Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №760/12733/21
Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №760/12733/21

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 760/12733/21

провадження № 61-5873св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Книш Наталія Ігорівна, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року у складі судді Оксюти Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Верланова С. М., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 липня 2008 року нею було придбано приміщення книжкового магазину за адресою: АДРЕСА_1 .

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 014/0398/2/20196 від 18 липня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», вищевказані приміщення були передані нею в іпотеку.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09 вересня 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором № 014/0398/2/20196 від 18 липня 2008 року в розмірі 438 407,55 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором з фізичною особою № 014/0398/2/20196 від 18 липня 2008 року, у загальній сумі в розмірі 438 407,55 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 014/0398/2/20196 від 18 липня 2008 року, укладеного між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого всіх прав та обов`язків є ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_1 , а саме: нежилі приміщення групи приміщень № 60 загальною площею 106,8 квадратних метрів, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчого провадження.

На підставі вказаного рішення суду ПАТ «Фідобанк» отримало відповідний виконавчий лист № 2-4347/14, який пред`явило для примусового виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Печерським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві було відкрито виконавче провадження № 52630040.

Позивачка вказує, що 20 грудня 2017 року до приміщення книжкового магазину за адресою: АДРЕСА_1 , прийшла група невідомих осіб, які заявили, що є новими власниками. Пізніше вона з`ясувала, що це була ОСОБА_2 та її представники. Підставою права власності ОСОБА_2 на вказане нежиле приміщення було рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38683579 від 12 грудня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Набока О. В. на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 2189, укладеного 12 грудня 2017 року між ТОВ «РАЙТ ПАРТНЕР» та ОСОБА_2 .

В ході переговорів з представниками ОСОБА_2 була досягнута домовленість щодо подальшого користування спірним приміщенням та запропоновано декілька варіантів, зокрема використання нею приміщення та виплату залишку боргу або продаж вищезгаданого приміщення на взаємовигідних умовах.

Окремо була досягнута домовленість, що вона та її орендар ФОП ОСОБА_4 продовжать користуватись приміщенням та працюватимуть у звичайному режимі.

Для виконання домовленостей з представниками ОСОБА_2 вона замовила грошову оцінку приміщення книжкового магазину за адресою: АДРЕСА_1 , для з`ясування реальної його ціни. Так, станом на 22 січня 2018 року згідно висновку-вартості об`єкта незалежної оцінки приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , його ринкова власність складає 3 431 170,00 грн.

Однак, 26 лютого 2018 року нею у приміщенні за вказаною адресою було виявлено відсутність всіх матеріальних цінностей, товару, на загальну суму 626 933,20 грн, а також бухгалтерської документації та печатки ФОП ОСОБА_4 .

В той же день вона звернулась до Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві з відповідною заявою, у зв`язку з чим було зареєстровано кримінальне провадження № 12018100090002183.

Разом з тим, 29 серпня 2018 року слідчим слідчого відділу Солом`янського УП ГУНП в м. Києві Довгун В. В. кримінальне провадження № 12018100090002183 було закрите, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, а ОСОБА_1 03 жовтня 2018 року надано копію постанови про його закриття.

Згідно вказаної постанови її повідомлено, що всі матеріальні цінності та книжкова продукція були вивезені та передані ТОВ «Мувинг сервіс» на складське приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

Вважає, що порушено її право на нерухоме майно, яке було передано в іпотеку, а також спричинено матеріальну шкоду, оскільки відсутнє майно, яке знаходилось у спірному приміщенні.

З урахуванням викладених обставин, ОСОБА_1 , уточнивши в подальшому позовні вимоги, просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України:

- вартість книжкового приладдя магазину (меблі, касовий вузол, технічне оснащення) на суму 171 575,00 грн;

- вартість книжкової продукції (згідно інвентаризаційної відомості від 01.11.2017 року) на суму 215 560,00 грн;

- вартість книжкової продукції магазину видавництва «Бренд Бук Паблішінг» (згідно інвентаризаційного опису від 01.01.2017) на суму 210 598,20 грн;

- грошові кошти за інше майно (згідно інвентаризаційної відомості від 20.10.2017 року) в сумі 29 200,00 грн;

- компенсацію за сплату комунальних послуг в сумі 7 635,80 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.

При цьому суд зазначив, що ОСОБА_2 набула право власності на нежитлове приміщення на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу та не є стороною договору іпотеки № 014/0398/2/20196 від 18 липня 2008 року. Щодо спірного майна вона діяла правомірно, а позивачка не спростувала обставин, встановлених постановою слідчого від 29 серпня 2018 року про закриття кримінального провадження.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника- адвоката Павлова Н. Є. оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Узагальнені доводи касаційної скарги

27 червня 2022 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Книш Н. І. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Також представник позивача послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 337 Цивільного кодексу України у системному взаємозв`язку зі статтями 22 та 1166 Цивільного кодексу України.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 25 липня 2022 року представник ОСОБА_2 адвокат Гаврилюк М. В. просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

04 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду № 83/0/226-23 від 20 січня 2023 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку із перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаною з вагітністю та пологами, справу № 760/12733/21 (провадження № 61-5873св22) призначено колегії суддів у складі: судді-доповідача Коротенка Є. В., суддів: Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 18 липня 2008 року ОСОБА_1 придбала нежилі приміщення (групи приміщень № 60), загальною площею 106,80 кв.м, які є вбудованими в багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 014/0398/2/20196 від 18 липня 2008 року ОСОБА_1 було передано вказані приміщення в іпотеку ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк».

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09 вересня 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором № 014/0398/2/20196 від 18 липня 2008 року в розмірі 438 407,55 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором з фізичною особою № 014/0398/2/20196 від 18 липня 2008 року, у загальній сумі в розмірі 438 407,55 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 014/0398/2/20196 від 18 липня 2008 року, укладеного між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого всіх прав та обов`язків є ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_1 , а саме: нежилі приміщення групи приміщень № 60 загальною площею 106,8 квадратних метрів, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчого провадження.

На підставі вказаного рішення суду ПАТ «Фідобанк» отримало виконавчий лист № 2-4347/14, який пред`явило для примусового виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Печерським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві було відкрито виконавче провадження № 52630040.

На підставі укладеного з ТОВ «Райт Партнер» договору купівлі-продажу від 12 грудня 2017 року нежилі приміщення (групи приміщень № 60), загальною площею 106,8 кв.м, які є вбудованими в багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , були придбані ОСОБА_2

17 квітня 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку направив на ім`я ОСОБА_1 лист № 17/04, яким повідомив останню, що 12 січня 2018 року, зайшовши до придбаного на підставі договору купівлі-продажу приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та при його детальному огляді ОСОБА_2 були виявлені у значній кількості друковані книги. З метою забезпечення їх збереження, охорони та виключення можливого псування, ушкодження та розкрадання вони були описані та передані за актом прийому-передачі на відповідальне зберігання. До теперішнього часу власника або іншу особу, яка має право вимагати їх повернення не встановлено. З огляду на викладене, просив повідомити про те, чи належать ОСОБА_1 виявлені книги або повідомити про іншу особу, яка має право вимагати їх повернення чи особу, яка представляє володільця. У випадку, якщо не буде встановлено володільця книг або іншої особи, яка має право вимагати їх повернення ОСОБА_2 вимушена буде звернутися з письмовою заявою до поліції або органу місцевого самоврядування.

Згідно відповіді Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 03 липня 2018 року на лист ОСОБА_2 від 19 червня 2018 року щодо прийняття рішення стосовно передачі книг та друкованих видань територіальній громаді, які виявлені у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , адміністрація запропонувала відповідачці звернутися до Київської міської ради (органу місцевого самоврядування) щодо передачі книг та друкованих видань до територіальної громади м. Києва.

26 лютого 2018 року до Солом`янського УП ГУНП у м. Києві надійшла заява ОСОБА_1 про те, що вона 26 лютого 2018 року, приблизно о 14:00 год., виявила відсутність майна, що знаходилося за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до рахунку-фактури № ЗГ-000238 від 20 жовтня 2008 року у спірному приміщенні повинно було знаходитися книжкове приладдя магазину на загальну суму 171 575,00 грн.

Згідно інвентаризаційного опису від 01 листопада 2017 року товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на відповідальному зберіганні за договорами постачання наявна книжкова продукція видавництва «Бренд Бук Паблішінг» на загальну суму 210 598,20 грн.

Відповідно до видаткової накладної від 01 листопада 2017 року № 1791/11 ТОВ «Бренд Бук Паблішінг» у спірному приміщенні наявна книжкова продукція на загальну вартість 215 560,00 грн.

Згідно інвентаризації майна станом на 20 жовтня 2017 року у спірному приміщенні зокрема знаходилося інше майно на загальну суму 29 200,00 грн, а саме: протикрадіжні грати, магнітний деактиватор, UPS (джерело безперебійного живлення), комп`ютер стаціонарний, грошовий ящик, детектор банкнот, сканер штрих-кодів, тепловентилятор.

27 лютого 2018 року у Єдиному реєстру досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 12018100090002183 за статтею 356 Кримінального кодексу України.

Постановою слідчого СВ Солом`янського УП ГКНП у м. Києві Довгун В. В. від 29 серпня 2018 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР № 12018100090002183 від 27 лютого 2018 року закрито, у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення.

Закриваючи кримінальне провадження, слідчий на підставі пояснень ОСОБА_2 встановив, що 12 січня 2018 року відповідачка у придбаному нею приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 виявила значну кількість друкованих видань та книг - близько 1500 одиниць. З метою забезпечення їх збереження, охорони та виключення можливого псування, ушкодження та розкрадання вони були описані та передані за актом прийому-передачі на відповідальне зберігання ТОВ «Мувинг сервіс» на складське приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . В січні 2018 року та квітні 2018 року на поштову адресу позивачки були направлені листи з проханням повідомити про те, чи належать їй виявлені книги або повідомити про іншу особу, яка має право вимагати їх повернення чи особу яка представляє їх володільця. Оскільки вищезазначені листи залишились без відповіді 15 червня 2018 року ОСОБА_2 через свого представника звернулась до Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації та Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві з повідомленням про знахідку майна (книг та друкованих видань) та заявою про відмову від права власності на вищезазначені друковані видання та книги.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (частина перша статті 386 ЦК України).

Правовідносини щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави врегульовані Главою 83 ЦК України.

Так, частинами першою, другою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 646/4738/19, від 20 квітня 2022 року в справі № 642/5275/18, від 06 червня 2022 року в справі № 725/2114/20-ц, від 05 липня 2022 року в справі № 641/8483/19.

Суди встановили, що 12 січня 2018 року ОСОБА_2 у придбаному нею приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 виявила значну кількість друкованих видань та книг - близько 1500 одиниць, якими відповідачка в подальшому розпорядилася на власний розсуд, передавши їх на відповідальне зберігання ТОВ «Мувинг сервіс» на складське приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, мають місце ознаки набуття ОСОБА_2 спірного майна без достатньої правової підстави, докази повернення безпідставно набутого майна ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази наявності зазначеного майна на складському приміщенні ТОВ «Мувинг сервіс».

Факт набуття такого майна та факт подальшого розпорядження ним ОСОБА_2 не заперечує.

ОСОБА_1 в позовній заяві (з урахуванням уточнень та доповнень) просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь вартість втраченого нею внаслідок неправомірних дій відповідачки майна, зокрема книжкової продукції.

Разом із тим, питання щодо наявності підстав для відшкодування позивачці на підставі статті 1212 ЦК України шкоди відповідачкою ОСОБА_2 як особою, яка безпідставно набула майно, суди попередніх інстанцій не дослідили.

При цьому слід ураховувати, що суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Крім того, вимоги до законності й обґрунтованості судового рішення передбачені частиною першою статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1-4 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно із пунктами 1-3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Таким чином, вмотивованість судового рішення є свідченням того, що: доводи та міркування сторін (учасників) судового процесу були належним чином оцінені та враховані або відхилені судом на підставі конкретно визначених мотивів; усім зібраним у справі доказам (зібраним судом або поданим учасникам справи) було надано належну правову оцінку; надано обґрунтування прийняття (врахування) та відхилення кожного доказу; наведені норми права, якими урегульовані спірні правовідносини, з наданням обґрунтування того, чому ті чи інші правові норми мають бути застосовані у конкретній спірній ситуації, враховуючи попередні два пункти.

Не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) ЄСПЛ зазначив, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

У пунктах 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14 передбачено, що в мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог; встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; у мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов`язки сторін у спірних правовідносинах, посилання на Конвенцію та рішення ЄСПЛ.

Разом із тим, розглядаючи справу, апеляційний суд доводи ОСОБА_1 в частині вимог про відшкодування вартості книжкового приладдя магазину (меблі, касовий вузол, технічне оснащення) на суму 171 575,00 грн, вартості іншого майна (згідно інвентаризаційної відомості від 20.10.2017) в сумі 29 200,00 грн, стягнення компенсації за сплату комунальних послуг в сумі 7 635,80 грн взагалі не дослідив, оцінки їм не надав, підстави відмови в їх задоволенні не зазначив.

Враховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони є передчасними та не є такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, у силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку, у тому числі усувати недоліки висновків суду, які є припущеннями, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Книш Наталією Ігорівною, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов