Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 730/929/23

провадження № 51-3391км24

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

засудженого

(у режимі відеоконференції) ОСОБА_5

захисника

(у режимі відеоконференції) ОСОБА_6

прокурора ОСОБА_7

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року в кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новогродівки Донецької області, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, ОСОБА_5 було засуджено за ч. 2 ст. 156 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю, пов`язаною з роботою з дітьми на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження. Стосовно ОСОБА_5 внесено відомості до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.

Як установив суд, 4 червня 2023 року приблизно о 23:00 у кімнаті будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5 у стані алкогольного сп`яніння ліг на ліжко біля малолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і вчинив щодо неї розпусні дії, зокрема непристойно торкався руками статевих органів дитини.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, з урахуванням унесених до неї змін і доповнень, засуджений ОСОБА_5 просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), скасувати вирок таухвалу, а кримінальне провадження - закрити у зв`язку з відсутністю доказів його винуватості. Суть доводів скаржника зводиться до того, що він не вчиняв злочину, за який його засуджено, інкриміновані діяння не відповідають диспозиції ч. 2 ст. 156 КК, зазначені у вироку наслідки для здоров`я дитини документально не підтверджено, оспорювані рішення було постановлено незаконним складом суду й без додержання ст. 370 КПК. Автор скарги наголошує на порушенні права на захист через неналежне ознайомлення його з матеріалами справи та відмову місцевого суду допитати малолітніх потерпілу ОСОБА_8 й свідка ОСОБА_9 безпосередньо в залі судового засідання, що згідно зі ст. 95 вказаного Кодексу також унеможливило використання їхніх показань. Крім того, засуджений посилається на однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та фальсифікацію доказів правоохоронцями. Уважає, що показання малолітньої потерпілої та її родичів є недостовірними, результати слідчих експериментів за участю останніх - недопустимими, оскільки ці дії були проведені не на місці злочину, відображені в протоколах відомості не узгоджуються з відеозаписами. Як наполягає скаржник, наведених ним аргументів про невинуватість не було спростовано, натомість вони підтверджуються його показаннями, свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та висновком судової молекулярно-генетичної експертизи від 8 вересня 2023 року. На думку засудженого, апеляційний суд не додержав приписів ч. 3 ст. 404 КПК і неправомірно відмовив у повторному дослідженні доказів, що слід зробити впродовж касаційного перегляду. На переконання ОСОБА_5 , під час здійснення кримінального провадження було допущено істотні порушення норм права, що зумовлює скасування оспорюваних рішень і закриття справи.

На касаційну скаргу прокурор, який брав участь у суді першої інстанції, подав заперечення, в яких зазначає про законність оспорюваних засудженим рішень та безпідставність заявлених останнім вимог.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції (далі - Суд) засуджений та його захисник підтримали подану скаргу, прокурор вважав аргументи сторони захисту необґрунтованими.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, викладені в касаційній скарзі (зі змінами й доповненнями) та запереченнях на неї, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК Суд переглядає оспорювані рішення в межах касаційної скарги, під час касаційної процедури не досліджує доказів, не вирішує питання про їх достовірність, не ревізує повноти розгляду й фактичних обставин справи, здійснюючи провадження і перевіряючи правильність застосування норм права, виходить із фактів, установлених судами попередніх інстанцій.

Оскільки правила гл. 32 розд. VКПК не допускають проведення слідства на стадії касаційного перегляду, порушене скаржником питання про повторне дослідження Судом доказів не ґрунтується на законі.

У поданій скарзі, серед іншого, заперечується повнота судового розгляду, достовірність окремих доказів та відповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Однак окреслене не належить до предмета перевірки в касаційному порядку.

Аргументи автора скарги про недоведеність його вини є неспроможними.

Як убачається з матеріалів справи, висновок суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, зроблено на підставі об`єктивного з`ясування обставин, передбачених ст. 91 КПК, котрі підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до статей 84-86, 94 цього Кодексу.

Такого висновку суд дійшов, проаналізувавши показання ОСОБА_5 як обвинуваченого, малолітньої потерпілої ОСОБА_8 , її законного представника ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ; дані, що містяться в протоколах прийняття заяви про кримінальне правопорушення, огляду місця події, затримання ОСОБА_5 від 5 червня 2023 року, слідчих експериментів від 16 червня 2023 року; результатах експертних досліджень № 60, 62 від 19 червня 2023 року, № 59, 61 від 5 липня 2023 року, № 397, 398, 399 від 13 липня 2023 року, а також в інших документах, зміст яких відображено у вироку.

Разом із цим, виконуючи законодавчі приписи, суд з`ясував позицію ОСОБА_5 , котрий не визнав своєї провини, стверджував про обмову його свідками та штучне створення доказів обвинувачення, водночас не заперечував відвідування його помешкання подружжям ОСОБА_14 із малолітніми дітьми ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , факту перебування з останніми в спальній кімнаті будинку. Проте наполягав, що не контактував із потерпілою, а прояв агресії свідка ОСОБА_13 був зумовлений алкогольним сп`янінням.

Усупереч посиланням у скарзі, висунуту ОСОБА_5 на свій захист версію суд ретельно перевірив і вмотивовано спростував у вироку.

Зокрема, суд слушно послався на показання свідка ОСОБА_12 , згідно з якими під час перебування дорослих на вулиці з будинку вийшла її старша дочка ОСОБА_15 (2015 року народження) і поскаржилась, що господар чіплявся і не відпускає молодшу - Єлизавету, після чого ОСОБА_13 (чоловік) повернувся до оселі. За змістом показань, ОСОБА_16 була перелякана, пізніше розповіла про торкання засудженим її тіла.

Учинення засудженим розпусних дій також підтвердив суду свідок ОСОБА_13 . Він наполягав, що зайшовши до спальної кімнати побачив на ліжку перелякану дочку Єлизавету та ОСОБА_5 , котрий утримував її під ковдрою. Відповідно до показань свідка, застосувавши фізичну силу й зірвавши ковдру, він виявив, що на дитині та засудженому приспущено одяг.

Свідок ОСОБА_10 (дружина засудженого) у показаннях зазначала, що її чоловік у день події, уживши алкогольні напої, залишився, на відміну від інших дорослих, спати в кімнаті, пізніше малолітні дочки ОСОБА_9 теж спали з ним у ліжку; згодом на вулицю вийшла ОСОБА_15 , а її батько повернувся до будинку по Єлизавету; через декілька хвилин, почувши галас, свідок зайшла до кімнати й побачила завдання засудженому ударів ОСОБА_13 , котрий це пояснив чіплянням ОСОБА_5 до дитини.

За наявними в справі даними, 5 червня 2023 року було проведено медичний огляд малолітньої ОСОБА_8 і згідно з судово-медичними експертизами (висновки № 61, 62) установлено факт перерозтягнення дівочої перетинки. Того ж дня, з`ясовуючи обставини, які належать до предмета доказування в кримінальному провадженні, слідчі органи допитали малолітніх потерпілу та свідка ОСОБА_9 за участі психолога, представника органу опіки й піклування відповідно до приписів ст. 226 КПК. Крім того, за висновком судово-психіатричного експерта, ОСОБА_8 не схильна до фантазування та навіювання, ознак перебування її під впливом дорослих немає, за психічним станом у цілому на своєму віковому рівні здатна правильно сприймати обставини, розуміти характер учинених стосовно неї винуватцем дій і давати про них правильні свідчення. Тож зміст викривальних показань останньої та вказаного свідка не викликали в суду сумніву.

Те, що місцевий суд безпосередньо не допитав малолітніх потерпілу та свідка, натомість узяв до уваги їхні показання, надані слідчим органам на другий день після події злочину, у конкретній юридичній ситуації не становить істотного порушення статей 23 84 95 КПК.

За загальними правилами ч. 1 ст. 23 вказаного Кодексу суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження отримує усно. Проте існують винятки. Зокрема, у ч. 2 згаданої статті зазначено, що в передбачених процесуальним законом випадках суд може прийняти як доказ показання осіб, котрі не дають їх безпосередньо в судовому засіданні. Такі випадки відображені в ч. 4 ст. 95 КПК: допит у судовому засіданні на стадії досудового розслідування (ст. 225) та під час воєнного стану за умови фіксування допиту технічними засобами (ч. 11 ст. 615).

У цій справі показання малолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були отримані під час воєнного стану й зафіксовані технічними засобами, місцевий суд безпосередньо сприймав їх із відеозапису допитів, проведених за правилами ст. 226 КПК. Тож доводи скаржника про недопустимість цих доказів не ґрунтуються на нормах процесуального права.

Щодо показань свідка ОСОБА_12 , котра надала частину пояснень зі слів своїх дочок, то згідно зі ст. 97 КПК суд при прийнятті рішення про допустимість показань із чужих слів зобов`язаний ураховувати низку обставин: чи переконливими є відомості про факт надання первинних показань, чи викликають довіру до їх достовірності обставини їх повідомлення, як співвідносяться показання з чужих слів з інтересами особи, що їх надала, які причини неможливості допитати особу, котра надала первинні пояснення. Натомість недопустимість таких показань закон пов`язує з відсутністю підтвердження повідомлених обставин іншими доказами, що визнані допустимими за загальним правилом.

Упродовж розгляду справи суд не встановив обставин, які би ставили під сумнів адресовані матері повідомлення малолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про поведінку ОСОБА_5 , або ж існування в дітей інтересу обмовити засудженого під час надання цих пояснень. Отже, використання судом показань ОСОБА_12 є правомірним.

Доводи сторони захисту про допущення під час слідчих експериментів зі свідками порушень закону, які перекреслюють доказове значення протоколів, складених за результатами їх проведення, йдуть урозріз із показаннями учасників цих слідчих дій, допитаних у судовому засіданні.

Об`єктивних даних, які би вказували на штучне створення доказів стороною обвинувачення, у матеріалах справи не міститься. Натомість кримінальне провадження, відкрите Державним бюро розслідувань за заявою ОСОБА_5 про фальсифікацію документів прокурором, постановою від 31 січня 2024 року закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК (т. 3, а. 192).

Заперечуючи свою винуватість, ОСОБА_5 також уважає, що показання його дружини ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 не отримали належної оцінки.

Утім свідок ОСОБА_10 не була очевидцем кримінального правопорушення, її думка про невинуватість чоловіка базується виключно на гадці, що діти давали неправдиві свідчення під впливом батьків. Тому ці міркування суд оцінив критично як суб`єктивні й такі, що суперечать зібраним доказам, із чим погоджується колегія суддів.

Свідок захисту ОСОБА_11 , котрий був понятим під час слідчих експериментів зі ОСОБА_5 та зі свідками обвинувачення, підтвердив у суді факт спілкування між родинами ОСОБА_5 та ОСОБА_9, на який посилався засуджений, проте не вважав, що пояснення малолітньої ОСОБА_9 у ході слідчих дій з його участю виглядали завченими. Отже, його свідчення теж не доводять версії ОСОБА_5 .

Будь-яких інших аргументів на користь існування мотивів для обмови засудженого родиною ОСОБА_9 сторона захисту не наводила й не спростовувала їхніх показань за правилами ч. 2 ст. 96 КПК.

Не можна визнати спроможними й посилання скаржника на молекулярно-генетичну експертизу № СЕ-19-23/34542-БД від 8 вересня 2023 року. За результатами цього дослідження у змивах з поверхонь рук та зрізах нігтьових пластин ОСОБА_5 , окрім клітин, що не збігалися з генетичними ознаками зразків епітелію потерпілої, було виявлено змішані, котрі містять генетичні ознаки більше двох осіб і для подальшої ідентифікації непридатні. Тож отримані дані не є вирішальними й з огляду на зміст інших доказів самі собою не спростовують висновків суду.

Разом із тим відповідно до ст. 94 КПК жоден доказ не має наперед установленої сили, кожен із них суд повинен оцінити за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Для прийняття рішення про винуватість чи невинуватість особи у пред`явленому обвинуваченні оцінюється вся сукупність поданих сторонами доказів у їх взаємозв`язку.

Таким чином оцінка місцевим судом зібраних доказів узгоджується з нормами процесуального права, позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17), а висновок про їх достатність для ухвалення обвинувального вироку - обґрунтований.

Щодо аргументів скаржника про порушення його права на захист, то слід констатувати, що суть закріпленої в п. 13 ч. 1 ст. 7 КПК засади розкрито в ст. 20 цього Кодексу, за якою вказане право полягає в забезпеченні підозрюваному, обвинуваченому, виправданому, засудженому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, у праві збирати й подавати докази, брати участь у кримінальному провадженні, користуватися професійною допомогою захисника (у тому числі за рахунок держави), а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

За змістом поданої скарги, засуджений вважає це право порушеним насамперед унаслідок відмови суду першої інстанції в допиті малолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 безпосередньо в залі судового засідання.

Однак, як раніше зазначалося, така позиція місцевого суду не суперечить положенням КПК. Ураховуючи встановлені в ст. 354 КПК особливості допиту малолітніх, відсутність у потерпілої особи обов`язку надавати суду пояснення чи показання, а також доступність для сторони захисту інших, окрім передбачених ч. 1 ст. 96 цього Кодексу, способів доведення недостовірності показань свідка, відступ від засади безпосередності в цій ситуації є виправданим.

Водночас, виконуючи приписи ч. 5 ст. 9 КПК й оцінюючи вплив неможливості допитати відсутнього свідка / потерпілої на гарантії за ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд першої інстанції спирався на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) і слушно виснував, що пояснення дітей мали істотне, але не вирішальне значення для висновку про винуватість ОСОБА_5 , адже в справі є достатньо інших доказів.

Мотивуючи рішення про відмову проводити безпосередній допит малолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 місцевий суд указав на міжнародні стандарти, які наголошують на пріоритеті гарантування державою прав дітей у всьому, що стосується або зачіпає їх інтереси, і закликають намагатися не допускати прямих контактів між дитиною-жертвою і правопорушником наскільки можливо.

Зважаючи на завдання кримінального провадження щодо охорони прав, свобод та законних інтересів усіх його учасників та з урахуванням заперечень психолога проти додаткової травматизації дітей шляхом їх повторного допиту, колегія суддів погоджується, що забезпечення ОСОБА_5 можливості здійснити перехресний допит малолітніх потерпілої та свідка створило б істотний дисбаланс між правом обвинуваченого та законними інтересами цих дітей. Відтак окреслене питання було вирішено відповідно до засад законності та верховенства права.

Доводи засудженого про неналежне ознайомлення його з матеріалами кримінального провадження є непереконливими, адже всі зазначені в ст. 317 КПК матеріали, надані суду прокурором разом з обвинувальним актом, були представлені ОСОБА_5 та його захиснику в порядку ст. 290 КПК 24 серпня 2023 року; клопотання про ознайомлення зі справою, заявлені на стадії судового розгляду, також були розглянуті, про їх задоволення свідчать відповідні розписки засудженого. Підстав уважати, що сторона захисту мала недостатньо часу та засобів для підготовки своєї позиції в суді в розумінні тлумачення права на захист ЄСПЛ (наприклад, у справах «Грегачевич проти Хорватії», заява № 58331/09; «Борисова проти Болгарії», заява № 56891/00; «Маттік проти Німеччини», заява № 62116/00; «Міміношвілі проти росії», заява № 20197/03), колегія суддів не вбачає.

Не можна визнати слушними й міркування ОСОБА_5 про ухвалення обвинувального вироку незаконним складом суду. На підтвердження своєї позиції скаржник зазначає, що він заявляв головуючому судді відвід. Однак подану заяву було розглянуто з додержанням правил ст. 81 КПК і вмотивовано з урахуванням приписів ст. 75 цього Кодексу відмовлено в задоволенні ухвалою від 9 листопада 2023 року.

Скаржник також заперечує правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, уважаючи, що інкриміновані йому діяння не відповідають диспозиції ч. 2 ст. 156 КК, а завдану протиправними діями шкоду для нормального морального становлення дитини не підтверджено документально. Однак із наведеними тезами не можна погодитися.

Згідно зі ст. 156 КК розбещення неповнолітніх полягає у вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, або малолітньої особи. Склад цього злочину є формальним, тобто не передбачає доведення тих чи інших наслідків для потерпілого як умови притягнення винного до кримінальної відповідальності.

За змістом вироку, надаючи юридичну оцінку діянням ОСОБА_5 , суд урахував правові орієнтири, відображені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи». Визнавши доведеним обвинувачення ОСОБА_5 в оголенні статевих органів ОСОБА_8 , 2018 року народження, та непристойному торканні до них, місцевий суд правильно виснував, що засуджений вчинив стосовно малолітньої розпусні дії фізичного характеру. Тому за встановлених фактичних обставин справи кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 156 КК є правильною.

Аргументів про несправедливість застосованого заходу примусу в поданій скарзі немає.

Ухвалений обвинувальний вирок відповідає статтям 370 374 КПК.

Крім того, подібні викладеним у касаційній скарзі доводи про необґрунтованість засудження ОСОБА_5 були предметом ревізії суду апеляційної інстанції. Цей суд у змагальній процедурі ретельно перевірив усі аргументи засудженого та його захисника і вмотивовано з наведенням положень закону, якими керувався, залишив апеляційні скарги сторони захисту без задоволення.

Зміст постановленої ухвали не суперечить ст. 419 вказаного Кодексу.

Посилання ОСОБА_5 на порушення ч. 3 ст. 404 КПК є неприйнятними, оскільки за її положеннями повторне дослідження обставин на стадії апеляційного перегляду допускається лише за умови, що вони були досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, чого немає в цій справі. Тому за відсутності правових підстав для повторного дослідження всіх доказів, розглянувши із зазначеного питання клопотання засудженого, апеляційний суд відхилив звернення.

Доводи скаржника про постановлення ухвали незаконним складом суду теж необґрунтовані.

Згідно з частинами 4, 11 ст. 31 КПК кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох суддів, який визначається в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 цього Кодексу. Зміст останньої регламентує визначення Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою та/або її окремою підсистемою (модулем) судді-доповідача для колегіального розгляду конкретного провадження. Склад колегії суддів визначається згаданою системою з урахуванням рішень зборів суддів відповідного суду (частини 4, 5 ст. 35 КПК).

Склад суду для розгляду в апеляційному порядку кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 був визначений відповідно до вказаних приписів, про що свідчать протоколи автоматизованого розподілу судової справи між суддями, автоматизованого визначення складу колегії суддів та повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 5 лютого 2024 року.

Підставою для включення судді ОСОБА_17 до складу цієї колегії було розпорядження керівника апарату Чернігівського апеляційного суду № 52, видане згідно з п. 13 Засад використання автоматизованої системи документообігу цього суду, за яким у разі неможливості визначити склад колегії із числа суддів судової палати з розгляду кримінальних справ забезпечується участь в автоматизованому розподілі суддів судової палати з розгляду цивільних справ. Указане правило було запроваджено з урахуванням рішення Ради суддів України від 11 червня 2021 року № 18.

Істотних порушень норм права, які би зумовлювали обов`язкове скасування вироку й ухвали на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, і закриття кримінального провадження, про що йдеться в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції не встановив.

Тому подану засудженим скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року стосовно ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3