Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 761/11141/22

провадження № 51-4810км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100100001092 від 10 травня 2022 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Рояківка Кегичівського району Харківської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківський районний суд м. Києва від 21 липня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць; за ч. 4 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_6 призначено остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладені у вироку, 08 травня 2022 року о 13:43 ОСОБА_6 знаходячись в приміщенні магазину ТОВ «АТБ-маркет», що за адресою: вул. Коперника, 14, м. Київ, умисно, таємно, в умовах воєнного стану, дістав з правої зовнішньої кишені куртки ОСОБА_8 належний їй мобільний телефон «Sumsung Galaxy А3І 4/64gb», вартістю 4 666,67 грн, розпорядившись ним на власний розсуд, тим самим завдав останній матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, 16 травня 2022 року о 19:05 ОСОБА_6 повторно, таємно, в умовах воєнного стану, знаходячись в приміщенні магазину ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», що за адресою: просп. Перемоги, 24/26, м. Київ, взяв з товарної полиці одну сумку «Куражики Ошелеш», вартістю 82,5 грн.

Надалі, продовжуючи реалізацію свого умислу, із вказаною сумкою підійшов до холодильника та взяв з нього продуктові товари на загальну суму 1 763,72 грн, не маючи наміру за них розрахуватись.

Після чого, в цей же день о 19:07 ОСОБА_6 , тримаючи в руках сумку із зазначеними товарами, не розрахувавшись за нього, направився до виходу з магазину, пройшов антикрадійні рамки, тобто виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, однак свій злочинний умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану, не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівником служби охорони магазину, а викрадене майно у нього було вилучено.

Київський апеляційний суд ухвалою від 16 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року- без змін.

Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Обґрунтовуючи доводи, викладені ним в касаційній скарзі, зазначає, що Закон України № 3886-IX від 18 липня 2024 року «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі - Закон України № 3886-IX), який має зворотню дію в часі, скасовує кримінальну відповідальність ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, а тому кримінальне провадження в цій частині підлягає закриттю.

Заперечень на касаційну скаргу сторони обвинувачення від інших учасників до Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримав подану касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 та просив її задовольнити.

Засуджений ОСОБА_6 вважав касаційну скаргу сторони обвинувачення обґрунтованою та просив її задовольнити, не заперечував щодо закриття кримінального провадження за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України у зв`язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння. Крім того просив пом`якшити призначене йому покарання.

Інших учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

За приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Як визначено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У цьому провадженні висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень у касаційному порядку не оспорюються.

Проте, як слушно зауважив прокурор у своїй касаційній скарзі, Верховною Радою України прийнято Закон України № 3886-IX, який набув чинності 09 серпня 2024 року.

Згідно з вказаним Законом, стаття 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) викладена в новій редакції, відповідно до якої встановлені санкції за: 1) дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 2) дії, передбачені ч. 1 вказаної статті, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 3) повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частиною першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; 4) дії, передбачені ч. 1 або 2 цієї статті, вчинені особою, яка три і більше разів протягом року піддавалася адміністративному стягненню за дрібне викрадення чужого майна.

Зазначеними змінами, зокрема, збільшено ціну (з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) предмету дрібної крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, яка є визначальною для розмежування кваліфікації дії між дрібною крадіжкою, передбаченої ст. 51 КУпАП, та крадіжкою, передбаченою ст. 185 КК України.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 3 КК України зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Статті 185 190 191 КК України фактично містять відсилку до ст. 51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.

З огляду на викладене, кількісна зміна розміру дрібного викрадення з 0,2 до 2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян безпосередньо вплинула на суть таких кримінально караних діянь, як крадіжка, шахрайство, привласнення та розтрата, адже в тексті кримінального закону цей розмір прямо не визначено і він указаний законодавцем у ст. 51 КУпАП.

Отже, із часу набуття 09 серпня 2024 року чинності Законом № 3886-IX кримінальна відповідальність за статтями 185 190 191 КК України може настати, лише якщо розмір викраденого перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За приписами ч. 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Водночас статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Частиною 1 ст. 5 КК України передбачено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Тож, фактична декриміналізація викраденого майна, вартість якого не перевищує 2 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, має зворотню дію у часі та «скасовує кримінальну протиправність діяння» у розумінні ст. 5 КК України.

Такі висновки узгоджуються з позицією об`єднаної палати, викладеною у постанові від 07 жовтня 2024 року в справі № 278/1566/21.

Варто зауважити, що відповідно до п. 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України для кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Відповідно у 2022 році 2 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, передбачені ст. 51 КУпАП, становили 2481 грн.

За матеріалами кримінального провадження ОСОБА_6 засуджений, зокрема, за вчинення 16 травня 2022 року замаху на крадіжку. Водночас вартість майна, яка була предметом злочину, становила 1846,22 грн.

Отже, за наведених обставин, а також з урахуванням положень 58 Конституції України та ст. 5 КК України, ОСОБА_6 вчинив замах на дрібну крадіжку.

Згідно з п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Відповідно до абз. 5 ч. 7 ст. 284 КПК України ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст. 479-2 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 479-2 КПК України якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує.

Ґрунтуючись на положенні ч. 1 ст. 434 КПК України, касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням особливостей, передбачених гл. 32 вказаного Кодексу.

За приписами ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Отже, узявши до уваги позицію засудженого, який не заперечував щодо закриття кримінального провадження у зв`язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, колегія суддів доходить висновку про необхідність закриття кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Водночас ОСОБА_6 оскаржуваними судовими рішеннями засуджений також і за крадіжку, вчинену 08 травня 2022 року в умовах воєнного стану на суму 4 666,67 грн, що є кримінально караним діянням, а тому оскаржувані судові рішення в цій частині необхідно залишити без зміни.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Так, у ході касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 просив пом`якшити призначене йому місцевим судом покарання.

Втім колегія суддів не вбачає підстав для виходу за межі касаційної скарги прокурора, оскільки призначене ОСОБА_6 покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації, є необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Тож касаційна скарга сторони обвинувачення підлягає частковому задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції- зміні.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 рокустосовно ОСОБА_6 змінити.

Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України закрити на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Виключити із вказаних судових рішень посилання на призначення покарання засудженому на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів.

Уважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3