Історія справи

Постанова ККС ВП від 10.04.2024 року у справі №755/16104/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 755/16104/20

Провадження № 51-7210км 23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

потерпілого ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100040004461, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

ОСОБА_7 органом досудового розслідування обвинувачувався у вчиненні хуліганства, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, пов`язаному з опором іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, вчиненому із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, а саме у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі положень ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він17.07.2020 о 23:30, перебуваючи у себе вдома у квартирі АДРЕСА_2 , грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, проявляючи свою зверхність, з особливою зухвалістю, ігноруючи існуючі у суспільстві елементарні правила поведінки в частині забезпечення спокійних умов побуту та відпочинку людей, порушуючи спокій людей у нічний час, усвідомлюючи свої злочинні дії, почав викидати з вікна своєї квартири частини дивану, що призвело до підвищення рівня шуму. При цьому, викинувши першу частину дивану, що спричинило виникнення шуму на подвір`ї, не припинив свої хуліганські дії, та в подальшому викинув усі інші частини дивану на вулицю через вікно.

Така поведінка ОСОБА_7 призвела до порушення спокою мешканців будинку, в якому проживає обвинувачений, на що потерпілий ОСОБА_8 відреагував та вирішив припинити хуліганські дії ОСОБА_7

18.07.2020 року близько 00 год. 05 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи по АДРЕСА_3 , спускаючись у коридорі під`їзду між другим та третім поверхами зустрів жителя цього будинку ОСОБА_8 , який піднімався до помешкання ОСОБА_7 з метою вжиття заходів, спрямованих на припинення хуліганських дій останнього.

У подальшому на ґрунті вчинення хуліганських дій з боку ОСОБА_7 та бажання ОСОБА_8 припинити незаконні дії між останніми стався словесний конфлікт, який переріс у бійку, й ОСОБА_7 , керуючись мотивом явної неповаги до суспільства, перебуваючи у загальному коридорі будинку, дістав із нагрудної сумки ніж, яким умисно заподіяв удари у область грудної клітини, шиї та обличчя ОСОБА_8 , заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Київським апеляційним судом за апеляційною скаргою прокурора від 01 листопада 2023 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 скасовано. Цим вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить вирок апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Вказує, що у вироку анкетні дані засудженого вказано неправильно, а саме у вироку зазначено по-батькові засудженого як « ОСОБА_9 », однак у матеріалах провадження є паспорт громадянина України, де вказано по-батькові засудженого « ОСОБА_7 ».

Посилається на те, що апеляційна скарга прокурора подана після закінчення строку на апеляційне оскарження, оскільки вирок був проголошений 02.12.2022, а апеляційна скарга відповідно до вхідної реєстрації місцевого суду подана до суду 03.01.2023. Вважає неналежним підтвердженням подання апеляційної скарги в передбачений строк копії відмітки про організацію перевезення відправлення без відображення вмісту відправлення ТОВ «Нова Пошта», оскільки це відправлення адресоване приватній особі ОСОБА_11 , а не установі суду. А тому стверджує, що прокурором не дотримані вимоги ч. 1 ст. 116 КПК України.

Зазначає, що у зв`язку з тим, що строк на апеляційне оскарження був пропущений прокурором, ним не ставилося питання про його поновлення, а дії його підзахисного були кваліфіковані судом першої інстанції за ч. 3 ст. 296 КК України як злочин середньої тяжкості, суд апеляційної інстанції мав закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 згідно з положеннями п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Вважає, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296 КК України, визнавши ніж як спеціально пристосований для нанесення тілесних ушкоджень предмет, оскільки обвинувачений не завдав жодної обробки ножу та не пристосовував його для нанесення тілесних ушкоджень.

Стверджує, що апеляційний суд при призначенні покарання не врахував дані про особу винного, який раніше не судимий, характеризується позитивно, має постійне місце проживання, відсутні зв`язки із антигромадськими елементами, є особою середнього віку, просив вибачення у потерпілого, неодноразово намагався відшкодувати завдану шкоду, від якої потерпілий відмовлявся, й безпідставно не застосував до ОСОБА_7 положення ст. 75 КК України, а призначив покарання, яке необхідно відбувати реально.

Зазначає також, що апеляційний суд у порушення вимог ч. 5 ст. 72 КК України не зарахував у строк покарання три доби попереднього ув`язнення ОСОБА_7 .

У касаційній скарзі прокурор також просить вирок апеляційного суду скасувати й призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Вказує, що апеляційним судом у вироку не зазначено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, оскільки не зазначено мотиви застосування предмету, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкодження, і сам факт застосування такого предмету.

Зазначення у вироку апеляційного суду про те, що за встановлених у вироку суду першої інстанції фактичних обставин дії ОСОБА_7 потрібно кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 КК України, на думку прокурора, не вказує на дотримання апеляційним судом вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України. Також указує, що за змістом вироку апеляційного суду ніж був застосований обвинуваченим не під час хуліганських дій, а під час конфлікту з потерпілим, що також не відповідає кваліфікації ч. 4 ст. 296 КК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу прокуратури і частково підтримав касаційну скаргу захисника.

Захисник та засуджений підтримали свою касаційну скаргу і касаційну скаргу прокурора.

Потерпілий заперечував проти задоволення обох касаційних скарг.

Мотиви Суду

За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Касаційний суд не перевіряє судове рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.

Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів вбачає, що вказаних вимог закону апеляційний суд в цілому дотримався.

Стосовно доводів захисника про те, що апеляційна скарга прокурора подана після закінчення строку на апеляційне оскарження, то вони спростовуються матеріалами справи.

У п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК України встановлено, що апеляційна скарга, зокрема на вирок суду, подається протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

При цьому згідно з положеннями ст. 116 КПК України строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту або передано особі, уповноваженій їх прийняти.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вирок Дніпровського районного суду м. Києва щодо ОСОБА_7 було проголошено 02.12.2022, останнім днем для подачі апеляційної скарги було 01.01.2023, але з урахуванням того, що ця дата припадала на вихідний день, кінцевою датою подання апеляційної скарги на вирок Дніпровського районного суду м. Києва було 02.01.2023.

Відповідно до реєстраційного штампа вхідної кореспонденції вказана апеляційна скарга прокурора зареєстрована канцелярією суду 03.01.2023 за вхідним номером 179 (т. 2 а. п. 174).

Однак, відповідно до копії конверта ТОВ «Нова Пошта» у матеріалах справи (т. 2 а.с. 180) апеляційна скарга була подана до поштового відділення 02.01.2023 із зазначенням адреси Дніпровського районного суду м. Києва та номеру телефону загальної канцелярії цього ж суду, тобто у межах строку апеляційного оскарження, визначеного п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК, що у свою чергу не потребувало порушення апелянтом питання про поновлення відповідного строку.

Згідно зі звукозаписом судового засідання та журналом судового засідання від 06.09.2023 в суді апеляційної інстанції під час судових дебатів захисник також вказував, що апеляційна скарга прокурора подана з пропуском строку. При цьому колегією суддів було встановлено, що доводи захисника є необґрунтованими, виходячи із наявних у матеріалах провадження підтверджень про подання апеляційної скарги прокурора в строк, передбачений КПК України. Колегія суддів апеляційного суду акцентувала увагу, що апеляційна скарга прокурора відповідно до даних конверта подана до поштового відділення ТОВ «Нова Пошта» 02.01.2023 із зазначенням адреси Дніпровського районного суду м. Києва (т. 2 а.п. 216-217).

Також не вбачаються обґрунтованими доводи сторони захисту про те, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296 КК України.

Перевіркою матеріалів кримінального встановлено, що ОСОБА_7 органом досудового розслідування відповідно до зміненого обвинувального акта (т. 2 а.с. 91-96) обвинувачувався у вчиненні хуліганства, тобто у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, пов`язаному з опором іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, вчиненому із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, а саме у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Суд першої інстанції не погодився з обґрунтованістю висунутого обвинувачення та дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення під час судового розгляду не доведено висунуте ОСОБА_7 обвинувачення за кваліфікуючою ознакою вчинення хуліганства із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.

При цьому суд зазначив, що, враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, а також те, що умисел на використання ножа у нього виник спонтанно та ситуативно, немає підстав вважати, що ніж, яким він заподіяв потерпілому тілесні ушкодження, був спеціально пристосованим чи заздалегідь заготовленим предметом для нанесення тілесних ушкоджень під час хуліганства, тому кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 296 КК України.

Прокурор, не погоджуючись із такою кваліфікацією дій ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій виклав доводи щодо незгоди із вироком суду першої інстанції, й вказав, що ОСОБА_7 , продовжуючи вчиняти хуліганські дії, вже в ході конфлікту з потерпілим спричинив останньому тілесні ушкодження спеціально пристосованим предметом, а тому в діях обвинуваченого наявна така кваліфікуюча ознака хуліганства як його вчинення із застосуванням спеціально пристосованого предмета для нанесення тілесних ушкоджень, з огляду на що його дії необхідно кваліфікувати саме за ч. 4 ст. 296 КК України.

Суд апеляційної інстанції, належним чином перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, дійшов висновку про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Цей висновок зроблено з додержанням вимог КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджені доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, до таких висновків апеляційний суд дійшов на підставі показань самого обвинуваченого ОСОБА_7 , який пояснив, що після того, як викинув з балкону частини дивану, він зібрався піти на вулицю, щоб прибрати розкидані частини дивану на смітник; поклав у нагрудну сумочку складний ніж, щоб ним різати матерію на дивані для легшого транспортування частин дивану. Саме цей ніж він і дістав під час бійки з потерпілим.

Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду, що, вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, необхідно враховувати, що ця ознака має місце у тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження, або коли використання цих предметів під час вчинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров`я громадян.

При цьому використання під час вчинення хуліганства складного ножа, який не належить до холодної зброї, також може бути підставою для кваліфікації дій винної особи за ч. 4 ст. 296 КК України за наявності ознак того, що такий предмет спеціально пристосовувався для нанесення тілесних ушкоджень.

Крім цього, відповідно до вироку апеляційного суду ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він в ході конфлікту у формі обопільної лайки на ґрунті вчинення ним хуліганських дій та бажання ОСОБА_8 припинити ці хуліганські дії, який переріс у бійку, керуючись мотивом явної неповаги до суспільства, перебуваючи у загальному коридорі будинку, продовжуючи свої хуліганські дії дістав із нагрудної сумки ніж, тобто предмет, спеціально пристосований для нанесення тілесних ушкоджень, яким умисно заподіяв удари у область грудної клітини, шиї та обличчя ОСОБА_8 , заподіявши останньому множинні колото-різані поранення грудної клітки, шиї та обличчя, після чого повернувся додому, припинивши свої хуліганські дії.

Суд апеляційної інстанції прийшов до такого висновку на ґрунті встановлених фактичних обставин справи, й обґрунтованих доводів на спростовування цієї позиції подані касаційні скарги не містять.

Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про невідповідність формулювання апеляційним судом у вироку обвинувачення, визнаного судом доведеним, колегія суддів вбачає таке.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою, в мотивувальній частині вироку зазначається у тому числі й формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Як убачається зі змісту вироку, й було указано вище, апеляційним судом зазначено формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, а тому доводи прокурора про недотримання вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України є необґрунтованими, адже у формулюванні обвинувачення, визнаного апеляційним судом доведеним, вказано те, що дії ОСОБА_7 , крім іншого, були вчинені на ґрунті реакції на дії потерпілого ОСОБА_8 , який намагався припинити хуліганські дії ОСОБА_7 , а останній при цьому застосував предмет, спеціально пристосований для нанесення тілесних ушкоджень, а саме ніж.

Таким чином, на переконання Верховного Суду, з урахуванням обсягу доказів, оцінених та перевірених судом апеляційної інстанції, дії засудженого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296 КК України кваліфіковано правильно, й у змісті вироку апеляційного суду достатньо повно відображене формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і даним про особу засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів, також є необґрунтованими.

Відповідно до положень ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, яке застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.

Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409 414 438 КПКУкраїни, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) КК України, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.

Зокрема, судом апеляційної інстанції враховано, що вчинене ним кримінальне правопорушення, відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких; дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, працює, позитивно характеризується за місцем роботи, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його щире каяття, що апеляційний суд визнав обставиною, яка пом`якшує покарання, та відсутності обставин, які обтяжують покарання. Окрім цього судом взято до уваги наслідки, які настали від скоєного кримінального правопорушення.

При цьому суд апеляційної інстанції, зваживши на зазначені обставини в їх сукупності, із урахуванням тих доводів, які також наведені і в касаційній скарзі, дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому покарання ближчого до мінімальної межі санкції, яке потрібно відбувати реально, мотивувавши належним чином своє рішення, та обґрунтовано визнав неможливим застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

З огляду на викладене переконливих доводів, які ставлять під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків щодо правильності призначення покарання та справедливості обраного заходу примусу стороною захисту у касаційній скарзі не наведено.

Колегія суддів убачає, що покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 КК України та з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації.

Щодо доводів про закриття кримінального провадження згідно з положеннями п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, то колегія суддів погоджується із висновкам апеляційного суду про відсутність підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Згідно п. 10 ч.1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

При вирішенні питання про закриття кримінального провадження на підставі п.10 ч.1 ст. 284 КПК України необхідно виходити з інкримінованих фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення та враховувати з огляду на положення ст. 12 КК України тяжкість відповідного злочину, об`єктом посягання (основним або додатковим) якого є життя та здоров`я особи.

При цьому поняття «злочин проти життя та здоров`я особи» у вказаній вище процесуальній нормі охоплює своїм змістом не тільки злочини, передбачені в розділі II Особливої частини КК України, а й інші склади злочинів, у яких додатковим об`єктом посягання є життя та здоров`я особи (висновок об`єднаної палати ККС ВС, викладений у постанові від 13.02.2023 року у справі № 932/8842/20).

Таким чином, враховуючи, що апеляційним судом ОСОБА_7 обґрунтовано визнано винуватим у вчиненні тяжкого злочину, додатковим об`єктом якого є правовідносини щодо охорони здоров`я особи, положення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у даному випадку не підлягають застосуванню.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що у вироку апеляційного суду анкетні дані засудженого вказано неправильно, а саме у вироку зазначено по-батькові засудженого « ОСОБА_9 », однак у матеріалах провадження є паспорт громадянина України, де вказано його по-батькові як « ОСОБА_7 », є слушними, однак ця очевидна описка може бути виправлена судами першої та апеляційної інстанцій в порядку положень ст. 379 КПК України.

З питання застосування правил зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання, передбачених ч. 5 ст. 72 КК України, колегія суддів вбачає таке.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 було затримано в порядку ст. 208 КПК України 18.07.2020 (т. 1 а.п. 164-166). Відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування 20.07.2020 до ОСОБА_7 був застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту (т. 1 а.п. 12). Тому обвинуваченому ОСОБА_7 у строк покарання підлягав зарахуванню строк його перебування під вартою з 18.07.2020 по 20.07.2020 включно, а саме три дні.

Однак апеляційний суд при ухваленні вироку не зарахував засудженому в строк покарання строк його попереднього ув`язнення на підставі положень ч. 5 ст. 72 КК України. Тому з огляду на це вирок апеляційного суду має бути змінений.

Керуючись положеннями ст. ст. 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року щодо ОСОБА_7 змінити.

На підставі положень ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати засудженому ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 18 липня 2020 року по 20 липня 2020 року, а саме три дні, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

У решті вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3