Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 644/5301/23

провадження № 51-822км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у закритому судовому засіданні спільну касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 та його захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_8 на вирок Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого там само, раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 152 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з визначенням іспитового строку тривалістю 2 роки.

За детально наведених фактичних обставин у вироці суду, ОСОБА_7 13 червня 2023 року близько 15:40, у під`їзді № 2 на 5 поверсі будинку АДРЕСА_2 щодо ОСОБА_9 вчинив зґвалтування, тобто вчинив дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням іншого предмета, без добровільної згоди особи.

Дніпровський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й 08 лютого 2024 року ухвалив свій, за яким призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У решті вирок районного суду залишив без змін.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У спільній касаційній скарзі засуджений та його захисники, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій ОСОБА_7 , покликаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати вирок суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.

На переконання сторони захисту, ухвалюючи вирок, апеляційний суд належним чином не врахував обставини, які характеризують особу засудженого, а також ті, що пом`якшують покарання останнього, зокрема щире каяття і добровільне усунення шкоди потерпілій, спричиненої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Водночас касатори детально наводять аргументи про те, що апеляційний розгляд був проведений формально, усупереч вимогам кримінального процесуального закону.

Так, у касаційній скарзі містяться покликання на те, що незважаючи на проведення апеляційного розгляду у закритому судовому засіданні у цьому засіданні були присутні сторонні особи.

Крім цього, сторона захисту акцентує на тому, що поза увагою апеляційного суду залишився висновок фахівця в галузі психології, який, на думку захисту, свідчить про можливість погіршення психологічного стану ОСОБА_7 в умовах реального відбування покарання у відповідній установі.

Також захисники та засуджений зазначають про невмотивованість вироку апеляційного суду, а призначене за вироком цього суду покарання уважають «явно несправедливим».

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисника ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 просила залишити скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За правилами статей 404, 407, 420 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю чи частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням ст. 409 КПК.

Вирішуючи питання про зміну або скасування вироку суду першої інстанції, апеляційний суд має враховувати положення статей 408, 420 КПК.

Статтею 420 КПК визначено, що суд апеляційної інстанції ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення. При цьому вирок апеляційного суду повинен відповідати загальним вимогам до вироків і містити короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення та рішення по суті вимог апеляційної скарги. Крім того, рішення має містити відповідну власну оцінку і переоцінку доказів, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що місцевий суд помилково врахував той чи інший доказ як такий, що підтверджує або спростовує винуватість особи. У такому разі дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом є обов`язковим.

Переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора та потерпілої, апеляційний суд дотримався вищевказаних положень кримінального процесуального закону.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи, викладені в касаційній скарзі щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і невмотивованості вироку апеляційного суду, які зазначає сторона захисту як підставу для скасування судового рішення, на думку колегії суддів, непереконливі.

Як убачається із оскаржуваного судового рішення, воно було ухвалено у закритому судовому засіданні у складі колегії суддів за участю прокурора, обвинуваченого його захисників та потерпілої, тобто за участі сторін кримінального провадження.

Згідно з технічним записом судового засідання суду апеляційної інстанції будь-яких зауважень чи заперечень щодо порядку судового розгляду жодна зі сторін не висловлювала.

Водночас сторона захисту не зазначає яким чином присутність вільних слухачів впливає на законність і обґрунтованість судового рішення, адже ці питання віднесені до організаційних питань судового розгляду.

Крім того, колегія суддів наголошує, що предметом апеляційного розгляду було лише питання неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Суд звертає увагу, що у ст. 412 КПК України законодавець визначив, що невід`ємною властивістю поняття «істотність порушення вимог кримінального процесу» є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Отже, аналізуючи вищезазначені норми кримінального процесуального закону, необхідно з`ясувати, як вказані ті чи інші порушення вплинули на законність ухваленого судом рішення, при цьому треба виходити з «рівня істотності» відхилень від вимог норми кримінального процесуального права.

Також колегія суддів зауважує, що вмотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Під вмотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався під час його ухвалення.

Зі змісту вироку апеляційного суду видно, що цей суд указаних вимог дотримався, а твердження про протилежне, на думку колегії суддів, зводяться до незгоди з судовим рішенням та наданні власної оцінки обставинам справи.

Між тим аргументи сторони захисту про формальність апеляційного розгляду, яка полягала в отриманні повного тексту ухвали через нетривалий час нічим не підтвердженні, оскільки з журналу судового засідання убачається проголошення лише вступної і резолютивної частини судового рішення. Інших відомостей матеріали кримінального провадження не містять.

Що стосується доводів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів уважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Як передбачено вимогами статей 50, 65 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Процес призначення покарання, а саме врахування всіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких повинен значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. Заразом первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Цих вимог суд апеляційний суд дотримався.

Під час призначення покарання апеляційний суд зважив на фактичні обставини справи, особу обвинуваченого і зважив на наведене нижче.

За змістом ст. 75 КК прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд вправі лише тоді, коли з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, у тому числі наслідків, що настали, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного йому покарання.

Апеляційний суд дійшов думки, що місцевий суд не в повній мірі врахував указаних вимог закону, у зв`язку з чим безпідставно звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Крім цього, на переконання суду апеляційної інстанції, без належної уваги місцевого суду залишилось те, що ОСОБА_7 вчинив злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості потерпілої ОСОБА_9 , яка є його сусідкою, а також те, що з метою доведення свого умислу до кінця його навіть не зупинила присутність сторонніх осіб, які є також мешканцями будинку у якому проживають останні.

Водночас суд попередньої інстанції взяв до відома позицію потерпілої, яка відмовилась отримувати грошову компенсацію та категорично наполягала на призначенні покарання обвинуваченому з реальним строком його відбуття.

Отже, обставини, на які посилаються в касаційній скарзі захисники і засуджений, щодо неправильного застосування ст. 75 КК були враховані апеляційним судом під час призначення покарання, ці обставини не є безумовними і достатніми для зміни чи скасування вироку суду апеляційної інстанції.

Заразом колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_7 призначено мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 152 КК, а тому покликання на те, що судом не були враховані обставини, які пом`якшують покарання і дані про особу засудженого безпідставні.

З огляду на це, Суд уважає, що покарання, призначене апеляційним судом, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав сприймати таке покарання явно несправедливим через суворість за доводами, викладеними в касаційній скарзі, Суд не вбачає.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку апеляційного суду, вмотивованість його висновків з питання призначення засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, сторона захисту у касаційній скарзі не навела.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів дійшла переконання, що вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370 КПК, є законним.

Беручи до уваги, що під час касаційного розгляду не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, колегія суддів вважає, що спільну касаційну скаргу засудженого і його захисників слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а спільну касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3