Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 643/8323/17

провадження № 51-5150 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженої ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_6 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 27 липня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017220470003537, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, мешканки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Московського районного суду м. Харкова від 27 липня 2020 року ОСОБА_7 засуджена за ч. 2 ст. 345 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнана винуватою в тому, що вона, 30 травня 2017 року, знаходячись в службовому автомобілі екіпажу управління патрульної служби поліції у складі інспекторів поліції ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які цього ж дня о 22:02 отримали від неї повідомлення про побиття подруги за адресою вул. Героїв Праці, 46, у м. Харкові, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, у ході з`ясування поліцейськими причин виклику, висловлювалася стосовно вказаних працівників поліції нецензурною лайкою і порушуючи громадський порядок наносила руками та ногами удари по автомобілю, не реагуючи на законні вимоги поліцейських припинити протиправні дії. Достовірно знаючи, що зазначені особи є працівниками правоохоронного органу, умисно, усвідомлюючи незаконність своїх дій, звільнила свою праву руку від кайданків, що були застосовані до неї працівниками поліції з метою припинення її дій, захопила ОСОБА_9 правою рукою за тулуб, а лівою рукою нанесла останній удар в обличчя, внаслідок чого спричинила інспектору поліції ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження, а саме садна на голові й крововилив у білкову оболонку лівого ока.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення з підстави істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрити на підставі п. 3 ч.1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості і вичерпанням можливостей їх отримати.

Посилається на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам сторони обвинувачення, якими, на його думку, не доведено вчинення ОСОБА_7 незаконних дій, не перевірив послідовність надходження виклику від ОСОБА_7 , не зважив на розбіжності в показаннях потерпілої ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 щодо складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення та кількості нанесення ударів потерпілій, не зазначив, в чому саме полягає суперечливість у показаннях засудженої, не з`ясував причин вимкнення відеореєстраторів у обох поліцейських та обставини випадку застосування спеціальних засобів - кайданок.

Вважає, що висновки суду першої інстанції в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 ґрунтуються на суперечливих показаннях поліцейських та недопустимих доказах. Суд апеляційної інстанції не навів в ухвалі обґрунтувань в частині доводів сторони захисту щодо причин незастосування поліцейськими відеореєстраторів.

Стверджує, що стороною обвинувачення в ході досудового слідства не надано доказів належного отримання й достовірності диску з відеофайлом, наданого з телефону потерпілої.

Посилається на те, що судами першої й апеляційної інстанцій безпідставно відмовлено в задоволенні клопотань сторони захисту про допит свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , які можуть підтвердити або спростувати факт знаходження ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння та її неправомірну поведінку.

Під час апеляційного розгляду провадження, суд не дослідив показання експерта ОСОБА_13 та його висновок щодо кількості спричинених потерпілій ушкоджень, який не відповідає зазначеній кількості ударів в пред`явленому обвинуваченні, не допитав експерта в судовому засіданні, чим порушив вимоги статей 23 404 КПК.

Стверджує про те, що при визначенні розміру та виду покарання, суд першої інстанції не врахував, що обвинувачена раніше не судима, має інвалідність третьої групи, на обліку в лікаря нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно. Судами безпідставно враховано обтяжуючу покарання обставину - вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, оскільки освідування на стан алкогольного сп`яніння не проводилося, інших доказів цього, окрім показань поліцейської ОСОБА_9 , яка є зацікавленою особою, стороною обвинувачення не надано. Апеляційним судом безпідставно не взяті до уваги надані стороною захисту довідки та характеристика, оскільки суду були надані оригінали цих документів, а довідка про стан здоров`я обвинуваченої міститься в матеріалах провадження.

Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. У разі скасування судових рішень зазначає за необхідне обрати ОСОБА_7 запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Зазначає про те, що в кримінальному провадженні слідчі дії здійснено, а процесуальні рішення прийнято не уповноваженою особою - старшим слідчим ОСОБА_14 , оскільки відсутня постанова про призначення вказаної особи слідчим, що, на думку захисника, є підставою для визнання всіх доказів недопустимими.

Крім того, захисник зазначає про те, що судами обох інстанцій безпідставно не визнано неналежним доказом висновок судово-медичного експерта від 13 червня 2017 року № 1945-С/17, оскільки експертиза була проведена з порушенням ч. 4 ст. 69, 93, ч. 3 ст. 101 КПК, зокрема, без встановлення особи потерпілої та медичної документації щодо неї, без дослідження в судовому засіданні наданої потерпілою довідки від 30 травня 2017 року, без з`ясування джерела походження в кримінальному провадженні наданих експерту медичних документів.

Стверджує, що суд першої інстанції допустив неповноту судового слідства, не усунув протиріччя між показаннями експерта ОСОБА_13 , потерпілої ОСОБА_9 і свідка ОСОБА_10 щодо механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілій. Суд не звернув уваги на доводи сторони захисту щодо здійснення незаконних дій зі сторони поліцейських ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , та безпідставно відхилив клопотання про витребування з місцевого суду матеріалів про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173 КУпАП.

Вважає, що наведені у вироку обставини про негативну характеристику обвинуваченої та перебування на обліку в лікаря нарколога, не відповідають дійсності та спростовуються характеристикою від 03 серпня 2020 року з місця проживання ОСОБА_7 та довідкою «Обласного наркологічного диспансеру» від 05 березня 2019 року. Судом не враховано те, що обвинувачена з 06 квітня 2018 року мала інвалідність другої групи, а на час постановлення вироку в неї наявна третя група інвалідності.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні просила касаційні скарги захисників залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Захисник ОСОБА_6 підтримав доводи касаційної скарги, просив судові рішення скасувати тапризначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Засуджена ОСОБА_7 підтримала касаційні скарги сторони захисту, просила судові рішення скасувати.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд кримінального провадження, але в судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 вказаної статті КПК підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційних скарг вбачається, що сторона захисту, крім іншого, не погоджується з оцінкою доказів сторони обвинувачення, наданою судами першої й апеляційної інстанцій, тобто, вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та допущена неповнота судового розгляду, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не належить.

Доводи у касаційній скарзі ОСОБА_8 про недопустимість доказів, якими суд першої інстанції мотивував свої висновки щодо доведення винуватості ОСОБА_7 , а також не встановлення достатніх доказів доведення її вини, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

За результатами перевірки матеріалів кримінального провадження установлено, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК, який ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.

Суд зазначив у вироку, що винуватість ОСОБА_7 доведена послідовними показаннями потерпілої ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_10 та письмовими доказами: заявою і рапортами інспектора патрульної поліції ОСОБА_9 , листом патрульної поліції від 30 травня 2017 року, даними протоколу від 12 червня 2017 року слідчого експерименту з участю потерпілої, даними висновку експерта від 13 червня 2017 року про наявність у потерпілої легких тілесних ушкоджень, поясненнями експерта ОСОБА_13 в судовому засіданні 24 липня 2020 року, який підтвердив свій висновок та достатність документації про його проведення (т.1, а.п. 207), даними протоколу пред`явлення для впізнання особи з участю свідка ОСОБА_15 та протоколу огляду предметів від 22 червня 2017 року, а саме диску з відеофайлом з мобільного телефону потерпілої (т.1, а.п. 98-105), відтвореного у ході судового розгляду справи 11 лютого 2019 року, про що зазначив у вироку суд першої інстанції (т. 1, а.п. 135).

При цьому суд першої інстанції оцінив суперечливі показання ОСОБА_7 , як бажання уникнути кримінальної відповідальності.

Крім того, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що постановою слідчого від 22 червня 2017 року в кримінальному провадженні визнано речовим доказом диск з відеофайлом з відеокамери мобільного телефону потерпілої ОСОБА_9 , тривалістю 55 секунд (т.1, а.п.106), тому доводи в скарзі ОСОБА_8 про недопустимість цього доказу через відсутність джерела його походження є неспроможними.

З доводами у скарзі захисника ОСОБА_8 щодо безпідставної відмови судами попередніх інстанцій у задоволенні клопотань про допит свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 та не дослідження апеляційним судом безпосередньо показань експерта ОСОБА_13 і його висновку, та доводами захисника ОСОБА_6 про те, що експертне дослідження проведено з порушеннями КПК, без встановлення особи потерпілої та без дослідження і з`ясування медичної документації, тому висновок від 13 червня 2017 року є неналежним доказом, колегія суддів не погоджується з таких підстав.

Повторне дослідження доказів є правом суду апеляційної інстанції, а не обов`язком, крім цього, суд не дав іншої ніж суд першої інстанції оцінки доказам у справі. Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

У ході апеляційного розгляду справи, відмовляючи в повторному дослідженні доказів суд апеляційної інстанції установив, що сторона захисту не навела достатніх аргументів того, що докази, які необхідно повторно дослідити, досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями(т. 2, а.п. 57).

Стосовно допиту свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 та витребування матеріалів адміністративного провадження, суд першої інстанції у ході розгляду справи 24 липня 2020 року відмовив у задоволенні клопотання з урахуванням положень ст. 337 КПК, оскільки суд вправі досліджувати докази, які стосуються пред`явленого обвинувачення (т. 1, а.п. 209 - 210).

Поряд з цим, із матеріалів кримінального провадження убачається, що в судовому засіданні 24 липня 2020 року під час допиту експерт ОСОБА_13 пояснив, що наявність у потерпілої 5 тілесних ушкоджень, зазначених у висновку від 13 червня 2017 року, пояснюється таким поняттям як травматичний вплив, оскільки вона отримала удар рукою, на якій були кайданки (т. 1, а.п. 207).

Апеляційний суд надав в ухвалі відповіді на доводи сторони захисту, щодо проведення експертизи з урахуванням вимог статей 69 243 КПК, Закону України «Про судову експертизу» та, що матеріали провадження не містять даних про самостійне, за власною ініціативою отримання експертом будь-яких матеріалів для проведення експертизи, що могло б істотно порушити права та свободи особи або вплинути на достовірність отриманого висновку.

При цьому, зміст вказаного експертного дослідження містить: номер кримінального провадження, дані постанови слідчого, на підставі якої проводилася експертиза, прізвище, ім`я, по батькові, число, місяць та рік народження особи, відносно якої здійснювалася експертиза, дані щодо попередження експерта про кримінальну відповідальність (т. 1, а.п. 90).

Суд апеляційної інстанції відмовив у повторному допиті експерта, оскільки останній вже надав пояснення в суді першої інстанції та його пояснення щодо механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілій, враховані судами (т. 2, а.п. 54), з чим погоджується й колегія суддів, що також узгоджується з висновком Верховного Суду, зазначеним у постанові від 05 грудня 2019 року у справі № 51 - 8 км18. Колегія суддів вважає, що відмова у задоволенні клопотань, які на переконання суду не були обґрунтовані належним чином, не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо сторона захисту з такими висновками суду не погоджується.

На думку Суду, у касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 не наводить переконливих доводів на обґрунтування недотримання судами попередніх інстанцій вимог КПК, зокрема, щодо не дослідження доказів на підтвердження або спростування стану алкогольного сп`яніння і неправомірної поведінки засудженої. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що обвинувачена в своїх показаннях зазначала про вживання нею пива, а відеозаписом з відеокамери мобільного телефону, зафіксовано поведінку ОСОБА_7 , яка висловлювалася нецензурною лайкою відносно працівника поліції (т. 1, а.п. 105), що у сукупності дало підстави судам для висновку про знаходження її під час вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Тому, твердження у скарзі захисника про безпідставне врахування судами цієї обставини, як обтяжуючої покарання є необґрунтованими.

Не знайшли свого підтвердження в провадженні доводи сторони захисту щодо здійснення незаконних дій зі сторони поліцейських ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , оскільки матеріали справи не містять даних щодо притягнення цих осіб до відповідальності у зв`язку з їх неправомірними діями щодо ОСОБА_7 , при цьому, остання у ході розгляду справи пояснювала, що заяву не подавала і за медичною допомогою не зверталася.

Суд вважає необґрунтованими доводи сторони захисту у касаційних скаргах про те, що визначаючи вид і розмір покарання ОСОБА_7 , суд не врахував дані про особу засудженої, зокрема, що вона раніше не судима, мала інвалідність 2-ої групи та на час постановлення вироку має 3-тю групу, на обліку в лікаря нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.

Із оскаржуваного вироку убачається, що при призначенні ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК не є тяжким, що засуджена є фізичною особою - підприємцем, була позбавлена батьківських прав на підставі рішення суду від 14 жовтня 2008 року (т.1, а.п. 126-127), відповідно до довідки від 13 червня 2017 року перебуває на обліку в лікаря нарколога з жовтня 2014 року (т.1, а.п. 124), має негативну характеристику за місцем проживання (т.1, а.п. 125), кримінальне правопорушення вчинено нею у стані алкогольного сп`яніння, що є обтяжуючою обставиною, пом`якшуючі обставини відсутні.

При цьому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 неможливо без ізоляції від суспільства та призначив покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 345 КК.

З матеріалів провадження слідує, що ураховані судом зазначені документи є оригіналами та стосуються даних щодо особи засудженої на момент вчинення злочину. Натомість, стороною захисту надані копії документів, а саме, копія довідки від 05 березня 2019 (т.2, а.п. 96) про те, що засуджена не перебуває на обліку в нарколога, копія позитивної характеристики з місця проживання від 03 серпня 2020 року (т.2 а.п.97).

Крім того, у касаційних скаргах сторона захисту не навела переконливих обґрунтувань того, в чому саме полягає явна несправедливість призначеного засудженій покарання з огляду на його розмір, внаслідок суворості.

З доводами захисника ОСОБА_6 про те, що у кримінальному провадженні процесуальні рішення приймалися не уповноваженою особою - слідчим ОСОБА_14 , оскільки відсутня постанова про призначення слідчого, що на його думку, є істотним порушенням вимог КПК та свідчить про недопустимість доказів, колегія суддів погодитися не може з таких підстав.

У постанові від 14 лютого 2022 року (провадження № 51- 4963 кмо 20) Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зробила висновок про те, що постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано не уповноваженими особами.

Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.

Ураховуючи висновок Верховного Суду, колегія суддів бере до уваги надані прокурором під час касаційного розгляду провадження в судовому засіданні додаткові матеріали: копії витягу з ЄРДР від 31 травня 2017 року, де вказана інформація про слідчого ОСОБА_14 , постанови про призначення групи прокурорів від 31 травня 2017 року та доручення на проведення досудового розслідування, в тому числі слідчому ОСОБА_14 .

Крім того, у ході відкриття матеріалів кримінального провадження сторонам в порядку ст. 290 КПК, захисник ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зауважень не подавали (т.1, а.п. 130-132, 141). Також в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які клопотання сторони захисту щодо перевірки наявності у справі постанови про призначення слідчого або групи слідчих.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є обґрунтованими і відповідають вимогам КПК, у них наведено відповідні мотиви з яких виходили суди при постановленні рішень та положення закону якими вони керувалися.

Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для зміни чи скасування судових рішень, у провадженні не встановлено.

За таких обставин касаційні скарги захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_6 задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Московського районного суду м. Харкова від 27 липня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року шодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3