Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 761/22816/18

провадження № 51-4881 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представників потерпілого

(КП «Київський метрополітен») ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12018100000000375 від 19 квітня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Сквири Київської області, мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2022 року ОСОБА_6 було визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України та виправдано у зв`язку з недоведенням, що в діянні останнього є склад кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався.

За обставин, викладених у вироку ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, а саме у тому, що він своїми умисними діями, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої юридичної особи, шляхом зловживання своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби, заподіяв збитки КП «Київський метрополітен», що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам КП «Київський метрополітен», з огляду на таке.

Наказом по КП «Київський метрополітен» №2-Н від 03 січня 2009 року ОСОБА_6 було переведено на посаду заступника начальника метрополітену. У подальшому, до часу звільнення 01 вересня 2010 року, відповідно до наказу № 259-Н від 10 березня 2009 року ОСОБА_6 обіймав посаду першого заступника начальника КП «Київський метрополітен».

Таким чином, з огляду на п. 1.2 наказу «Про розподіл обов`язків між начальником метрополітену, його заступниками, головним інженером та директором фінансовим» та п. 4 наказу начальника КП «Київський метрополітен» від 17 лютого 2009 року № 63-Н «Про затвердження Положення про тендерний комітет КП «Київський метрополітен», ОСОБА_6 обіймаючи посаду першого заступника начальника КП «Київський метрополітен», був головою тендерного комітету КП «Київський метрополітен» та виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов`язки, тобто відповідно до ч. 3 ст. 18 та пункту 1 примітки до ст. 364 КК України був службовою особою.

Рішенням Київської міської ради від 28 травня 2009 року № 546/1602 дозволено КП «Київський метрополітен» провести закупівлю фінансових лізингових послуг (100 вагонів метрополітену) з правом викупу за результатами проведеного тендеру зі сплатою з бюджету міста Києва у 2009 році не більше 15% від загальної вартості предмету лізингу, а решти коштів протягом 2010-2014 років.

Відповідно до п. 3 рішення Київської міської ради від 28 травня 2009 року №546/1602 «Про придбання вагонів метрополітену» умови надання фінансових лізингових послуг Підприємству необхідно погодити з постійною комісією Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку та виконавчим органом Київської міської ради (КМДА). При цьому контроль за виконанням вказаного рішення покладено на постійну комісію Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку та постійну комісію Київради з питань транспорту та зв`язку (п. 4 рішення Київської міської ради від 28 травня 2009 року №546/1602).

Крім того, відповідно до п. 1.2 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 25 червня 2009 року № 713 «Про придбання вагонів метрополітену» умови надання фінансових лізингових послуг Підприємству необхідно погодити з постійною комісією Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку, постійною комісією Київради з питань транспорту та зв`язку та виконавчим органом Київської міської ради (КМДА).

Згідно з річним планом закупівель товарів, робіт та послуг за кошти міського бюджету на 2009 рік КП «Київський метрополітен», рішенням тендерного комітету вказаного комунального підприємства, головою якого був ОСОБА_6 , оформленого протоколом від 06 квітня 2009 року № 158, затверджено тендерну документацію на проведення відкритих торгів щодо необхідності закупівлі 100 вагонів метрополітену на умовах фінансового лізингу.

Після оцінки тендерних пропозицій, тендерним комітетом складено протокол № 317 від 17 червня 2009 року, згідно якого переможцем торгів на закупівлю «Фінансові лізингові послуги (вагони метрополітену)» визнано ТОВ «Укррослізинг».

При цьому ціна тендерної пропозиції переможця становила 1 390 804 950,75 грн, у тому числі вартість предмету лізингу - 800 000 000,00 грн, винагорода Лізингодавця складає 27% річних - 590 804 950,75 грн. Розмір початкового внеску складає 11, 25% від загальної вартості предмету лізингу.

Враховуючи виконані дії, 16 липня 2009 року між КП «Київський метрополітен» (Лізингоодержувач) в особі першого заступника начальника ОСОБА_6 та ТОВ «Укррослізинг» (Лізингодавець) в особі директора ОСОБА_9 було укладено договір на фінансові лізингові послуги № 16-Упр-09 (далі - Договір).

Пунктом 1.7. вказаного Договору визначено, що лізинговий платіж - це сума грошових коштів, що підлягають перерахуванню Лізингодавцю в день розрахунку, відповідно до Графіку нарахування лізингових платежів, за користуванням Предметом лізингу. В лізинговий платіж входять суми, що відшкодовують вартість Предмета лізингу, скореговані на коефіцієнт коригування, що розраховується за фактом зміни офіційного курсу НБУ гривень/доларів США між датою укладення цього Договору та датою, що передує даті сплати лізингового платежу (за виключенням початкового внеску), а також винагороди Лізингодавця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання Предмета лізингу, податків, сплачувані відносно Предмета лізингу Лізингодавцем, інші витрати тощо.

Відповідно до імперативних приписів п. 84 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою КМУ від 17 жовтня 2008 року № 921 (далі - Положення про закупівлю товарів), яке діяло на час укладення договору, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника - переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору.

Між тим, згідно обвинувачення, ОСОБА_6 , розуміючи протиправність внесення змін до договору про фінансові лізингові послуги (вагони метрополітену), діючи з прямим умислом в інтересах ТОВ «Укррослізинг», з метою одержання вказаним підприємством неправомірної вигоди, всупереч інтересам служби, у невстановленому місці, 15 жовтня 2009 року (більш точний час не встановлено), уклав від імені КП «Київський метрополітен» з ТОВ «Укррослізинг» додаткову угоду № 3-1 до Договору (далі - Додаткова угода № 3-1), згідно з якою Сторони погодили викласти пункти Договору щодо визначення суми лізингового платежу, у який входять суми, скориговані на коефіцієнт коригування і включають: платежі на відшкодування вартості Предмета лізингу та винагороду Лізингодавця (до складу якої також входять відшкодування відсотків за користування позиковими коштами з метою придбання Предмета лізингу, податки, сплачувані відносно Предмета лізингу Лізингодавцем, інші витрати тощо).

Таким чином, внаслідок укладання Додаткової угоди № 3-1 коефіцієнт коригування, що розраховується за фактом зміни офіційного курсу НБУ гривень/доларів США, також застосовується, крім предмету лізингу, і на винагороду Лізингодавця.

Внаслідок укладення Додаткової угоди № 3-1 було внесено зміни до істотних умов Договору щодо визначення розміру лізингового платежу всупереч вимог законодавства, у зв`язку із чим КП «Київський метрополітен» за період з 15 жовтня 2009 року до 13 лютого 2014 року зайво сплачено ТОВ «Укррослізинг» грошові кошти щодо застосування та нарахування коефіцієнту коригування через зміну курсової різниці українська гривня/долар США між датою укладання договору та датою здійснення платежів (K nbu) на винагороду Лізингодавця, на загальну суму 17 467 269,64 грн, чим спричинено тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам КП «Київський метрополітен».

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості вироку місцевого суду в частині відсутності в діянні ОСОБА_6 складу інкримінованого злочину. При цьому зазначає, що суди попередніх інстанцій:

- приймаючи до уваги позицію сторони захисту про те, що оцінку діям ОСОБА_6 (підписання ним Додаткової угоди № 3-1) було надано під час розгляду господарських спорів між КП «Київський метрополітен» та ТОВ «Укррослізинг», не врахували, що до вирішення зазначених спорів обвинуваченого як сторону процесу залучено не було;

- не надали оцінку: відсутності Додаткової угоди № 3-1 у КП «Київський метрополітен», при тому що відповідно до показань ОСОБА_11 про вказану додаткову угоду підприємство дізналось лише після звільнення ОСОБА_6 ; зазначення Додаткової угоди № 3-1 не за порядком (нумерація угоди не відповідає нумерації інших додаткових договорів); відсутності даних про погодження Додаткової угоди № 3-1 з Київською міською радою; настання правових наслідків у виді зайво сплачених на користь ТОВ «Укррослізинг» грошових коштів на загальну суму 17 467 269,64 грн;

- посилаючись на рішення Господарського суду м. Києва та відповідні рішення суду апеляційної інстанції та Вищого господарського суду у справі № 4/161, не врахували позицію Вищого господарського суду від 23 березня 2016 року в справі № 910/20322/15, відповідно до якої під час вирішення аналогічного питання за участю тих самих сторін, було констатовано порушення службовими особами КП «Київський метрополітен» вимог п. 84 Положення про закупівлю товарів.

Крім того, прокурор, посилаючись на положення ст. 87 КПК України та зміст висновку комісійної судово-економічної експертизи від 20 січня 2021 року № 23652/23653/20-72, вказує, що суди попередніх інстанцій, визнаючи це доказ недопустимим, не зазначили, які істотні порушення прав та свобод людини були допущені при проведенні цього експертного дослідження, з огляду на те, що:

- експертиза була призначена під час провадження в суді першої інстанції;

- у п. 5 експертизи вказано, що сплачений КП «Київський метрополітен» коригуючий коефіцієнт на винагороду за період з 15 жовтня 2009 року по 13 лютого 2014 року можна вважати втратою активів (збитками) КП «Київський метрополітен».

Водночас прокурор зазначає, що місцевий суд, ухвалюючи виправдувальний вирок, вказав, що фактичні обставини справи не оспорюються стороною захисту та підтверджуються наданими стороною обвинувачення доказами (за виключенням висновків експертиз), які не піддаються сумніву в частині перебування обвинуваченого на відповідній посаді та виконання ним своїх службових обов`язків у тому числі щодо укладання Договору та Додаткової угоди № 3-1 до нього, що, на переконання прокурора, свідчить про наявність у матеріалах належних і допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Разом з тим прокурор, посилаючись на порушення вимог ст. 419 КПК України, стверджує, що суд апеляційної інстанції:

- перевіряючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення, не надав належної оцінки наведеним в ній доводам, зокрема, і щодо належності і допустимості висновку комісійної судово-економічної експертизи від 20 січня 2021 року № 23652/23653/20-72;

- безпідставно відхилив клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження наявних в матеріалах кримінального провадження доказів (які на думку прокурора були досліджені неповно), а також не зробив всебічного і об`єктивного аналізу інших наявних у справі доказів, чим допустив порушення ст. 23 КПК України.

Таким чином, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не розглянув апеляційну скаргу сторони обвинувачення та, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, належним чином своїх висновків не мотивував, не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості апеляційної скарги, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку та загальним формулюванням про недоведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

На зазначену касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , подала заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів сторони обвинувачення, просила подану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 та представник КП «Київський метрополітен» ОСОБА_8 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Виправданий ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просили ухвалу суду апеляційної залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК України.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Зі змісту положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України вбачається, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.

Як убачається з вироку, ОСОБА_6 було визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Не погоджуючись з таким рішення місцевого суду, прокурорОСОБА_10 оскаржив його в апеляційному порядку.

Зі змісту апеляційної скарги прокурора вбачається, що останній, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків вироку фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, серед іншого, вказував, що суд першої інстанції, не мотивував свої висновки щодо відсутності в діях обвинуваченого ОСОБА_6 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Обґрунтовуючи доводи своєї апеляційної скарги, прокурор, з-поміж іншого, стверджував, що місцевий суд, приймаючи до уваги та покладаючи в основу свого рішення показання обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що оцінку його діям (підписанню ним Додаткової угоди № 3-1) було надано під час розгляду господарських спорів між КП «Київський метрополітен» та ТОВ «Укррослізинг», не врахував, що до вирішення зазначених спорів обвинуваченого як сторону процесу залучено не було, оскільки відповідно до ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, а не службових осіб суб`єкта господарювання, який укладає цей правочин.

Залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, суд апеляційної інстанції, в порушення положень, передбачених п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК України, вказані доводи належним чином не перевірив та не спростував.

Так, відмовляючи у задоволенні апеляційних вимог сторони обвинувачення, та погоджуючись з рішенням місцевого суду про недоведеність наявності в діях ОСОБА_6 складу інкримінованого останньому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, суд апеляційної інстанції послався на правильність висновків, викладених у вироку, про те, що правомірність застосування коефіцієнту коригування, у тому числі, до винагороди лізингодавця (згідно положень Додаткової угоди № 3-1, укладеної ОСОБА_6 ), була предметом дослідження судами різних інстанцій в межах господарського судочинства (рішення Господарського суду м. Києва від 14 червня 2011 року, постанова Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2011 року та постанова Вищого господарського суду України від 01 листопада 2011 року у справі № 4/161), зміст рішень яких і було покладено в основу рішення місцевого суду.

Однак, посилаючись на вказане, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам сторони обвинувачення про те, що:

- ОСОБА_6 як сторона судового процесу, до вирішення вищенаведеного господарського спору не залучався;

- під час вказаних судових розглядів у судах господарської юрисдикції, з огляду на положення ст. 204 ЦК України, вирішувалось питання щодо правомірності правочину (Додаткової угоди № 3-1), а не дій службової особи підприємства ( ОСОБА_6 як першого заступника директора КП «Київський метрополітен» та голови тендерного комітету КП «Київський метрополітен»), яка укладала цей правочин.

Крім того, за результатами перевірки доводів касаційної скарги прокурора ОСОБА_12 (які є аналогічними доводам апеляційної скарги прокурора ОСОБА_10 ), Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається з вироку, місцевий суд, викладаючи формулювання обвинувачення, яке було пред`явлено ОСОБА_6 органом досудового розслідування, з-поміж іншого, зазначив, що відповідно до п. 1.2 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 25 червня 2009 року № 713 «Про придбання вагонів метрополітену» умови надання фінансових лізингових послуг КП «Київський метрополітен» необхідно погодити з постійною комісією Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку, постійною комісією Київради з питань транспорту та зв`язку та виконавчим органом Київської міської ради.

Зі змісту апеляційної скарги прокурора вбачається, що останній, оскаржуючи вирок місцевого суду, посилався на відсутність даних про погодження Додаткової угоди № 3-1 з Київською міською радою, а також звертав увагу, що така угода взагалі була відсутня безпосередньо у КП «Київський метрополітен». Водночас, прокурор також зауважував, згідно показань свідка ОСОБА_11 КП «Київський метрополітен» дізналось про наявність Додаткової угоди № 3-1 лише після звільнення ОСОБА_6 .

В ході касаційного розгляду було встановлено, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення, взагалі проігнорував вищенаведені доводи прокурора. При цьому колегія суддів звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, посилаючись у своїй ухвалі на вищенаведені рішення судів господарської юрисдикції, не навів будь-яких обґрунтувань стосовно того, що питання погодження з відповідними органами Київської міської ради умов надання фінансових лізингових послуг було предметом перевірки господарських судів та дії ОСОБА_6 в цій частині були визнані законними.

Також Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, предметом дослідження суду першої інстанції був висновок експертів за результатом проведення комісійної судово-економічної експертизи від 20 січня 2021 року № 23652/23653/20-72.

Водночас суд, викладаючи зміст експертизи, зазначив, що експерти, в межах наданих на дослідження документів та з огляду на те, що слідством було встановлено, що на підставі укладення Додаткової угоди №3-1 від 15 жовтня 2009 року до Договору №16-Упр-09 від 16 липня 2009 року було внесено зміни до істотних умов договору, якими економічно необґрунтовано збільшено розмір лізингових платежів, дійшли переконання, що сплачений КП «Київський метрополітен» коригуючий коефіцієнт Knbu на винагороду за період з 15 жовтня 2009 року по 13 лютого 2014 року можна вважати втратою активів (збитками) КП «Київський метрополітен».

Надаючи оцінку вказаному доказу, суд першої інстанції зазначив, що, оскільки у наведеному висновку експертизи міститься посилання на відповідні документи, які використовувалися експертами для проведення дослідження (висновок науково-правової експертизи, виконаної Інститутом держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук), і які на момент призначення та проведення експертизи не містилися в матеріалах кримінального провадження, то такий доказ є недопустимим.

При цьому зі змісту вироку також вбачається, що місцевим судом було допитано експертів ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , які брали участь у проведенні вказаної експертизи, та пояснили, що посилання на наявність в матеріалах кримінального провадження висновку науково-правової експертизиє технічною помилкою та даний висновок наведений виключно для інформативності, не впливає на результат експертизи, надання йому оцінки не входить до їх компетенції, а при проведенні експертизи використовувались лише матеріали судової справи за виключенням двох експертиз, якими вивчались аналогічні питання.

Оскаржуючи вирок суду першої інстанції частині недопустимості як доказу висновку наведеної експертизи, прокурор у своїй апеляційній скарзі зазначав, що, не заважаючи на проведення додаткової судової економічної експертизи № 23652/23653/20-72 від 20 січня 2021 року, яка була призначена судом в порядку ст. 332 КПК України, а також з огляду на показання експертів, наданих у судовому процесі, місцевий суд дійшов необґрунтованих висновків щодо недопустимості цього доказу.При цьому, посилаючись на зміст, у тому числі і вказаної експертизи, прокурор звертав увагу на правові наслідки, які настали в результаті укладення Додаткової угоди № 3-1, а саме наявність зайво сплачених на користь ТОВ «Укррослізинг» грошових коштів щодо застосування та нарахування коефіцієнту коригування через зміну курсової різниці (українська гривня/долар США) між датою укладення Договору та датою здійснення платежів на винагороду Лізингодавця.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, а рішення місцевого суду - без зміни, лише формально продублював висновки суду першої інстанції в цій частині, вказавши при цьому на безпідставність доводів прокурора про невмотивованість вироку щодо неналежності цього доказу, проте обґрунтованих висновків свого рішення, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 419 КПК України, не навів.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з твердженнями, наведеними в касаційній скарзі прокурора про те, що судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо належності і допустимості висновку комісійної судово-економічної експертизи від 20 січня 2021 року № 23652/23653/20-72.

Таким чином, з огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки вищенаведені порушення перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч.1 ст. 412 КПК України) яке, як наслідок, могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню (п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України).

Разом з тим колегія суддів зауважує, що у зв`язку з наявністю вищенаведених істотних порушень вимог КПК України, Верховний Суд не вбачає підстав для перевірки доводів касаційної скарги сторони обвинувачення в іншій частині, зокрема, щодо недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 23 КПК України та безпідставного відхилення зазначеного в апеляційній скарзі клопотання про дослідження доказів, оскільки вказані питання можуть бути вирішені під час нового апеляційного розгляду по суті.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що з огляду на зміст вимог апеляційної скарги, перегляд вироку суду першої інстанції з підстав, зазначених як в апеляційній так і в касаційній скаргах сторони обвинувачення (доводи яких є аналогічними), може бути забезпечено на стадії розгляду судом апеляційної інстанції, у зв`язку з чим касаційна скарга прокурора ОСОБА_12 підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції, відповідно до положень, передбачених ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 413, пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд апеляційної інстанції має врахувати вищенаведене та постановити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 412 413 419 433 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року стосовно виправданого ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3