Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 953/5616/22

провадження № 51-1814км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Борова, Зміївського р-ну Харківської обл., зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Київського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2023 рокуОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на строк 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо речових доказів, цивільних позовів та процесуальних витрат у провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_6 засуджено за те, що він 11 червня 2022 року близько 19:30, керуючи технічно справним автомобілем «MAZDA 323» (д. н. з. НОМЕР_1 ), рухався по вул. Садовопарковій в м. Харкові зі сторони вул. Харківських дивізій в напрямку вул. Ньютона.

При виїзді з другорядної дороги по вул. Садовопарковій, де по напрямку його руху встановлений дорожній знак «Дати дорогу» на перехрестя нерівнозначних доріг по проспекту Героїв Сталінграду, яка є головною по відношенню до вул. Садовопаркової, ОСОБА_6 , діючи необережно, не надав дорогу автомобілю «Mitsubishi Lancer» (д. н. з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_8 , який рухався по головній дорозі - проспекту Героїв Сталінграду в сторону проспекту Олександрівського, з правої сторони, відносно напрямку руху автомобіля «MAZDA 323», в зв`язку з чим допустив зіткнення зазначених транспортних засобів, чим порушив вимоги пункту 16.11 та 2.1 розділу 33 Правил дорожнього руху України.

Порушення п. 16.11 та дорожнього знаку 2.1 Розділу 33 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_6 знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з настанням зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пасажири автомобіля «Mitsubishi Lancer» ОСОБА_9 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, а ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження, від яких 28 червня 2022 року померла у лікарні.

Харківський апеляційний суд вироком від 12 лютого 2024 року скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. Строк відбуття покарання ОСОБА_6 вирішено рахувати з дня його затримання в порядку звернення вироку до виконання.У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 просить оскаржуване судове рішення в частині призначеного покарання змінити та звільнити його підзахисного від відбування основного покарання з випробуванням на підставі статей 75-77 КК.

Він стверджує, що апеляційна інстанція, призначаючи покарання у виді реального позбавлення волі, безпідставно у вироку зазначила про грубе порушення правил дорожнього руху, оскільки ч. 2 ст. 286 КК не передбачає такого порушення, а вказує на його наявність, при цьому не взяла до уваги даних про особу ОСОБА_6 , який має постійне місце проживання, не є особою схильною до скоєння злочинів, раніше проходив службу в органах внутрішніх справ, однак був звільнений за станом здоров`я, має ряд захворювань та потребує постійного кваліфікованого медичного догляду, наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційні скарги не надходило.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу сторони захисту та просили змінити вирок апеляційного суду, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти її задоволення, просила вирок апеляційного суду залишити без змін.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційному порядку захисником не оскаржуються.

Доводи сторони захисту, наведені в касаційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним, що характеризують особу засудженого, внаслідок надмірної суворості судом апеляційної інстанції є обґрунтованими.

Як убачається з вироку місцевого суду, призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі та звільняючи його від відбуття основного покарання з випробування, цей суд зважив на тяжкість вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, який позитивно характеризується, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, раніше не судимий, працевлаштований, його позитивну посткримінальну поведінку, а саме усвідомлення протиправності своєї злочинної поведінки та наміру в подальшому суворо дотримуватись закону, відношення потерпілих та їх думку щодо покарання, обставини, що пом`якшують покарання (щире каяття, повне відшкодування шкоди потерпілим) та відсутність обставин, що обтяжують покарання, дійшов висновку про необхідність застосування ст. 75 КК, тобто застосував інститут звільнення від покарання з випробуванням, мотивуючи тим, що ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, що також підтверджується його поведінкою після вчинення злочину, критичним ставленням до нього, усвідомлення своєї провини і засудження своєї протиправної поведінки, яка свідчить про дійсне прагнення стати на шлях виправлення і перевиховання.

Апеляційний суд, не погодившись з такими висновками суду першої інстанції, ухвалив свій вирок, яким засудив ОСОБА_6 до покарання у виді позбавлення волі без застосування ст. 75 КК, вважаючи його співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім іншого висновок апеляційного суду про неправильне застосування статті 75 КК мотивований також тим, що ОСОБА_6 грубо порушив ПДР, що призвело до зіткнення двох транспортних засобів, внаслідок чого потерпіла ОСОБА_9 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, а потерпіла ОСОБА_10 від отриманих тілесних ушкоджень померла у лікарні.

Водночас, перевіривши матеріали кримінального провадження, вивчивши доводи касаційної скарги захисника, колегія суддів дійшла висновку, що покарання у виді реального позбавлення волі не може вважатися співмірним протиправному діянню та, зважаючи на конкретні обставини справи, є явно несправедливим.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Частиною 1 ст. 75 КК передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Разом із тим, як уже зазначалось вище, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені змістом статей 409 414 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Виходячи з конкретних обставин цього кримінального провадження, ураховуючи мету покарання, яка полягає в необхідності виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення (санкцією ч. 2 ст. 286 КК передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого), даних про особу ОСОБА_6 , який позитивно характеризується, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, раніше не судимий, працевлаштований, його поведінку після вчинення злочину, під час судового розгляду, критичне ставлення до правопорушення, усвідомлення своєї провини і засудження своєї протиправної поведінки, думку потерпілих, які просили не призначати засудженому покарання у виді реального позбавлення волі, обставини, що пом`якшують покарання (щире каяття, повне відшкодування шкоди потерпілим) та відсутність обставин, що обтяжують покарання, Верховний Суд дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання вважає можливим досягти мету заходу примусу із звільненням ОСОБА_6 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК, але в умовах здійснення контролю уповноваженим органом з питань пробації за його поведінкою протягом іспитового строку, який був би достатнім для того, щоб останній довів своє виправлення, що не суперечить умовам застосування вказаної норми матеріального права.

Між тим, колегія суддів вважає, що покликання апеляційного суду саме на грубе порушення вимог Правил дорожнього руху ОСОБА_6 не є перешкодою у цьому провадженні щодо можливості застосування ст. 75 КК.

Інших обставин, які свідчили б про неправильне застосування судом першої інстанції статті 75 КК, у вироку апеляційного суду не наведено.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає задоволенню, а вирок апеляційного суду - зміні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 436, пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд,

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити.

Вирок Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року щодо ОСОБА_6 змінити.

Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Відповідно до статті 75 КК звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання з випробовуванням з іспитовим строком 3 роки.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК зобов`язати засудженого ОСОБА_6 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

У решті вирок суду апеляційної інстанції залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3