Історія справи

Постанова

Іменем України

30 березня 2023 року

м. Київ

справа № 169/768/21

провадження № 51-1071 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

за участю прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12021030550000758, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Вербичне Турійського району Волинської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Турійського районного суду Волинської області від 20 травня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Турійського районного суду Волинської області від 20 травня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286-1 КК України на 3 роки позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з дня приведення вироку до виконання.

Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 серпня 2021 року на мотоцикл марки «Viper» без реєстраційного номерного знаку.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року вирок районного суду залишено без змін.

За вироком суду, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 23 серпня 2021 року, приблизно о 04 год. 00 хв., не маючи при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним мотоциклом марки «Viper» без реєстраційного номерного знаку, неправильно оцінивши дорожню ситуацію, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій і легковажно розраховуючи на їх запобігання, під час руху вказаним транспортним засобом на ділянці автодороги Т-0309, що пролягає в межах села Новий Двір Ковельського району Волинської області, не врахував дорожню обстановку та не вибрав безпечну швидкість руху, внаслідок чого не впорався з керуванням та з`їхав з проїзної частини дороги на праве узбіччя, де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка рухалася попереду в попутному напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

У прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм мотоциклу «Viper» ОСОБА_7 вимог пунктів 2.3 «б», 2.9 «а», 1.10, 10.1 Правил дорожнього руху України.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 вважає, що судові рішення постановлені у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

Вказує про помилковість висновку суду щодо неможливості застосування стосовно ОСОБА_7 положень ст.69 КК України.

Зазначає, що визнання ним вини, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданих збитків, позитивна характеристика, відсутність будь-яких претензій зі сторони потерпілої свідчать про нього як про особу, яка визнала помилковість своїх протиправних дій.

З урахуванням вказаного, вважає призначене судом йому покарання явно несправедливим. Вважає, що вищевказані обставини знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину і дають підстави для призначення йому покарання із застосуванням положень ст.69 КК України.

Посилається на те, що апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого, оскільки дослідив апеляційні доводи поверхово, не встановлював та не перевіряв повноваження захисника ОСОБА_6 .

Просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримала доводи, викладені в касаційній скарзі, просила її задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги сторони захисту. Вважав судові рішення законними, обґрунтованими та вмотивованими, просив залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

За змістом ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286-1 КК України в касаційній скарзі захисником не оспорюються.

У поданій касаційній скарзі захисник, не погоджуючись із судовими рішеннями, вказує на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Проте такі доводи Суд уважає необґрунтованими.

Відповідно до статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.

Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

За змістом ч. 1 статті 69 Кримінального кодексу України (в редакції Закону України № 1576-IX від 29 червня 2021 року), за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання, та призначаючи ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286-1 КК України покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією вказаної статті, врахував в сукупності характер і ступінь суспільної небезпеки, яка у розглядуваному випадку є значною, оскільки мало місце керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до положень статті 12 Кримінального кодексу України є тяжким злочином, особу винного, який є працездатною особою молодого віку, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має зареєстроване місце проживання, за яким характеризується позитивно, неодружений, неповнолітніх чи непрацездатних осіб на утримані не має, не працює, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, тяжкість наслідків, що настали внаслідок вчинення злочину - тяжке тілесне ушкодження неповнолітній потерпілій.

Крім того, судом також враховано характер допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху та його ставлення до цих порушень, які він повністю визнав, як під час досудового розслідування, так і в ході судового розгляду цього кримінального провадження, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, а також, що інкримінований йому злочин вчинений з необережності.

До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, судом віднесено щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданого збитку. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлено.

Також при визначенні міри покарання судом враховано досудову доповідь, відповідно до якої ризик вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки останнього для суспільства є середніми; думку потерпілої та її законного представника, які не наполягали на призначенні обвинуваченому суворого покарання.

Також судом не застосовувалось додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 -1 КК України, - позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 взагалі не має права керувати транспортними засобами і посвідчення водія у встановленому законом порядку не отримував.

При призначенні покарання із застосуванням статті 69 КК України, суд зобов`язаний не лише навести обставини, які пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого кримінального правопорушення.

На думку колегії суддів касаційного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у цьому кримінальному провадженні відсутні достатні й переконливі підстави для визнання вказаних вище пом`якшуючих покарання обставин такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину.

Наведені обставини в їх сукупності свідчать про підвищену суспільну небезпечність дій обвинуваченого й унеможливлюють застосування положень ч. 1 ст. 69 КК України, та призначення йому покарання іншого, більш м?якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.2 ст.286-1 КК України, зокрема штрафу.

Суд апеляційної інстанції, як убачається з мотивувальної частини ухвали, перевіряючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого, які за змістом є аналогічними доводам касаційної скарги його захисника, погоджуючись з вироком суду першої інстанції, зазначив про те, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Саме таке покарання відповідатиме вимогам статей 50 65 КК України та принципу пропорційності, оскільки є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та буде відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання.

Колегія суддів до того ж звертає увагу на те, що порушення Правил дорожнього руху особою у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння не випадково було відокремлено законодавцем в окремий склад кримінального правопорушення, саме у зв`язку з його підвищеною суспільною небезпечністю в порівнянні з кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 286 КК України.

За таких обставин Суд погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їхні висновки достатньо переконливими, які ухвалені з дотриманням вимог кримінального закону та з урахуванням конкретних обставин справи, а доводи касаційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості - неспроможними.

Що стосується доводів захисника про необхідність скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_7 з підстав істотного порушення, на її думку, вимог процесуального закону під час апеляційного розгляду, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

Так, згідно з приписами статей 342-343 КПК України у призначений для судового розгляду час головуючий відкриває судове засідання і оголошує про розгляд відповідного кримінального провадження. Секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників судового провадження, викликаних та повідомлених осіб прибув в судове засідання, встановлює їх особи, перевіряє повноваження захисників і представників, з`ясовує, чи вручено судові виклики та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі. Секретар судового засідання повідомляє про здійснення повного фіксування судового розгляду, а також про умови такого фіксування.

Після виконання зазначених у статтях 342 та 343 цього Кодексу дій головуючий оголошує склад суду, прізвище запасного судді, якщо він призначений, прізвища прокурора, потерпілого, цивільного позивача, обвинуваченого, захисника, цивільного відповідача, представників та законних представників, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання, роз`яснює учасникам судового провадження право відводу і з`ясовує, чи заявляють вони кому-небудь відвід (ч.1 ст. 344 КПК України).

Після виконання дій, передбачених статтями 342-345 цього Кодексу, і вирішення клопотань суддя-доповідач у необхідному обсязі доповідає зміст оскарженого судового рішення, доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах та запереченнях, і з`ясовує, чи підтримують свої апеляційні скарги особи, які їх подали (ч. 2 ст. 405 КПК України).

Виконання зазначених приписів є гарантією дотримання прав учасників судового провадження, в тому числі права обвинуваченого на захист, та спрямовані на ефективну реалізацію таких прав під час здійснення судового провадження.

Як вбачається із журналу судового засідання від 16 листопада 2022 року та аудіозапису до нього, який міститься в матеріалах кримінального провадження, вказаних вимог закону апеляційним судом дотримано.

Після відкриття судового засідання, оголошення про розгляд кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок суду першої інстанції, повідомлення секретаря про явку учасників та здійснення повного фіксування судового розгляду, головуючий оголосив склад суду і роз`яснив учасникам право відводу.

Оскільки відводів учасниками судового провадження заявлено не було, суд, попередньо з`ясувавши питання щодо наявності клопотань, які були відсутні, заслухавши думку учасників щодо можливості розгляду справи без потерпілої ОСОБА_8 та законного представника потерпілої ОСОБА_10 , оголосив про продовження розгляду справи без участі останніх.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 року, передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд (стаття 6).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частина 1 ст. 48 КПК України передбачає, що захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням у випадках та в порядку, визначених статтями 49 та 53 цього Кодексу.

У судовому засіданні апеляційного суду інтереси обвинуваченого представляли захисник ОСОБА_11 та захисник ОСОБА_6 . Тобто, захист обвинуваченого здійснювався професійними адвокатами, які були допущені в судове засідання з дотриманням вимог ст. 342 КПК України. Захисник ОСОБА_11 , як вбачається з матеріалів справи, представляв інтереси ОСОБА_7 і під час судового провадження в суді першої інстанції, який здійснювався у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_6 (а.п. 150). До касаційної скарги захисником, серед іншого, було долучено ордер на надання правової допомоги ОСОБА_7 у Волинському апеляційному суді від 16 листопада 2022 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги. Захиснику ОСОБА_6 не заявлявся будь-ким з учасників відвід, зокрема з підстави, визначеної п. 2 ч. 2 ст. 78 КПК України, а тому доводи касаційної скарги захисника про скасування ухвали апеляційного суду у зв`язку з невстановленням та неперевіркою, як вона зазначає, вказаних обставин апеляційним судом, є неспроможними.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що в задоволенні касаційної скарги захисника слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 433 434 436 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Турійського районного суду Волинської області від 20 травня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3