Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.06.2023 року у справі №759/174/20
Постанова КЦС ВП від 01.06.2023 року у справі №759/174/20

Постанова

Іменем України

01 червня 2023 року

м. Київ

справа № 759/174/20

провадження № 61-9679ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор державного підприємства

«Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Мосійчук Оксана Василівна, акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Загоруйко Геннадій Анатолійович, на постанову Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року в складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви та рішення суду першої інстанції

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі - ДП «Львівський інститут землеустрою») Мосійчук О. В., акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі -

АТ «Альфа-Банк») про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня

2021 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора

ДП «Львівський інститут землеустрою» Мосійчук О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47863023 від 19 липня 2019 року про право власності АТ «Альфа-Банк», на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею

68,5 кв. м, житловою площею 40,5 кв. м.

Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк», номер запису 32470300, проведену 16 липня 2019 року державним реєстратором

ДП «Львівський інститут землеустрою» Мосійчук О. В.

Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768,40 грн.

Короткий зміст заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

У серпні 2021 року ОСОБА_1 через представника Загоруйка Г. А. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, яким стягнути витрати на професійну правничу допомогу.

Заява мотивована тим, що під час вирішення заявлених у справі вимог позивач поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 39 199,90 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги від 05 грудня 2019 року, актом наданих послуг від 02 серпня 2021 року, квитанцією до прибуткового касового ордера від 02 серпня 2021 року.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва

від 27 серпня 2021 року заяву представника Загоруйка Г. А. , який діяв

в інтересах ОСОБА_1 , про стягнення судових витрат задоволено.

Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати (витрати на правничу допомогу) у розмірі 39 199,90 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявлені позивачем витрати у розмірі 39 199,90 грн є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено частково.

Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва

від 27 серпня 2021 року змінено, стягнуто з АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора ДП «Львівський інститут землеустрою» Мосійчук О. В. судові витрати (витрати на правничу допомогу) на користь ОСОБА_1

по 5 000 грн з кожного.

Стягнуто з АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора ДП «Львівський інститут землеустрою» Мосійчук О. В. на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, надану у суді в апеляційної інстанції, по 150 грн

з кожного.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявлене в акті наданих послуг відшкодування витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 152,60 грн не підлягає задоволенню, оскільки судовий збір не відноситься до витрат на правничу допомогу. Крім того, питання щодо відшкодування судового збору вирішено судом при ухваленні рішення за результатами розгляду позовної заяви.

Зазначені адвокатом послуги щодо складання та подання до суду клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції,

а також клопотань про розгляд справи без участі сторони позивача загальною вартістю 13 578,40 грн колегія суддів вважала необґрунтованим, оскільки надані послуги не потребують високої правової кваліфікації та не впливають на результат розгляду справи, та у направленні таких клопотань зацікавленим є сам представник позивача. Також в акті зазначено, що адвокатом надано послуги щодо представництва інтересів ОСОБА_1

у судовому засіданні 27 січня 2021 року тривалістю 1 годину вартістю

1 200 грн. Водночас з матеріалів справи вбачається, що судове засідання, призначене 27 січня 2021 року, розпочалося о 15.26 год. та закінчилось

о 15.47 год., отже, тривало 21 хв. Враховуючи наведене, витрати за надану послугу підлягають зменшенню до 420 грн. Інші витрати на правничу допомогу у загальному розмірі складають 23 268,90 грн. Заявлений розмір витрат колегія суддів вважала завищеним, неспівмірним зі складністю справи і таким, що не відповідає критерію реальності таких витрат.

З урахуванням критеріїв співмірності, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, а також враховуючи незначну тривалість судового засідання, суд дійшов висновку про відшкодування витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги представника

АТ «Альфа-Банк», необхідності подання відзиву на апеляційну скаргу та значимості таких дій у справі, критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної представником роботи, беручи до уваги часткове відтворення доводів, наведених у відзиві та зазначених у заяві про відшкодування судових витрат, заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу в апеляційному суді є завищеним. Колегія суддів вважала за можливе стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на правничу дорогу, надану в суді апеляційної інстанції, у розмірі 300 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Загоруйко Г. А.,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

03 жовтня 2022 року ОСОБА_1 через представника Загоруйка Г. А. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2022 року касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Верховний Суд ухвалою від 07 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Загоруйко Г. А., на постанову Київського апеляційного суду

від 23 серпня 2022 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження додаткової постанови апеляційного суду позивач посилається на пункти 1, 4 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року

у справі № 826/1216/16; Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі

№ 922/445/19; Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі

№ 816/2096/17, від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга також мотивована тим, що апеляційний суд помилково зменшив розмір витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції з 39 199,90 грн до 10 000 грн та за розгляд справи судом апеляційної інстанції з 8 400 грн до 300 грн. Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення судом першої інстанції було призначене на 27 серпня 2021 року, проте відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву або заяви про зменшення розміру судових витрат, за наслідком чого судом ухвалено законне та обґрунтоване додаткове рішення. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є завищеними та підлягають зменшенню.

Позиції інших учасників

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року заявлені у справі позовні вимоги задоволено.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 через представника Загоруйка Г. А. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, яким стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39 199,90 грн.

На підтвердження понесених витрат представником позивача надано до суду: ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 ; копію договору про надання правової допомоги від 05 грудня 2019 року № 22/2019; акт наданих послуг за договором № 22/2019 про надання правової допомоги; рахунок-фактуру від 02 серпня 2021 року, відповідно до якого сума, що підлягає оплаті становить 39 199,90 грн; копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 02 серпня 2021 року про сплату ОСОБА_1

39 199,90 грн на підставі договору про надання правової допомоги

від 05 грудня 2019 року.

З акта наданих послуг вбачається, що адвокатом Загоруйком Г. А. надано ОСОБА_1 наступні послуги із зазначенням їх вартості та витраченого часу на їх виконання: зустріч та усна консультація щодо порядку та підстав задоволення забезпечених іпотекою вимог шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - 1 251,90 грн (3 год.); складання, підготовка додатків та подання до суду позовну заяву - 2 086,50 грн (5 год.); складання, підготовка додатків та подання до суду заяви про забезпечення позову - 1 416,90 грн (3 год.); відшкодування сплаченого судового збору - 1 152,60 грн; складання та подання електронною поштою до суду клопотань про участь у судовому засідання у режимі відеоконференції - 4 978,40 грн (7 год.); ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2020 року - 2 833,80 грн (3 год.); підготовка, написання та направлення відзиву та розрахунку суми судових витрат до апеляційного суду - 3 778,40 грн (4 год.); складання та подання через електронний суд відповідь на відзив - 3 778,40 грн (4 год.); складання та подання електронною поштою до суду заяву про долучення документів до матеріалів справи та витребування доказів - 2 833,80 грн (3 год.); складання та подання електронною поштою заяву про витребування доказів -

1 889,20 грн (2 год.); заява про врахування судом практики Верховного

Суду - 1 000 грн (1 год.); складання клопотань про проведення судових засідань без участі ОСОБА_1 та його представника - 8 600 грн (8 год.); заява від 26 січня 2021 року про відмову від частини позовних вимог та аргументації інших вимог - 1 200 грн (1 год.); представництво інтересів ОСОБА_1 у судовому засіданні 27 січня 2021 року - 1 200 грн (1 год.); заява від 29 січня 2021 року про збільшення позовних вимог - 1 200 грн

(1 год.).

Представником ОСОБА_1 до відзиву на апеляційну скаргу долучено попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат понесених на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Також адвокатом надано акт про надання правової допомоги

від 02 листопада 2021 року, відповідно до якого ним надано послуг а суді апеляційної інстанції на загальну суму 8 400 грн, а саме: усна консультація ОСОБА_1 щодо порядку та підстав оскарження додаткового рішення - 1 200 грн; підготовка, складання відзиву на апеляційну скаргу - 6 000 грн; складання та подання до суду клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі ОСОБА_1 та його представника - 1 200 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних

з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста

статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено

(пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати

з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі

№ 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для

справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або

заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Зазначені висновки викладено у постанові Велика Палата Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі

критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі

статті 41 Конвенції про захист прав людини. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі

№ 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Встановлено, що до клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу стороною позивача надані докази на підтвердження обсягу понесених позивачем витрат та їх розміру.

Представник АТ «Альфа-Банк» звернувся до суду із запереченням щодо стягнення витрат на правову допомогу, зазначав про їх завищений розмір.

З огляду на наявність заперечень відповідача проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги характер правовідносин

у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що клопотання представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає частковому задоволенню на суму 10 000 грн, а в суді апеляційної інстанції - на суму 300 грн.

Колегія суддів погоджується, що зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Суд апеляційної інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що АТ «Альфа-Банк» без поважних причин не заявило у суді першої інстанції про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки у матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачів про звернення позивача з відповідною заявою та повідомлення останніх про розгляд вказаного питання 27 серпня

2021 року.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16; Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17,

від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року

у справі № 826/1216/16 (за позовом фізичної особи до департаменту земельних ресурсів виконавчого органу міської ради про визнання протиправними дій, які полягають у недотриманні встановлених регламентом виконавчого органу строків опрацювання клопотання позивача та підготовки проекту рішення з питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки) скасовано судові рішення в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу, справу у цій частині направлено на новий розгляд. Касаційний суд вказував, що суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й касаційний суд, не досліджував належність та допустимість наданих позивачем доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, а лише зазначив, що надані позивачем документи не містять вимог щодо відшкодування витрат, які визначенні у частині першій статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Разом з тим Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» втратив чинність 15 грудня 2017 року (тобто на час розгляду цієї справи) на підставі Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Постановою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі

№ 816/2096/17 (за позовом фізичної особи до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність для ведення особистого селянського господарства) скасовано судові рішення в частині розподілу судових витрат, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди не обґрунтували причин, з яких не застосували правило розподілу судових витрат, яке передбачене частиною восьмою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, хоча й встановили обставини, які свідчать, що спір виник через неправильні дії відповідача. Суд першої інстанції, стверджуючи, що наявні в матеріалах справи розписки не підтверджують достовірно факт отримання коштів фахівцем в галузі права від позивача, не обґрунтував свого висновку, не зазначив відповідного нормативного обґрунтування. Твердження апеляційного суду про те, що заявлений позивачем розмір витрат на оплату правових послуг не є співмірним зі складністю справи та об`ємом виконаних фахівцем у галузі права робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт та їх обсягом, не може бути обґрунтуванням повної відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу.

Постановою Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі

№ 823/2638/18 (за позовом фізичної особи до сільської ради (про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність) стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 2 000 грн. Касаційний суд виходив з доведеності наданих представником послуг у розмірі 2 000 грн, а також вважав, що обґрунтованих сумнів

у вартості наданих послуг немає.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 (за позовом заводу публічного акціонерного товариство «Кременчуцький сталеливарний завод» до акціонерного товариства «Українська залізниця»

у відповідній філії про стягнення 3 876 000 грн боргу за договором поставки, 168 207,60 грн пені, 145 131,70 грн інфляційних втрат, 28 034,16 грн - 3 % річних) скасувала судові рішення в частині відмови у стягненні 15 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та прийняла у цій частині нове рішення, яким стягнула з відповідача на користь позивача вказані витрати, понесені в суді першої інстанції; у решті рішення і постанову залишила без змін; стягнула з відповідача на користь позивача 8 500 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, 9 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції. Касаційний суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у заявлених сумах, оскільки такі витрати доведені належними та допустимими доказами.

Отже, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведеній як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи та доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Висновки судів не

є суперечливими.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні

і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Враховуючи викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки апеляційного суду по суті вирішення питання розподілу витрат на правничу допомогу.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ

у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України касаційну скаргу необхідно залишення без задоволення, а постанову - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Загоруйко Геннадій Анатолійович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук