництва, охоронний номер 2805 (пам`ятка історії); 3) група братських могил військовополонених та мирних громадян, поховано 14 тисяч чоловік, Іванівська сільська рада 62-ий квадрат, 13-ої дільниці Богунського лісництва 0,5 км зліва від міської смуги, на узліссі, поблизу автотраси Житомир - Львів (щойно виявлений об`єкт культурної спадщини). З приводу щойно виявленого об`єкту скеровано відповідне звернення до Міністерства культури, однак відповіді отримано не було.

20 липня 2020 року Житомирська обласна державна адміністрація з приводу конфлікту, що виник між жителями с. Довжик та ТОВ «Аскона-Південь» щодо зведення будівель в Богунському лісі на землях, що мають історичну цінність, повідомила Народного депутата про те, що на території лісу, що поблизу Кам`янської та Іванівської сільських рад Житомирського району Житомирської області, який перебуває в користуванні ДП «Житомирське лісове господарство», знаходиться об`єкт культурної спадщини «Меморіал жертвам Другої світової війни «Петрівське урочище» (до якого входять раніше зазначені у даному рішенні три пам`ятки). Направлялось звернення до Міністерства з приводу занесення їх до реєстру, однак відповіді отримано не було. В той же час, 27 травня 2020 року сектором культури і туризму було здійснено огляд та складено акт технічного стану об`єктів, які входять до меморіального комплексу «Петрівське урочище», що знаходиться на околиці села Довжик Житомирського району Житомирської області, відповідно до якого встановлено, що пам`ятки культури та прилегла до них територія знаходяться в задовільному стані. Земельна ділянка під пам`ятками культури перебуває у постійному користуванні ДП «Житомирське лісове господарство».

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 28 січня 2021 року у справі №278/2883/18, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Аскона-Південь», ДП «Житомирське лісове господарство», Житомирської обласної державної адміністрації, ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартного устаткування» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення її попереднього стану та знесення самовільно побудованих складових об`єкту нерухомого майна реєстраційний №48898218220: вимощення І та ІІ, огорожі 1, ворота 3, навісу Н; скасування земельного сервітуту шляхом розірвання договору про встановлення земельного сервітуту від 29 листопада 2016 року, укладеного між ДП «Житомирське лісове господарство» та ТДВ «Житомирський ДЕЗНУ».

Постановою Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №278/2883/18 рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 28 січня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 квітня

2021 року змінено, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

17 серпня 2021 року сформовано інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої ТДВ «Житомирський дослідно - експериментальний завод нестандартизованого устаткування» за адресою: Житомирська область, Житомирський район, вул. Нескорених, 12, має у власності об`єкти нерухомості.

30 листопада 2021 року Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомило про те, що нумерація кварталів з 62 по 64 в Богунському лісництві не змінювалась з 1987 року.

08 грудня 2021 року позивачу Міністерством культури та інформаційної політики у відповідь на звернення щодо об`єктів культурної спадщини, повідомлено, що за наявною у міністерстві інформацією на території Богунського лісу розташовані наступні пам`ятки культурної спадщини:

1) братська могила підпільників, партизан, жертв фашизму, яка розташована в 2 км південніше села в 63-му кварталі 13-ої дільниці Богунського лісництва, не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, але перебуває на обліку як пам`ятка історії місцевого значення (рішення Житомирського обласного виконавчого комітету від 21 січня 1983 року № 22) і відповідно до закону є пам`яткою; 2) група братських могил жертв фашизму, яка розташована на території 61-го квадрату Богунського лісництва, між селами Довжик та Іванівка поблизу автотраси Житомир - Львів, не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, але перебуває на обліку як пам`ятка історії місцевого значення (рішення Житомирського обласного виконавчого комітету від 08 жовтня 1992 року № 390) і відповідно до закону є пам`яткою.

Судами також досліджено облікові картки об`єктів культурної спадщини, в яких крім зазначеної раніше інформації наявна наступна і підтверджена про те, що вони знаходяться: в 62-му кварталі 13-ої дільниці Богунського лісництва (група (14) братських могил); в 61-му кварталі Богунського лісництва (група (6) братських могил) та в 63-му кварталі 13-ої дільниці Богунського лісництва.

Правоохоронними органами проводиться розслідування з приводу заволодіння земельною ділянкою ДП «Житомирське лісове господарство».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Звертаючись до суду з цим позовом, а також з апеляційною та касаційною скаргою, позивач посилався на те, що встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці унеможливлює її використання для власних потреб позивача та інших мешканців Оліївської територіальної громади, чим порушується співмірність реалізації прав та законних інтересів як відповідачів, так і позивача.

Також зазначав, що спір за цією справою виник відносно права позивача на земельну ділянку лісогосподарського призначення для вільного користування земельною ділянкою лісового фонду відповідно до статей 23, 66 Лісового Кодексу України, статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Крім того зазначав, що на землях, переданих за оскаржуваними договорами сервітуту, розташований щойно виявлений об`єкт культурної спадщини «Меморіал жертвам Другої світової війни «Петрівське урочище».

Частиною першою статті 66 ЛК України передбачено, що громадяни мають право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав`яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 23 ЛК України громадяни мають право вільно перебувати в лісах державної та комунальної власності, якщо інше не передбачено законом. Права власників лісів або лісокористувачів можуть бути обмежені на користь інших заінтересованих осіб на підставі закону, договорів, заповіту або за рішенням суду. Установлення лісового сервітуту не веде до позбавлення власника земельної лісової ділянки, щодо якої встановлений лісовий сервітут, права володіння, користування та розпоряджання нею, а користувача - володіння, користування.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до положень статті 401 ЦК Україниправо користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Статтею 404 ЦК Українита статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Відповідно до статті 102 ЗК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а) припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Статтею 406 ЦК України визначено, що сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, власником спірної земельної ділянки є держава в особі Житомирської обласної державної адміністрації, а користувачем - ДП «Житомирське лісове господарство».

Договори про встановлення земельного сервітуту укладались між ДП «Житомирське лісове господарство» та ТДВ «Житомирський дослідно-експериментальний завод нестандартного устаткування».

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із недоведеності позивачем порушення його прав на користування лісовим фондом та відсутності у нього права на звернення до суду із позовом про припинення земельного сервітуту.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі

№ 2340/3539/18 (адміністративне провадження № К/9901/22749/19) зазначено, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15 16 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає у з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі

№ 715/2316/18 (провадження № 61-3755св20) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Окрім цього, умовою звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування є заінтересованість позивача.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17 (адміністративне провадження № К/9901/38991/18) (пункт 85) та від 28 травня 2020 року у справі № 640/11643/19 (адміністративне провадження № К/9901/4128/20) Верховний Суд навів такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу: (а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; (б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; (в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); (г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням. Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач не надав будь-яких доказів порушення відповідачами його прав на вільне перебування у лісі саме в межах тієї земельної ділянки, яка є предметом позову.

Тобто по суті відсутні докази порушення прав, свобод та інтересів позивача з підстав, заявлених у позові.

Підстав вважати інакше у суду касаційної інстанції, який не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку доказів у справі, оскільки є судом права, а не факту, немає.

Доводи позивача про його порушене право (законний інтерес) є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації та договорів про встановлення земельного сервітуту на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Це свідчить про відсутність предмета захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

Позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу територіальної громади, частиною якої він є, і для якої цей інтерес має значення.

Безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації та договорів про встановлення земельного сервітуту, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.

Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно врахували, що зазначаючи такі підстави позову, як порушення відповідачем умов договорів сервітуту, а також Закону України «Про охорону культурної спадщини», позивач, який не являється стороною вищезазначених договорів, не наводить обґрунтування щодо порушення його особистих прав та яких саме.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 278/2883/18 (провадження № 61-7807св21).

З огляду на установлену відсутність порушеного права позивача, суд касаційної інстанції не надає оцінку іншим доводам касаційної скарги щодо неправомірності оскаржуваних судових рішень (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 936/982/20 (провадження

№ 61-8871св22).

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови апеляційного суду в задоволенні клопотань позивача про призначення судової комп`ютерно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою спростовуються ухвалами Житомирського апеляційного суду від 15 березня 2023 року про відмову у задоволенні вказаних клопотань з наведенням відповідних мотивів.

Визначені позивачем обставини, щодо яких мали зробити висновки експерти за заявленими ним експертизами, не були спрямовані на підтвердження порушених його прав.

Отже, суди попередніх інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18, від 25 червня 2019 року у справі № 911/2701/17, від 05 жовтня 2022 року у справі № 557/303/21, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бородіна Дмитра Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області

від 25 листопада 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 березня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович