Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 214/5319/20

провадження № 51-3405км24

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 1 квітня 2024 року в кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

визнаного невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) і виправданого через недоведення вчинення ним цього злочину.

Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини

Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він 1 лютого 2020 року приблизно о 20:25 у темний час доби, керуючи автомобілем «Mercedes-Bens 230» (д. р. н. НОМЕР_1 ), рухаючись зі швидкістю 50 км/год на вул. Марійській м. Кривого Рогу, усупереч пунктам 1.3, 1.5, 2.3 «б», 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) у районі зупинки громадського транспорту виявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, маючи об`єктивну можливість помітити пішохода з фізичними вадами, вчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля й допустив наїзд на ОСОБА_8 , котрий перетинав дорогу поза межами пішохідного переходу справа наліво відносно руху транспортного засобу. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) останній отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області вироком від 18 листопада 2022 року визнав ОСОБА_7 невинуватим і виправдав на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 1 квітня 2024 року залишив без змін указаний вирок.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів зводиться до того, що ОСОБА_7 було неправомірно виправдано, апеляційний суд на це не зважив, необґрунтовано відхилив аргументи сторони обвинувачення й ухвалив рішення, яке не відповідає положенням статей 370, 419 вказаного Кодексу. На переконання скаржника, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого за ч. 2 ст. 286 КК злочину доведено зібраними доказами, однак суд не дав їм належної оцінки в аспекті ст. 94 КПК. Уважає, що протилежні висновки в ухвалі суперечать наявним у справі фактичним даним, які було отримано з додержанням процесуальних норм за результатами слідчих експериментів, експертних досліджень, а також допиту обвинуваченого, потерпілої та свідків. За твердженнями прокурора, суд не виконав завдань кримінального провадження, а допущені порушення зумовили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило. Виправданий ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_9 поінформували, що не бажають брати участі в суді касаційної інстанції.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції не досліджує доказів, не ревізує їх достовірності, повноти розгляду та фактичних обставин справи, а при здійсненні провадження перевіряє правильність застосування норм права й правової оцінки обставин.

У силу приписів статей 370 419 КПК ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою й умотивованою; при залишенні апеляційної скарги без задоволення в рішенні необхідно зазначити відповідні підстави.

У розумінні законодавчих положень і закріплених у ст. 2 вказаного Кодексу завдань кримінального провадження, процедура апеляційного перегляду означає, що всі доводи скаржника належить ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити, проаналізувати, зіставивши з наявними в справі фактичними даними, і на кожний аргумент дати вичерпну відповідь.

Суд апеляційної інстанції не додержав цих процесуальних норм.

Як убачається з матеріалів справи, окрім представника потерпілої, виправдувальний вирок оскаржила в апеляційному порядку сторона обвинувачення. Наводячи в поданій скарзі конкретні доводи про незаконність оспорюваного рішення, прокурор просив скасувати згаданий вирок й ухвалити новий - обвинувальний, яким засудити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК.

За наслідками апеляційного розгляду суд визнав скарги необґрунтованими і залишив їх без задоволення.

Відхиляючи аргументи прокурора й погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд насамперед послався на те, що сторона обвинувачення попри вимоги статей 91 - 93 КПК не дотримала всебічності досудового розслідування, не з`ясувала всіх можливих версій вчинення кримінального правопорушення, обставин, які не тільки викривають, а й виправдовують обвинуваченого. Акцентуючи на обов`язковості доказування події, суб`єкта та суб`єктивної сторони злочину, у постановленій ухвалі суд констатував, що первинні документи, за якими можна відтворити обставини та механізм ДТП, не містять повної інформації; у ході огляду місця події не встановлено місця наїзду на пішохода; детально не описано й належно не зафіксовано зупинки громадського транспорту (далі - ЗГТ); наявності бордюрного каменю, перепон між проїзною частиною та зупинкою, біля останньої на схемі відображено цифри з вимірами без умовних позначень; немає заміру відстані між ЗГТ та місцем розташування трупа після ДТП; на фототаблиці не зафіксовано місця трупа відносно зупинки. Указав суд і на те, що слідчі органи не з`ясували, за яких обставин потерпілий опинився на проїзній частині з огляду на його фізичні вади та стан сп`яніння, не провели слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також не встановили моменту виникнення небезпеки для руху як обов`язкової складової п. 12.3 ПДР. Фактичні дані, отримані за результатами окремих слідчих експериментів за участю потерпілої ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_7 , транспортно-трасологічної, автотехнічної експертиз суд визнав неналежними й недопустимими, а показання свідка ОСОБА_14 - суперечливими (недостовірними), на відміну від показань ОСОБА_7 . Виходячи з окресленої в ухвалі неповноти й неправильності слідства, апеляційний суд вирішив, що винуватості обвинуваченого не доведено поза розумним сумнівом.

Однак такий висновок було зроблено без належного аналізу та оцінки доказів у їх взаємозв`язку за критеріями, визначеними у статтях 84 - 87 94 КПК, а вичерпнихвідповідей на всі аргументи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, не надано.

Визнаючи недопустимим доказом протокол огляду місця ДТП від 1 лютого 2020 року зі схемою та фототаблицею до нього, суд не навів обґрунтування з урахуванням правил статей 87, 104 - 107, 223, 237, 238 вказаного Кодексу. Натомість переважно послався на недоліки оформлення документів через неповноту їх змісту. Більш того не пояснив, чому детальний опис ЗГТ, наявність чи відсутність бордюрного каменю, перепони між зупинкою та проїзною частиною мають вагоме значення в конкретній дорожній ситуації. Зазначаючи про невстановлення місця наїзду на пішохода, апеляційний суд залишив поза увагою чітку фіксацію на схемі осипу скла з передньої правої фари, що починається на відстані 5,1 м від правого краю проїзної частини (за напрямком руху автомобіля, біля осьової розмітки), загальної ширини дороги - 10,3 м. Між тим ці дані в поєднанні з установленими механічними пошкодженнями транспортного засобу, яким керував ОСОБА_7 , можуть свідчити про те, що первинний контакт, наїзд на пішохода відбувся ближче до вказаної розмітки. Тобто ОСОБА_8 до наїзду на нього подолав певну частину дорожньої смуги, хоча і мав фізичні вади й перебував у стані алкогольного сп`яніння. За висновками судово-медичної експертизи № 255 від 22 травня 2020 року в момент контакту з рухомим автомобілем ОСОБА_8 знаходився у вертикальному положенні, звернений до транспортного засобу лівою задньобоковою поверхнею, тілесних ушкоджень, характерних для переїзду тіла не виявлено. Тож міркування в ухвалі з приводу нез`ясування слідчими, чи міг рухатися ОСОБА_8 , чи не впав він з бордюрного каменю на дорогу та як там опинився, є некоректними та неспроможними. Разом із цим очевидно, що темп руху потерпілого не міг бути швидким, а об`єктивних обставин, які б перешкодили водієві вчасно помітити пішохода на проїзній частині, суд не навів.

Крім того, визнавши належними та допустимими протокол слідчого експерименту від 7 травня 2020 року, проведеного, у тому числі, за участю ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 77 - 82), його показання в судовому засіданні, апеляційний суд не проаналізував цих доказів.

За змістом згаданого протоколу, керуючи автомобілем, ОСОБА_7 бачив лише предмет на узбіччі, а наблизившись до нього, утратив із поля зору, потім відчув удар у передню частину транспортного засобу; указував, що рухався на відстані 0,45 м від правого краю дороги, а місце наїзду знаходиться на відстані 0,85 м. Під час судового розгляду зазначав, що, рухаючись зі швидкістю

40-50 км/год і наближаючись до зупинки громадського транспорту побачив на тротуарі темний предмет і одразу ж відчув удар, на капот щось викинуло і автомобіль винесло лівіше на зустрічну смугу.

Версію водія про обставини ДТП суд не зіставив з об`єктивною інформацією, відображеною на схемі, фактом пошкодження правої передньої фари й кінцевим розташуванням транспортного засобу. Твердження ОСОБА_7 про те, що він не бачив на дорозі пішохода, звідси, не вжив передбачених ПДР заходів, не отримали належної оцінки.

Не є безспірною і позиція суду про недопустимість протоколів слідчих експериментів за участю потерпілої ОСОБА_13 (т. 2, а.с. 63-66, 83-87) та ОСОБА_7 як свідка (т. 2, а.с. 88-94), висновків транспортно-трасологічної, автотехнічної експертиз, оскільки таку оцінку теж висловлено поза зв`язком зі статтями 84 87 КПК. Згідно з матеріалами провадження мета слідчого експерименту за участю потерпілої полягала в з`ясуванні можливого темпу руху загиблого ОСОБА_8 - співмешканця ОСОБА_13 , котра була обізнана про його фізичні можливості; для проведення транспортно-трасологічної експертизи використовувалися дані, отримані під час огляду місця ДТП за процедурою, передбаченою КПК, на що не було зважено.

Відкидаючи експертні висновки № 19/104-17/1/4/65, 19/104-17/1/4/181 від 6 березня та 19 травня 2020 року відповідно, апеляційний суд не навів переконливих мотивів і залишив поза увагою, що за результатами спеціальних досліджень можливе місце наїзду автомобіля на пішохода розташовано на половині проїзної частини дороги в напрямку вул. Світлогірської; водій ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду, своєчасно виконавши вимоги п. 12.3 ПДР; у його діях убачається невідповідність цьому пункту правил, таке, з технічної точки зору, знаходиться у причинному зв`язку з ДТП.

Також в ухвалі всупереч ст. 23, ч. 4 ст. 95 КПК суд удався до ревізії показань, наданих свідками ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 на стадії досудового розслідування.

Отже, здійснюючи апеляційний перегляд, суд повною мірою не виконав закріплених у ст. 2 вказаного Кодексу завдань кримінального провадження, а постановлена ухвала не відповідає положенням статей 370 419 КПК.

Допущені процесуальні порушення є істотними, ставлять під сумнів правильність застосування в цій справі закону України про кримінальну відповідальність й перешкоджають суду касаційної інстанції дійти безспірного висновку про доведеність чи недоведеність висунутого ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 2 ст. 286 КК.

Тому оспорюване рішення підлягає скасуванню на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а подана касаційна скарга - задоволенню частково.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, а також інші аргументи сторін, дати на них вичерпні відповіді й прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 1 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3