Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2024 року

м. Київ

справа № 161/7319/23

провадження № 51-2307км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції

потерпілої ОСОБА_6 ,

представника потерпілої ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

засудженого ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня

2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023030580000314, за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Ковеля Волинської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя цього ж міста (

АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Історія справи і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня

2023 року засуджено ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Цим же вироком вирішено заявлений цивільний позов, питання щодо стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винним у тому, що він 25 січня

2023 року, о 20:05 у м. Луцьку, керуючи транспортним засобом «Volvo XC 60» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю 50 км/год, в порушення пп. 2.3 (б), 12.1, 12.3 та 18.1 Правил дорожнього руху, а саме проявив безпечність та неуважність, неправильно урахував дорожню обстановку, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід ОСОБА_6 , яка переходила проїжджу частину зліва направо відносно руху транспортного засобу, несвоєчасно вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходу, для якого може бути створена перешкода чи небезпека, і скоїв наїзд на ОСОБА_6 , унаслідок чого вона отримала легкі, середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 27 лютого 2024 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, засуджений подав касаційну скаргу, в якій просить змінити судові рішення щодо нього та пом`якшити йому покарання.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо справедливості призначеного засудженому покарання з подальшим звільненням від його відбування з випробуванням із встановленням іспитового строку.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить змінити оскаржувані судові рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість і просить пом`якшити розмір визначеного йому покарання шляхом його призначення в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, а також зменшити до одного року тривалість іспитового строку, встановленого судом.

Свої доводи мотивує тим, що судами не враховано конкретних обставин кримінального правопорушення та даних про його особу, обставин, які пом`якшують йому покарання, що в сукупності давало судам, на його думку, підстави призначити йому покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України і під час застосування ст. 75 КК України визначити іспитовий строк тривалістю один рік.

Крім цього, засуджений вважає, що суди безпідставно застосували до нього додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Також прокурор подав касаційну скаргу на ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_9 , за якою було відкрито касаційне провадження.

До початку касаційного розгляду прокурор відмовився від своєї касаційної скарги в порядку ст. 432 КПК України, а тому її доводи колегія суддів не розглядає, враховуючи при цьому вимоги ч. 2 ст. 433 КПК України.

Водночас відсутні підстави для закриття касаційного провадження щодо ОСОБА_9 , оскільки судові рішення оскаржено іншою особою.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу засудженого потерпіла наводить аргументи на спростування доводів, викладених у ній, та просить скаргу залишити без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор, потерпіла та її представник заперечили щодо її задоволення.

Релевантні джерела права й акти, що регламентують їх застосування

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, як визначено ст. 413 КПК, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У свою чергу суд, як установлено ч. 3 ст. 349 КПК України, має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Що стосується призначення покарання, то згідно з вимогами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 ст. 65 КК України регламентовано, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Кримінальні правопорушення, класифікація яких передбачена нормами ст. 12 КК України, поділяються на кримінальні проступки і злочини:

- Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

- Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Частиною 1 ст. 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання, зокрема щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, добровільне відшкодування завданого збитку.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого

не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Висновки суду про винність ОСОБА_9 , правова кваліфікація його дій, а також вид призначеного йому покарання в касаційній скарзі не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно до статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, а саме таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене в конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.

З огляду на викладене справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком та покаранням.

Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено,

з урахуванням усіх обставин, що повинні бути враховані під час призначення покарання.

Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то з них видно, що суд першої інстанції, а надалі апеляційний суд, призначаючи засудженому покарання у розмірі, наближеному до мінімальної межі ч. 2 ст. 286 КК України, та звільняючи засудженого від відбування основного покарання з випробуванням із призначенням іспитового строку, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, фактичні обставини кримінального провадження, дані про особу засудженого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, працює дитячим лікарем ортопедом-травматологом, за місцем роботи характеризується позитивно, на утриманні має двох непрацездатних батьків, висновок органу з питань пробації, згідно з яким можливе виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. Також суд узяв до уваги конкретні обставини скоєння злочину, його характер, спосіб вчиненого та наслідки скоєного. При цьому суд врахував наявність обставин, що пом`якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування шкоди, а також відсутність обставин, які його обтяжують.

Беручи до уваги зазначене, суди дійшли правильного висновку про призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, яке наближене до мінімального розміру, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та про можливість звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з установленням іспитового строку тривалістю

2 роки, а свої рішення належним чином мотивували.

З таким висновком судів попередніх інстанцій погоджується колегія суддів.

До того ж санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає можливість суду як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження.

Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, колегія суддів зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правильність застосування щодо засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, тобто, керуючи транспортним засобом, грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, що призвело до заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням. При цьому хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, проте об`єктом посягання є здоров`я іншої людини, а наслідком вчиненого - спричинення потерпілій, зокрема, тяжких тілесних ушкоджень.

Отже, зазначені обставини мають значення під час вибору заходу примусу та для забезпечення його мети, а сукупність цих обставин свідчить про те, що обране засудженому покарання з позбавленням права керувати транспортними засобамисприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту як самим засудженим, так і іншими особами.

На переконання колегії суддів, призначене засудженому покарання із застосуванням додаткового покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню.

Колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_9 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки із застосуванням ст. 75 КК України з установленим іспитовим строком тривалістю 2 роки не можна вважати явно несправедливим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Призначене засудженому ОСОБА_9 покарання відповідає вимогам ст. ст. 50 65 75 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Судові рішення мотивовані належним чином та відповідають вимогам статей 370 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу засудженого має бути залишено

без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня

2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_9 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3