Історія справи

Постанова ККС ВП від 13.02.2025 року у справі №734/5957/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 734/5957/23

провадження № 51-4239км24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції), потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

представника потерпілого ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_10 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023270000000311, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кіпті Козелецького району Чернігівської області, який зареєстрований та проживає у тому ж населеному пункті ( АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 лютого 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задоволено частково. Ухвалено стягнути зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_8 кожному по 164 800 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та по 10 000 грн - витрат на правничу допомогу.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів, арешту автомобіля, запобіжного заходу у виді застави.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що 09 листопада 2023 року приблизно о 17:15 він, керуючи автомобілем Ford Тransit Connect, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у с. Лемеші Чернігівського району Чернігівської області автодорогою Київ-Чернігів-Нові Яриловичі у напрямку від м. Києва до м. Чернігова зі швидкістю 90 км/год, неподалік магазину «Маркет», розташованого на вул. Магістральній, 36, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалася, перевищив максимально дозволену швидкість у населених пунктах, позначених дорожнім знаком 5.49, тим самим створивши своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, не зменшив швидкості та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу, та при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода, якого об?єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , яка перетинала проїзну частину дороги в межах нерегульованого пішохідного переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_11 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть останньої.

У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_6 порушив вимоги п.п. «б» п. 2.3 б (для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов?язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі), п.п. «д» п. 2.3 (не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху), п. 12.3 (у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об?єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу), п. 12.4 (у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.), п.п. «б» п. 12.9 (водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4), п. 18.1 (водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, порушення яких знаходиться у прямому причинному зв?язку з наслідками, які настали в результаті ДТП.

Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_8 , представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_12 , прокурора Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_13 , захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 - без змін.

Ухвалено стягнути зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 і ОСОБА_8 по 12 000 грн витрат за надану правничу допомогу кожному.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вважає, що суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи апеляційної скарги та визнаючи обґрунтованим застосування положень ст. 69 КК України, не мотивував, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, що, на думку скаржника, є істотним порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зазначає, що висновки судів про наявність обставин, які пом`якшують покарання, - активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданого збитку, є необґрунтованими.

Стверджує, що суди попередніх інстанцій при призначенні покарання належним чином не оцінили ступеня тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким, конкретних обставин вчинення засудженим злочину, а саме грубого порушення вимог ПДР, та наслідку кримінального правопорушення - смерті людини і призначили покарання, яке за своїм розміром є занадто м`яким покаранням і не буде слугувати меті призначеного покарання та виправленню особи.

У запереченнях на касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_10 захисник в інтересах засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_10 підтримав касаційну скаргу.

Потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 підтримали касаційну скаргу адвоката ОСОБА_10 .

Засуджений ОСОБА_6 і його захисник ОСОБА_7 заперечували стосовно задоволення касаційної скарги представника потерпілого.

Прокурор ОСОБА_5 просила касаційну скаргу представника потерпілого задовольнити, а ухвалу апеляційного суду - скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.

Згідно з положеннями ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Як зазначено у ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За змістом пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України встановлено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.

Тобто суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.

Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції при перегляді вироку належно не виконав зазначених приписів закону.

Касаційні вимоги представника потерпілого про те, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 419 КПК України не надав оцінки доводам його апеляційної скарги, є обґрунтованими з огляду на таке.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 286 КК України представник потерпілого не оскаржує, а тому відповідно до положень ст. 433 КПК України в зазначеній частині судове рішення в касаційному порядку не перевіряється.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і засуджено до покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Не погоджуючись із постановленим вироком, апеляційні скарги подали потерпілий ОСОБА_8 , його представник - адвокат ОСОБА_12 , прокурор Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_13 , захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 .

Потерпілий і його представник просили скасувати вирок суду та призначити ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України. В обґрунтування вимог апеляційних скарг потерпіла сторона зазначала, що місцевий суд не навів переконливих мотивів наявності підстав для застосування положень ст. 69 КК України і при розгляді кримінального провадження не були встановлені такі обставини, які пом`якшують покарання, а саме: часткове відшкодування потерпілому матеріальної шкоди, активне сприяння розкриттю злочину, оскільки матеріальна шкода буде відшкодовуватися на підставі чинного на час страхового випадку поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а визнання вини та надання правдивих показань не підтверджує наявності такої обставини, що пом`якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину. Стверджували, що суд першої інстанції безпідставно застосував ст. 69 КК України, оскільки обвинувачений раніше скоював аналогічне кримінальне правопорушення та знову допустив порушення правил дорожнього руху, внаслідок яких настала смерть людини.

Суд апеляційної інстанції залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 без змін.

Касаційні вимоги представника потерпілого про те, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 419 КПК України не надав оцінки доводам апеляційних скарг потерпілої сторони, є обґрунтованими з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції, формально розглянувши провадження, належним чином не перевірив та не спростував тверджень, викладених в апеляційних скаргах потерпілої сторони,про те, що:

- які саме обставини справи або дані про особу винного суд визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання;

- місцевий суд, призначаючи покарання, належним чином не оцінив ступеня тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким, конкретних обставин вчинення засудженим злочину, а саме грубого порушення вимог ПДР, і наслідку кримінального правопорушення - смерті людини та призначив покарання, яке за своїм розміром є занадто м`яким;

- місцевий суд безпідставно визнав обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , часткове відшкодування потерпілому матеріальної шкоди, активне сприяння розкриттю злочину;

- не обґрунтовано, які саме дії ОСОБА_6 або відомості, надані ОСОБА_6 , сприяли встановленню невідомих досудовому слідству обставин, з огляду на те, що обставини наїзду на пішохода ОСОБА_11 були повідомлені органу досудового слідства потерпілим ОСОБА_9 та свідком дорожньо-транспортної пригоди, а також були встановлені в ході слідчих експериментів без участі ОСОБА_6 , що ставить під сумнів наявність такої пом`якшуючої обставини як активне сприяння розкриттю злочину.

За встановлених обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла переконання про те, що висновок апеляційного суду про залишення скарг апелянтів сторони захисту без задоволення та вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_6 без змін, є необґрунтованим.

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду вважає, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, безпідставно застосував у ході призначення покарання ОСОБА_6 положення ст. 69 КК України.

Зі змісту оскарженого судового рішення вбачається, що місцевий суд при призначенні покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, які пом`якшують покарання, відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_6 (зокрема, те, що він раніше не судимий на підставі ст. 89 КК України, на цей час офіційно працевлаштований, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, на спеціальних обліках не перебуває, має постійне місце реєстрації і проживання, утримує неповнолітню дитину, 2021 року народження, і вагітну дружину), його ставлення до вчиненого, конкретні обставини скоєння злочину, думку потерпілих, ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, те, що вчинений обвинуваченим злочин характеризується неумисною формою вини. Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 66 КК України, суд визнав щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, часткове відшкодування потерпілому матеріальної шкоди, активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, що згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, суд не встановив. Місцевий суд також урахував висновок досудової доповіді Чернігівського районного сектору № 4 Філії Державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до якого ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства - як середній.

З урахуванням наведеного місцевий суд убачав законні підстави для застосування положень ст. 69 КК України і призначення ОСОБА_6 покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, а саме: до позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Апеляційний суд погодився з таким висновком місцевого суду.

Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Колегія суддів зауважує, що ч. 1 ст. 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час вчинення кримінального правопорушення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття і змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінального правопорушення, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Ці обставини в сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим. Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, неодноразово викладеною в судових рішеннях.

Водночас місцевим судом не наведено обґрунтувань про те, яким чином зазначені ним обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 , істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Крім того, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, при призначенні покарання належним чином не оцінив ступеня тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким, конкретних обставин вчинення засудженим злочину, а саме грубого порушення вимог ПДР, та наслідку кримінального правопорушення - смерті людини.

За встановлених обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що апеляційний суд безпідставно погодився із застосуванням місцевим судом під час призначення покарання положень ст. 69 КК України.

Ураховуючи наведене, ухвала Чернігівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року підлягає скасуванню на підставі ст. 438 КПК України у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого, з огляду на вимоги кримінального процесуального закону і закону України про кримінальну відповідальність, суд повинен ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_10 задовольнити.

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3